Бондаренко
.pdf
Живу собі в оленячім краю У горах Удзі, На південнім сході.
Чому ж в столиці люди нарекли Цей дивний край країною печалі?1
Складених ним пісень мало і знаємо ми їх погано, щоб порівнювати та судити про них.
Оно-но Коматі наслідувала Сотоорі Хіме2, яка жила ще в давні часи. У її піснях є чарівність, але їм бракує сили. Вони схожі на красуню, змарнілу від туги. Проте від жіночих пісень, мабуть, і не варто чекати сили:
Того, про кого мріяла завжди, Сьогодні уві сні своїм зустріла. Якби я знала, Що то тільки сон,
Мабуть, не прокидалася б ніколи!3
Як непомітно В’яне квіт кохання В серцях людей На грішній цій землі!
Як неминуче в’яне квіт кохання!4
Немов трава-плавушник5, Я також, Коріння відірвавши, течією
Услід за долею сумною Попливу!
1 Див. вірш №8 із збірки “Хяку-нін іс-сю” 2 Сотоорі Хіме (Сотохосі-но Ірацуме) – відома поетеса, коханка імпера-
тора Інґьо (412-453). Див. її вірші з історичної хроніки “Ніхон-сьокі” (XIII, 65; XIII, 68).
3 Вірш з антології “Кокін-сю” (XII, 552).
4Вірш з антології “Сінсен-вака-сю” (V, 292).
5Трава-плавушник – річні трав’янисті плавучі водорості (лат.: Hotto-
nia).
220
А ось пісня Сотоорі Хіме:
Мабуть, Мій любий прийде уночі:
Маленький павучок – Прикмета вірна –
Сьогодні в сутінках до мене завітав!1
Отомо-но Куронусі. За формою його пісні відразливі. Вони нагадують мешканця гірського села, який з оберемком дров на плечах присів відпочити в затінку квітучої вишні:
Свою кохану згадую, Коли
У небі плачуть гуси перелітні. Невже вона Не відає про це?
Ну, що ж!
На гору Дзеркало2 зійду – На себе подивлюся, Щоб дізнатись,
Наскільки я зістарівся уже?
Окрім цих поетів, були також інші імена, що множилися подібно до того, як розростається плющ у полі, рясніли, немов густе листя на деревах у лісі. Але хіба що їм самим пісні їхні здавалися піснями, бо інших, справжніх пісень, вони не знали.
І ось чотири пори року змінилися дев’ять разів з того часу, як на трон під небесами зійшов наш нинішній Володар3. Повсюди широко котяться хвилі імператорської любові, виходячи за межі Восьми островів4, а з покровом його ласки та благовоління не здатна зрівнятися навіть гора Цукуба. За численними державними обов’язками
1 Вірш з історичної хроніки “Ніхон-сьокі” (XIII, 65).
2 Гора Дзеркало – досл. переклад з яп. назви гори Каґамі, що в преф. Сіґа.
3 Йдеться про імператора Дайґо (885930); роки правління: 897-930. 4 Вісім островів (яп.: – Ясіма) – міфологічна назва Японії.
221
у хвилини відпочинку не забуває Володар і про інші справи. Натхненний діяннями минулих часів, вирішив він нині відродити їх і передати спадщину прийдешнім поколінням. Вісімнадцятого числа четвертого місяця п’ятого року епохи Енґо1 повелів Володар старшому секретареві відомства наказів Кі-но Томонорі, головному архіваріусу Книжкової палати Кі-но Цураюкі, колишньому молодшому чиновникові управління провінції Каї Осікоті-но Міцуне та офіцеру правого крила палацевої гвардії Мібу-но Тадаміне скласти й подати йому збірку пісень – давніх, що не увійшли до складу “Ман-йо-сю”2, і сучасних, включаючи їхні власні пісні3.
Серед відібраних і піднесених нашому Володарю пісень були різні: починаючи з тих, де йдеться про те, як прикрашають себе квітом сливи, слухають голос зозулі, ламають багряну гілочку клена, і закінчуючи тими, де оспівується любування снігом. А також пісні, у яких величають Володарів, бажаючи їм довголіття журавля та черепахи; сумують за любою дружиною, милуючись осіннім квітом хаґі чи літніми травами; моляться, склавши руки, перед горою Зустрічей4; і багато інших пісень, що не відносяться ні до весни, ні до літа, ні до осені, ні до зими.
