15. На яких засадах мають виконуватись зобов’язання?

Загальні умови належного виконання зобов’язань встановлені у ст. 526-545 ЦК України. До них належать: виконання зобов’язання належними сторонами в повному обсязі, у встановлений строк і у встановленому місці, у відповідній валюті, щодо належного предмета зобов’язання, у належний спосіб (і з належним оформленням).

Виконання зобов’язання вважається належним, якщо воно виконано належними суб’єктами, належним предметом і в належний спосіб, у належному місці і та в належний строк.

Предмет виконання— це певні матеріальні чи духовні блага, у зв’язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов’язання. У предметі виконання відбиваються найбільш істотні обов’язки боржника з належного виконання договірного зобов’язання.

Виконання зобов’язання, як правило, боржник має здійснювати в повному обсязі. Тому кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов’язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Належними мають бути суб’єкти виконання. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Належне виконання означає також виконання у встановлений строк (термін). Для того щоб виконання вважалося належним, необхідно щоб воно відбулося в належному місці, яке визначається договором або актами цивільного законодавства. Воно може також випливати із сутності зобов’язань або звичаїв ділового обороту. Місце виконання визначають сторони, а в разі коли місце виконання зобов’язання не встановлене в договорі, виконання провадиться за правилами ст. 532 ЦК України. Зобов’язання має виконуватися належним способом (і з належним оформленням). Ця вимога означає, що зобов’язання боржник має виконувати за допомогою вчинення дій, що складають зміст зобов’язання.

16. Поняття, сторони, зміст цивільно-правових договорів.

 Договір є основною підставою виникнення зобов’я­зально-правових відносин (зобов’язань), що встановлює певні суб’єк­тивні права i суб’єктивні обов’язки для сторін, які його уклали.Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин.Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною. Якщо предметом договору буде неправомiрна дiя, тобто незаконна, то такий договiр визнається не­дiйсним.Договір вважається дійсним при дотриманні таких умов: законнiсть дiї; волевиявлення сторiн; дотримання встановленої законом форми договору; правоздатнiсть i дiєздатнiсть сторiн.Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону.Змiстом будь-якого договору є права й обов’язки сторiн, встановленi ним. Змiст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрiзняти iстотнi, звичайнi i випадковi умови договору.У договорі може бути зафіксовано волю двох чи кількох осіб.Договори, в яких бере участь понад двох осіб, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про спільну діяльність по спорудженню житла, будівництво шляхів, шкіл і т. п.).Договори, в яких одна сторона має лише права, а інша — лише обов’язки називають односторонніми. Їх слід відрізняти від односторонніх угод, учасником яких є одна особа. У договорі ж завжди бере участь не менше двох осіб.Договори, в яких кожна із сторін має і права і обов’язки, називають двосторонніми, або взаємними.Розрiзняють договори реальнi й консенсуальнi.Реальнi договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (наприклад, договір позички слід вважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позичку, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).Консенсуальнi договори вважаються укладеними i набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купiвля-продаж, найм, пiдряд тощо).За своєю формою договори можуть бути усними і письмовими. Останні, в свою чергу, поділяються на прості і нотаріально посвідчені.

17.Договори за державним за­мовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання — виконавцями державного замовлення та дер­жавними замовниками, що уповноважені від імені держави укла­дати договори (державні контракти), в яких визначаються гос­подарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замов­ника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України є гарантом за зобо­в'язаннями державних замовників. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГКУ (загальний порядок укла­дення господарських договорів), з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухиляння від укладення договору за державним замовленням є порушен­ням господарського законодавства і зумовлює відповідальність, передбачену ГКУ та відповідними законами України.

При укладенні господарського дого­вору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений з ініціативи будь-якої зі сторін у строки, погоджені сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням загального порядку укладення договорів,

Щодо укладення господарських договорів на біржах, ярмар­ках та публічних торгах застосовуються загальні правила укла­дення договорів на основі вільного волевиявлення з урахуван­ням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарок та публічних торгів

Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'я­зань може здійснюватись учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладення таких договорів передбачено відповід­ними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладен­ня організаційно-господарських договорів забороняється.

18. Інститут міжнародного туристського права - це сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держави в галузі туризму та міжнародних поїздок з метою задоволення широкого кола культурних і духовних потреб людини.

Норми:

1) по сфері дії - універсальні і локальні {регіональні); 2) по юридичній чинності - імперативні і диспозитивні; 3) по функціях у системі - матеріальні і процесуальні; 4) по способі створення й за формою існування - звичайної, договірні, норми рішень міжнародних організацій.

Універсальні норми призначені для регулювання відносин між всіма суб"єктами міжнародного права й утворять у сукупності загальне міжнародне право.

Імперативні норми міжнародного права (jus cogens) - це такі правила поведінки, відхилення від яких неприпустимо, і які можуть бути змінені тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер

Диспозитивної ж норми допускають відступ від них по взаємній згоді суб"єктів міжнародного права, при цьому не можна заподіювати збиток правам і законним інтересам третіх держав.

Матеріальні норми регулюють міжнародні відносини, що складаються із приводу досягнення певних благ.

21. Загальна характеристика закону України «Про міжнародні договори України»(2004р). Цей Закон встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві. Міжнародні договори України укладаються від імені: України (президентом); Уряду; міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Від імені України укладаються міжнародні договори: політичні, територіальні, мирні; ті що стосуються прав та свобод людини; про громадянство; про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройних сил іноземних держав на територію України; про використання території та природних ресурсів України; яким за згодою Сторін надається міждержавний характер.

Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції.

Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України укладаються міжнародні договори з питань, що належать до їх компетенції.

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються Міністерством закордонних справ України.

Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Ратифікація міжнародних договорів України проводиться у випадку визнання їх такими, що не відповідають Конституції України