49. Порівняльна характеристика концепції особистості в літературі Середньовіччя та Відродження (на прикладі двох творів на вибір).

Регулятивний принцип Середньовічною світу - Бог, як вище благо : йому ж підлеглі і особа людини і увесь всесвіт в цілому. Людина діставала можливість порятунку, відмовляючись від власної індивідуальності, дотримуючись вірності божественному закону, виконуючи своє життєве призначення як роль, надану Богом. Соціальна роль людини розглядалася як його покликання. Людина позначалася метафорою посудини, що наповнюється по вищій волі певним змістом. Істинна суть людини - таємниця, сенс якої прихований від нього. Людина ще не усвідомлює себе як особу, що розвивається. Вона вважає , що суть задана спочатку, а життя - зміна вікових станів від дитинства до старості. Свобода особи здійснювалася в самоотрицании, самоствердження - в самознищенні. Сліпій Фортуні, свавіллю випадку Середньовіччя протиставляє віру в осмислену дію Провидіння, при цьому шляхи господні незбагненні. Вважалося, що слід просто вірити в те, що розум не може осягнуть. Для середньовіччя незаперечні дві істини: одна - "Несповідимі шляхи господні" і інша - "Все в руках Божих". Людина розуміється як єдність віри, надії і любові". Людські типи грають в епосі ролі, задані їм долею і тією ситуацією, в яку вони поставлені. Крімхільда (головний персонаж середньовічної поеми «Пісня про Нібелунгів» вступає в дію ніжною юною дівчиною, що не проявляє особою життєвої ініціативи. Вона гарна собою, але її краса нічого собою не виражає, не несе жодного змісту. Проте в зрілішому віці вона домагається смерті братів і власноручно обезголовлює рідного дядька. Чи з'їхала вона з глузду або спочатку була жорстокою? Чи була це помста за чоловіка або жадання отримання скарбу? У дослідженнях образу Крымхильди центральну роль часто грає тема скарбу. Знову і знову обговорюється питання про те, що спонукало Кримхильду до дії, бажання оволодіти скарбом або прагнення помститися за Зігфріда, і який з двох мотивів древніший. Дехто підпорядковує тему скарбу ідеї помсти, убачаючи важливість "золота Рейну" не у багатстві, а в його символічній цінності для Кримхильды і мотив скарбу невід'ємний від мотиву помсти. Кримхильда - нікчемна мати, пожадлива, диявол, не жінка, навіть не людина. Але вона також - трагічна героїня, що втратила чоловіка і честь, зразкова месниця. Незважаючи на те що гімн охоплює часовий проміжок майже в сорок років, герої не старіють. Але цей стан спокою порушується діями героїв, тоды час має певне значення. Після закінчення дії час "вимикається". Мінливість властива і характерам героїв. На початку Кримхильда - лагідна дівчина, потім - убита горем вдова, в другій половині пісні - охоплена бажанням помсти. Ці зміни зовні обумовлені подіями, але психологічного мотивування такого різкого перелому в душевному стані Кримхилъды в пісні немає. Мотив помсти є важливим для середньовічного героя! У епоху Пізнього Відродження актуалізуються проблеми становлення і розвитку індивідуальності, причому, не лише під впливом гуманістичного виховання. Ті особливості людської свободи, які, як вказував у своїй "Промові" Піко делла Мірандола, дають людині можливість до зміни і розвитку, причому, як у бік доброчесності, так, і у бік низькості, в епоху Пізнього Відродження були інтерпретовані як чинники впливу дійсності. Динамізм Ренесансу, його інтуїція життя як вічного виникнення все нових, і нових, і нових форм знайшов своє вираження в концепції людини діяча, людини-творця. Але подібно до свого прототипу, Бога, сама людина немов вилучена з-під влади закону становлення : творчо розкриваючись, він, проте, не змінюється. Нова людина, людина Монтеня, Шекспіра, Сервантеса, цьому закону підлегла. На наших очах Отелло стає ревнивцем, Гамлет - мислителем, Макбет - честолюбцем. Художній образ Гамлета (по трагедії Уільяма Шекспіра "Гамлет" (1601)), переробивши сюжет середньовічної легенди і старої англійської п'єси про принца, з найбільшою глибиною відобразив трагедію гуманізму в сучасному йому світу. Гамлет, принц датський прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся зі світом, ворожим до гуманізму. Підступне вбивство його батька розкриває перед сином зло, яке володарює в країні. Обов'язок помститися за вбивство батька для Гамлета - не звичайна, кровна помста. Вона зростає для нього в громадський обов'язок боротьби за праву справу, у велике і важке