14)Особливості музичного мистецтва Київської Русі.

Музичне мистецтво східних слов’ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина.В усній народній традиції важливе місце посідали ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння.

Плин часу народжував нові народнопісенні жанри.Билинний епос розв. у Х – ХІ ст. У билинах у художньо-поетичній формі відбивалась боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї. Билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович. Історія зберегла також імена народних співців билин – Бояна, Митуси.

Носіями народного мистецтва були скоморохи- виконавці-імпровізатори.Лише церква негативно ставилася.

Починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня Ольга, яка під час свого перебування у Константинополі 945 р. була вражена грою на різних інструментах, зокрема органі.Князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. Узагалі у часи Київської Русі широкою популярністю користувалися струнні смичкові інструменти; щипкові; духові ударні.Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.

У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний .У Київській Русі з’явилися центри навчання співу школа при Десятинній церкві, двір деместиків – співаків-солістів. Відомий деместика і піснетворець Стефан.

15)Соціально-політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині у хіі–хііі ст. Роль Галицько-Волинської Русі в розвитку української культури.

У XII—XIII ст. у Південно-Західній Русі підносяться Галицьке та Волинське князівства. Землі, на яких наприкінці XII ст. утворилося об'єднане Галицько-Волинське князівство, князівство розташовувалося в лісовій та степово-лісовій смугах. Разом з тим у долинах цих рік проживало чисельне сільське населення, яке займалося орним землеробством.Особливого значення набуло видобування солі з підкарпатських соляних джерел.

Гончарництво, обробка хутра і шкіри, ливарництво, ювелірне виробництво досягли тут високого рівня. Галицько-Волинська земля вела жваву торгівлю із західноєвропейськими та придунайськими країнами. В Галичині й на Волині сходилися важливі торговельні шляхи.

У XII—XIII ст. ускладнювалася соціальна структура населення Галицько-Волинської землі. Класовий поділ, що поглиблювався, відображали вживані у літописах терміни: «бояри і прості.Соціальна верхівка складалася з великих землевласників — князів, бояр, вищого духовенства.«Городяни» також поділялися на заможну верхівку («ліпші мужі»), середнє міщанство та «простих людей».

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. В 1206 р. хан Темучин був проголошений ханом всієї Монголії й розпочав відтоді здійснювати широку завойовницьку політику.

У 1222 р. монголо-татари через Кавказ вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям у битві на Дону. Проте через неузгодженість дій князів у битві на р. Калка 31 травня 1223 р. руські та половецькі загони були розгромлені.У 1241 р. ординці вийшли на західні рубежі Русі.У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу — Золоту Орду, під владу якої потрапили народи Русі.

Галицько-Волинське держава – це друга велика держава на українській землі, яка зуміла об’єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу, яка проіснувала з кінця ХІІ ст. до середини ХIV ст. Півтора століття її існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу, так і його культури.Ця держава, перейнявши культурно-національні традиції Київської Русі, розвивалася під сильним впливом Європи і залишила по собі значний культурний слід.Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи.

Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру князівства,вона продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі.