Структурна теорія особистості

Подання Фрейда про конфліктну природу людини були розвинуті ним у структурній теорії особистості. Відповідно до цієї теорії, особистість являє собою суперечливу єдність трьох взаємодіючих сфер: «Вона», «Я» і «Над-Я» ( «Ідеал-Я», «Я-ідеал»), зміст і дію яких відображає її істота, і різноманітність.

Згідно з ученням Фрейда, структура особистості має певну сполучення із структурою психіки. Чільна сфера особистості - «Воно» - видається Фрейдом як вмістилище несвідомих, ірраціональних реакцій та імпульсів, біологічних за природою і психобіологічний по прояву. «Воно» - це неорганізована сама в собі сфера особистості, яка по відношенню до інших її частинах все-таки виступає в якості єдиної псіхолічностной сили, оскільки її внутрішні та зовнішні прояви регулюються і контролюються єдиним принципом-принципом задоволення (насолоди).

Фрейд вважав, що в «Воно» йде безкомпромісна боротьба Ероса і Танатоса, яка обумовлює сутність цієї сфери. Згідно Фрейду, «Воно» є джерелом і постачальником енергії для інших сфер особистості і, утворюючи рушійні сили особистості, виражається, як правило, в бажаннях і потяг.

Друга сфера особистості - «Я», на думку Фрейда, походить від комплексу Едіпа і, відокремлений від «Воно», певною мірою являє собою розумність і розсудливість. У загальних рисах "Я" постає як організований початок особистості, керується в своєї діяльності принципом реальності, що дозволяє йому почасти контролювати сліпі, ірраціональні імпульси «Воно» і доводити їх до відома відповідність з вимогами зовнішнього світу.

Третя сфера особистості - «Над-Я» ( «Ідеал-Я», «Я-ідеал»), згідно з Фрейдом, виникає на основі «Я» і виступає як продукт культури, що складається з комплексу совісті, моральних рис і норм поведінки, які контролюють дії «Я» і наказують йому моральні зразки наслідування і діяльності в контексті вищих соціальних почуттів.

Згідно з ученням Фрейда, сфери особистості знаходяться у постійній взаємодії і роблять значний вплив на функціональну діяльність один одного. Одне з найважливіших відносин такого роду-взаємовідношення «Воно» і «Я» - описувалося Фрейдом наступним чином: «Функціональна важливість" Я "виражається в тому, що в нормальних випадках воно володіє підступами до рухливості. У своєму ставленні до «Воно» воно схоже на вершника, який повинен приборкати що перевершує його по силі коня, різниця в тому, що вершник намагається зробити це власними силами, а «Я» - запозиченими. Якщо вершник не хоче розлучитися з конем, то йому не залишається нічого іншого, як вести коня туди, куди кінь хоче; так і «Я» перетворює волю «Воно» в дію, ніби це була його власна воля ».

Постійне протиборство трьох сфер особистості значною мірою пом'якшується, за Фрейдом, спеціальними «захисними механізмами» ( «механізмами захисту»), що утворилися в результаті еволюції людини. Найважливішими з неусвідомлюваних «захисних механізмів », покликаних забезпечити певну цілісність і стабільність особистості в умовах конфлікту суперечливих імпульсів і установок, Фрейд вважав «сублімацію» (процес перетворення і переадресування сексуальної енергії в різні форми діяльності, прийнятні індивідом і суспільством), «Витіснення» (несвідомий усунення індивідом мотивів своїх дій з сфери свідомості), «регресію» (перехід на більш примітивний рівень мислення і поведінки), «проекцію» (неусвідомлене перенесення, «приписування» власних відчуттів, уявлень, бажань, думок, потягів і часто «ганебних», несвідомих прагнень інших людей), «раціоналізацію» (несвідомий прагнення індивіда до раціонального обгрунтування своїх ідей і поведінки навіть у тих випадках, коли вони ірраціональні), «реактивне освіта» (зміна неприйнятною для свідомості тенденції на більш прийнятну або протилежну), «Фіксацію поведінки» (тенденцію «Я» до збереження апробованих, ефективних стереотипів поведінки, відоме зміна яких може призвести до патологічного нав'язливого прагнення до повторень) і пр.

Наполягаючи на споконвічної суперечливості і конфліктності сфер особистості, Фрейд особливо акцентував динамічні моменти буття особистості, що стало сильною стороною його концепції.