історичне завдання. Звихнувся час наше. Мій талант проклятий, Що я той вивих повинен виправляти! Проте в цій боротьбі Гамлет зволікає, іноді жорстоко докоряючи собі за бездіяльність. Іноді висловлюється думка, що Гамлет є слабохарактерною від природи людиною, мислителем і спостерігачем, не здатним до рішучих дій. Але це не так. У героїчній трагедії показана і могутня сила почуттів, якою відрізнялися люди епохи Відродження. Він важко переживає загибель батька, і ганебний брак матері. Гамлет любить Офелію, але не знаходить з нею щастя. Його жорстокість і образливі слова в поводженні з дівчиною свідчать про силу розчарування. Гамлет відрізняється благородством і виходить з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме звідси витікає його колосальне озлоблення, коли він стикається зі світом брехні і злочинності, підступності і блюзнірства, що оточує його. Гамлет здатний на велику і вірну дружбу. У своїх стосунках він чужий феодальним упередженням, людей він цінує за особисті якості, а не за положення, яке вони займають. Єдиним його близьким другом виявляється студент Гораціо. Гамлет доброзичливо зустрічає людей мистецтва - акторів. Його любить народ, про що з тривогою говорить король. Гамлет - людина філософської думки. У окремих фактах він уміє бачити вираження великих загальних явищ. Гамлет - як і Дон Кихот, "вічний образ", що виник під кінець Відродження практично одночасно з іншими образами великих індивідуалістів (Дон Кихот, Дон Жуан, Фауст). Усі вони утілюють ренесансну ідею безмежного розвитку особистості, і при цьому, на відміну від Монтеня, що цінував міру і гармонію, в цих художніх образах, як це властиво літературі Відродження, втілені великі пристрасті, крайні міри розвитку якоїсь однієї сторони особи. Крайністю Дон Кихота був ідеалізм; крайність Гамлета - рефлексія, самоаналіз, паралізуючий в людині здатність до дії. Він здійснює багато вчинків упродовж трагедії: він вбиває Полонія, Лаэрта, Клавдія, посилає на смерть Розенкранца і Гильденстерна, але оскільки він зволікає зі своїм головним завданням - помстою, створюється враження його бездіяльності. З тієї миті, як він дізнається таємницю Примари, для Гамлета рушиться минуле життя. Яким він був до початку дії в трагедії, можна визначити за допомог. Горацио і по сцені зустрічі з Розенкранцем і Гильденстерном, коли він блищить дотепністю - до того моменту, поки друзі не признаються, що їх викликав Клавдій. Непристойно швидке весілля матері, втрата Гамлета-старшого, в якому принц бачив не просто батька, але ідеал людини, пояснюють його похмурий настрій на початку п'єси. А коли Гамлет стикається із завданням помсти, він починає розуміти, що смерть Клавдія не виправить загального стану справ, адже усі в Данії швидко забули Гамлета-старшого і швидко звиклися з рабством. Епоха ідеальних людей у минулому, і крізь усю трагедію проходить мотив Данії-в'язниці, заданий словами чесного офіцера Марцелла в першій дії трагедії : "Підгнило щось в Датському королівстві" (акт I, сцена IV). До принца приходить усвідомлення ворожості навколишнього світу : "Століття розхиталося - і найпоганіше,/ Що я народжений відновити його" (акт I, сцена V). Гамлет знає, що його борг - покарати зло, але уявлення про зло у нього вже не відповідає прямолінійним законам родової помсти. зло розлите у навколишньому світі, і Гамлет усвідомлює, що одній людині не під силу протистояння зі всім світом. Цей внутрішній конфлікт приводить його до думки про самогубство. Принципова відмінність Гамлета від героїв попередньої трагедії помсти в тому, що він здатний подивитися на себе збоку, замислитися про наслідки своїх вчинків. Головна сфера активності Гамлета - думка, і гострота його самоаналізу схожа на пильне самоспостереження Монтеня. Але Монтень малював людину, що займає середнє положення в житті. Шекспір же малює не лише принца, тобто особа, що стоїть на вищому ступені суспільства, від якого залежить доля його країни; Шекспір відповідно до літературної традиції малює натуру неабияку, велику в усіх своїх проявах. Гамлет - герой, народжений духом Відродження, але його трагедія свідчить про те, що на пізніше за свою стадію ідеологія Відродження переживає кризу. Гамлет бере на себе обов'язок перегляду і переоцінки не лише середньовічних цінностей, але і цінностей гуманізму, причому розкривається ілюзорність гуманістичних уявлень про світ як про царство безмежної свободи і безпосередньої дії.