Усі ці пісні, загальна кількість яких склала тисячу, були зібрані в двадцятьох сувоях. І назвали це зібрання “Кокін-вака-сю” (”Збірка старих і нових пісень”).
Зібрані таким чином пісні нагадують потік, який безупинно струмує під горою. А оскільки їх безліч, як піщинок на березі моря – цих пісень, зібраних тут, то не почуємо ми нині нарікань на те, що поезія міліє, як річка Асука5. І до того часу, “поки маленький камінець не стане скелею”6, будуть дарувати ці пісні тільки радість.
І нехай майстерності нашій усе ще бракує аромату квітучих вишень, слава – то марна річ, навіть якщо вона буде такою ж трива-
1 25 травня 905 р.
2 Попри це в “Кокін-сю” зустрічається 7 віршів із “Ман-йо-сю”.
3 До складу “Кокін-сю” увійшли 95 віршів Кі-но Цураюкі, 55 – Осікотіно Міцуне, 45 – Кі-но Томонорі, 30 – Мібу-но Тадаміне.
4Гора Зустрічей (або ще: застава Зустрічей: яп.: “Аусака-но секі”) – стародавня гірська застава на схід від м. Кіото.
5Асука(-ґава) – ріка в історичній провінції Ямато (нині - преф. Нара).
6Див. вірш з антології “Кокін-сю” (VII, 343).
222
лою, як “нескінченна осіння ніч”1. Бентежить нас лише те, як сприймуть нашу працю, а соромно нам – хіба що перед душею пісні. Що б там не було: залишимося ми чи зникнемо, як хмаринки в небі, ще послухаємо плач оленя вранці та ввечері чи ні, але і я, Цураюкі, і сподвижники мої безмірно раді тому, що поталанило нам народитися й жити саме тоді, коли здійснилося це!
Немає вже Хітомаро, але життя пісні триває! Спливає час, сьогоднішні справи стають минулим, радість і сум по черзі змінюють одне одного, але ніколи не зітруться слова цих пісень. Як не рвуться молоді гілки верби і не обсипається зелена глиця на соснах, як в’ється безустанно дикий плющ і одвічно тягнуться вздовж піщаного узбережжя сліди пташиних лапок – так і пісня! І можливо, той, хто пізнає суть оспіваних у піснях речей, зрозуміє душу поезії, із захопленням подивиться колись на старі пісні й залюбується піснями новими, подібно до того, як любуються місяцем у безкрайньому небі.
Переклад І.П. Бондаренка
1 Натяк на відомий вірш Какіномото-но Хітомаро, який пізніше увійшов до складу поетичної антології “Хяку-нін іс-сю” (№ 3).
223
КОКІН-ВАКА-СЮ («Збірка старих і нових японських пісень»)
Весняні пісні
Сувій I
(I-1)
(Складено в перший день весни старого року1.)
Рік не закінчився, А вже прийшла весна! Не знаю навіть,
Як і називати тепер цей рік: “Минулим” чи “новим”?
(Арівара-но Мотоката)
(I-4)
(Складено імператрицею Нідзьо2 на початку весни.)
Повсюди сніг, Але весна прийшла!
Можливо, хоч тепер Замерзлі сльози Розтануть в оченятах солов’я.
(Імператриця Нідзьо)
(I-14)
Хто б здогадався, Що прийшла весна? –
Якби не щебетання соловейка,
1Перед віршами часто трапляються стислі коментарі стосовно часу, місця чи приводу їх написання (“хасіґакі” або “котобаґакі”). Відсутність такого коментаря позначалася словами “Заголовок невідомий” (“дай сірадзу”), які ми опускаємо.
2Імператриця Нідзьо (/?/-898) – дружина імператора Сейва (850-880;
роки правл.: 858-876).
224
Що з дальньої долини Долина.
(Ое-но Тісато)
(1-27)
(Складено про білу вербу поблизу Великого Західного храму1.)
На гілочках смарагдових Верби Нанизані на нитки намистинки –
Сріблясті крапельки Весняної роси.