Надаючи важливого значення всіх сфер особистості і механізму їх взаємодії, Фрейд разом з тим прагнув пов'язати з теорією особистості свої різноманітні концепції і гіпотези. Прикладом цього можуть служити його концепції творчості і вчення про характери, які (якщо виходити з внутрішньої логіки психоаналітичного навчання) дійсно узгоджуються з його конструкцією особистості і доповнюють її.

За Фрейдом, джерелом творчої діяльності особистості є псіхолічностний конфлікт, в процесі протікання якого чільну роль грають несвідомі сили «Воно», які мотивують творчу діяльність.

Розуміння конфлікту як джерела творчості зумовило те обставина, що в теорії особистості Фрейда творчість постає як один із способів розрядки психічних конфліктів і напруги, функціональне перетворення яких забезпечується одним з найважливіших «захисних механізмів» - «Я»-сублімацією. За Фройдом, до результаті сублімації несвідомі, сексуально пофарбовані, пригнічені, невдоволені потяги і психічні напруги отримують своє вираження у різноманітних творчих актах особистості.

Загалом, наявність певної зв'язку між сексуальнісью і творчістю зазначалося багатьма дослідниками. У цьому плані позиція Фрейда відрізнялася від позиції інших вчених головним чином абсолютизацією і фетишизація зв'язку з цим. Разом з тим слід зазначити, що дослідження Фрейдом питання про зв'язок творчості і неврозу дозволило йому не лише встановити їх спільні корені і взаємозв'язку, а й показати значення творчої діяльності як ефективного засобу психотерапії.

Розробляючи вчення про характер в загальному контексті теорії особистості, Фрейд прийшов до висновку, що характер людини формується в основному протягом перших п'яти років життя під впливом факторів конституціонального та індивідуального порядку. Підкреслюючи виключну роль дитинства у формуванні характеру особистості, Фрейд висловив припущення про існування різних видів характерів і їх певному зв'язку з ерогенними зонами. Згідно Фрейду. цей зв'язок виражається переважно у впливі різних ерогенних зон на формування характеру в цілому або окремих рис характеру. При цьому злізе підкреслити. що дана класифікація викликала сумніви і заперечення навіть серед прихильників психоаналізу.

Згідно гіпотезою Фрейда, доісторичної первісної ордою правил ревнивий і жорстокий самець, який виганяв своїх синів, коли вони досягали статевої зрілості і заявляли про свої права на жінок цієї орди. Даний конфлікт, як вважав Фрейд, мав місце в кожній орді. До певного часу він не порушував єдності і гармонії психічного життя первісної людини, яка відрізнялася високою ступенем амбівалентності: діти, за Фрейдом, ненавиділи батька, який був такою великою перешкодою на шляху задоволення їхніх прагнень до влади та їх сексуальних потягів, але в той же час вони любили його й захоплювалися ним.

Але одного разу, прагнучи до задоволення своїх сексуальних потягів, змовляться брати вбили й з'їли суперника-батька. З цього моменту гармонії людської психіки і особистості прийшов кінець. Під впливом вбивства і каннібалістского акту в них утворилися «несвідоме» (носій кровозмісний і агресивних мотивів) і «Я» (носій заборон і моралі).

Це розщеплення психіки і особистості первісної людини Фрейдом пояснювалося тим, що нібито в результаті вбивства і каннібалістского акта первісні люди знайшли невідоме ним раніше почуття провини, яке випробовували брати перед убитим і з'їденим батьком, і почуття страху розділити згодом його доля. На думку Фройда, ці почуття змусили братів-батьковбивці укласти своєрідний суспільний договір про відмову від співжиття з дружинами батька (заборона інцесту) і про відмову від вбивства (заборона вбивства).

Так, за Фрейдом, почуття провини і страху призвело первісних людей до встановлення табу (норм-заборон поведінки) і перший соціальних цінностей.

Міфологізуючи життя первісної орди, Фрейд екстраполювали цю міфологізації на життя сучасного суспільства. Він стверджував, що послідовний прогрес цивілізації був багато в чому зумовлений почуттям провини і страху, яке ініціювало першими обмеження початкових і вічних аморальних потягів (інцесту і вбивства), випливають з едипове комплексу. Однак, за Фрейдом, потяги ці не зникали, а передавалися від покоління до покоління настільки стабільно, що цілком виразно проявляються і в сучасних людей, хоча і придушуються, як правило, індивідуальною свідомістю і суспільною мораллю.

Фрейд вважав, що встановлення першого норм-заборон стародавнього суспільства (табу) зумовило перехід його до іншого рівня організації від орди з жорстоким і ревнивим самцем на чолі до братської громаді з колективною відповідальністю, що стало поштовхом до розвитку суспільства та цивілізації.