(Содзьо Хендзьо)
(1-35)
Під сливами Постояв тільки мить І весь пропахнув Пахощами квітів –
Кохана буде з ревнощів корить!
(Невідомий автор)
Сувій II
(II-80)
(Склав, коли тяжко занедужав і, сховавшись від вітру, лежав на самоті вдома за бамбуковою завісою, дивлячись, як в’яне вишневий цвіт у глечику.)
Через завісу навіть не помітив, Куди вона поділася, Весна!
Змарніли пелюстки Вишневих квітів.
(Фудзівара-но Йорука)
1 Буддійський храм Саідай-дзі, зведений у місті Хей-ан (Кіото) наприкінці VIII ст.
225
(II-84)
(Склав про вишневий цвіт, що облітає.)
Весняний день!
Як безтурботно ллється З небес одвічних сяйво! Тільки цвіт,
Що скоро опаде, бентежить серце.
(Кі-но Томонорі)
(II-93)
Весняним барвам байдуже, Мабуть, В яке село потрапити, А вишні
Чомусь лише подекуди цвітуть.
(Невідомий автор)
(II-97)
Цвітуть щороку вишні навесні. І попри це Усе життя тривожусь –
Побачу я цвітіння їх Чи ні?
(Невідомий автор)
(II-101)
(Пісня з поетичного турніру, що відбувся за доби Кампьо в покоях імператриці.)
Вишневий цвіт! Нехай даремні трати Барв, кольорів – Хто може із людей
Весні за марнотратство дорікати?
(Фудзівара-но Окікадзе)
226
Літні пісні
Сувій III
(III-139)
Чекаю травня, Щоб вдихнути знову
Квітучих мандаринів аромат, Якими любої колись Рукава пахли.
(Невідомий автор)
(III, 145)
Якби зозуля, що кує у горах, Ще й душу мала, Голосом своїм Мені думок сумних Не навівала б!
(Невідомий автор)
(III, 157)
Ледь-ледь стемніло, Як уже світає!
Оплакує коротку літню ніч Гірська зозуля Співом безутішним.
(Мібу-но Тадаміне)
(III, 166)
(Складено на світанку тієї ночі, коли місяць був надзвичайно гарним.)
Ця літня ніч! Недавно сутеніло – А вже світає!
До якої з хмар У гості завітає красень-місяць?
(Кійохара-но Фукаябу)
227
(III, 168)
(Складено останнього дня місяця мінадзукі.1)
Сьогодні вперше Вітер холодком Повіяв з неба, Де спрадавна літо
Звільняє чемно осені шляхи.
(Осікоті-но Міцуне)
Осінні пісні
Сувій IV
(IV, 169)
(Складено першого дня осені.)
Підкралась осінь якось непомітно: Хоч жодних змін Не видно навкруги, Але який зловісний Вітру голос!
(Фудзівара-но Тосіюкі)
(IV, 170)
(Склав першого осіннього дня, супроводжуючи шляхетних друзів під час їхньої прогулянки долиною річки Камо2.)
Холодний вітер Віє вздовж ріки.
І осінь разом з хвилями на берег, Здається, насувається Також!
(Кі-но Цураюкі)
(IV, 171)
Осінній перший вітер
1Мінадзукі (“безводний місяць”) – шостий місяць року, останній літній місяць за місячним календарем.
2Камо(-ґава) – ріка, що протікає через м. Кіото.
228
Пелену Вбрання мого коханого хлопчини
Так несподівано й принадно Підгорнув!
(Невідомий автор)
(IV, 172)
Садили рис, здається, тільки вчора! Час промайнув – І листям шелестить На рисових полях Осінній вітер.
(Невідомий автор)
(IV, 173)
Відтоді, як подув Осінній вітер, Щодня стою, Чекаючи тебе,
На тому боці Зоряної річки.
(Невідомий автор)
(IV, 176)
Кохання ніч!
Ніч Зустрічі зірок! Небесну річку застели, Тумане,
Щоб ранку вже ніколи не було!
(Невідомий автор)
Осінні пісні
Сувій V
(V, 250)
Змінили колір трави і дерева. Не знає осені Лиш білопінний квіт
229
