Бондаренко

–Мені і справді дуже не зручно перед вами, за те, що ви вже стільки місяців, навіть років, приходите до цих воріт і все дарма. Я говорив своїй доньці, що вже скоро помру, що їй треба обрати собі чоловіка, який би подбав про неї, після того як мене не стане. Але вона не зможе стати вашою дружиною, допоки не перевірить справжність ваших почуттів, мовляв, той хто принесе, те, що вона побажає і стане її чоловіком. І я вважаю, це справедливо, – сказав дід Такеторі, а у відповідь почув голоси п’ятьох наречених: “Це справедливо!”

Тоді Каґуя-хіме попросила передати принцу Ісіцукурі, щоб той привіз з Індії глиняну чашу, яка належала самому Будді. Принцу Курамоті переказала наступне: “У східному морі є гора Хорай, там росте дерево, яке має срібне коріння, золотий стовбур, а на гілках того дерева ростуть білі перлинки. Хай привезе мені такий подарунок”.

Ще одному нареченому наказала Каґуя-хіме привезти з Китаю сукню, зіткану з шерсті Вогняної миші1. Дайнаґону Отомо-но необхідно було дістати камінь, що висить на шиї у дракона та виблискує п’ятьма кольорами. І останньому претенденту на руку Каґуя-хіме –

тюнаґону Ісінокамі-но Маро – дівчина наказала привезти раковинку ластівки, що допомагала б при народжені дитини.2

Почувши все це дід Такеторі сказав своїй доньці:

–Ну і важкі задачі ти поставила їм. І в усьому світі не знайти тих речей, які ти просиш привезти. Як же мені їм сказати про такі завдання?

–Та хіба? Що ж тут важкого?

Вийшовши до принців та чиновників Такеторі розповів їм про завдання, що були поставлені Каґуя-хіме. Однак чоловіки розсердились, мовляв, краще б одразу заборонила ходити до неї та й усе, аніж видумувала такі завдання, і розчаровані повернулись додому.

1Згідно з китайськими переказами, є в Китаї місце вогняних гір, де живуть миші, на зріст з бика і з білою шовковистою шерстю. Таку шерсть мили не водою, а вогнем.

2Раковинки ластівок в Японії були засобом народної магічної медицини. У тексті зустрічаємо (коясуґай) – “мушля, що допомагає при по-

логах”. Жінка під час пологів тримала в руках цю раковинку, схожу на пташине яйце.

320

3. Чаша Будди

Та все ж таки не міг принц Ісіцукурі прожити без тієї прекрасної дівчини, а тому став думати, як йому дістати кам’яну чашу з Індії. “Навіть якщо я пройду сотні тисяч рі1 для того, щоб дістатися Індії, чи є шанс, що я знайду ту чашу”, – думав чоловік. Принц велів передати Каґуя-хіме, що вирушає до Індії, а сам три роки ховався, щоб його ніхто не бачив. Потім узяв першу ж ліпшу чашу з храму в провінції Ямато, поклав її у мішечок, прив’язав його до гілки з живих квітів і пішов до будинку, де мешкала Каґуя-хіме. Коли дівчина розгорнула мішечок, то побачила там лист. Розгорнула його і прочитала:

Я довго шукав, Минувши гори, моря Чашу Будди шукав. Тобі, кохана моя, Серце і чашу віддав!

Але, взявши чашу, дівчина не побачила того сяйва, яким має сяяти Чаша Будди, а тому повернула її принцу, з такими словами:

Ах, крапля роси Яскравіша від чаші, Що привіз сюди Ти з Кокура гори

Навіщо все це, скажи!

Осоромлений принц кинув чашу перед воротами дівчини і пішов, відправивши їй останнього листа:

Немає світла Від чаші несправжньої. Губиться світло У сяйві гори Білої А мені соромно…

Саме тоді і з’явилось прислів’я “Випити чашу сорому” про таких нечесних людей.

1 Один рі приблизно дорівнює чотирьом кілометрам

321

4. Коштовна гілка з гори Хорай

Принц Курамоті був дуже розумний. У імператорському дворі він узяв відпустку, сказавши, що їде купатися у гарячих джерелах на острові Цукусі, а Каґуя-хіме просив передати, що їде шукати коштовну гілку. Слуги його супроводжували лише до порту Наніва, а далі він залишив лише найвідданіших, відпустивши всіх інших, мовляв, їде у важливих справах. Однак через три дні, обманувши всіх, принц теж повернувся до пристані Наніва. Також чоловік запросив до себе шістьох найкращих майстрів золотої справи і, поселивши їх там, де ніхто не міг би побачити, доручив їм виробити точно таку ж гілку, яку попросила привезти Каґуя-хіме. А сам, переховуючись від сторонніх допитливих очей, приніс у жертву богам шістнадцять своїх маєтків. Потім, коли майстри завершили свою справу, принц у свій же палац прислав листа: “Я прибув на кораблі”. Принца прийшло зустрічати багато людей, а він удав ніби дуже сильно втомився після дальньої і виснажливої подорожі.

Тож, поклавши коштовний виріб у сундук, принц вирушив до Каґуя-хіме. І ось він уже біля воріт дівчини. Пролунало:

–Принц Курамоті прийшов!

–Я як був в одязі, в якому подорожував, так одразу і до вас прийшов. Я привіз коштовну гілку з гори Хорай. Покажіть її Каґуяхіме! – Сказав принц, віддаючи дівчині гілку, на якій було прив’язано листа:

Хай краще б помер Я десь далеко від тебе, Далеко-далеко,

Аніж вернувся без гілки Коштовної для тебе.

Тоді дід Такеторі, побачивши старання принца, сказав своїй доньці:

–Принц привіз тобі, як ти і просила, гілку з гори Хорай. Чого ж ти ще бажаєш, чого ще чекаєш? Бідолаха навіть не переодягнувся, одразу з подорожі до тебе прийшов. Вийди до нього.

Принц же Курамоті виглядав дуже впевнено і зухвало, і вже точно був переконаний, що Каґуя-хіме буде його нареченою. Дід Такеторі теж думав, що Каґуя-хіме тепер вже не зможе відмовити чоловікові і лише додав:

322

–Так, дерева з перлинами на гілках не ростуть у нашій країні. Як же ти тепер відмовиш йому. Та і чому ж йому відмовляти, і чоловік він гарний, і дуже йому довелося постаратися, щоб дістати таку гілку.

На що Каґуя-хіме відповіла:

–Не хотіла я одразу відмовляти, Вам, тато, а тому і попросила річ, яку не можливо здобути. А коли мені таку річ принесли, не знаю, що

йробити тепер.

Тоді спитав Такеторі, де росте таке прекрасне дерево. І принц поспішив розповідати:

– Позаминулого року другого місяця десятого числа я вийшов у море на кораблі із порту Наніва. Не знав я , куди мені плисти, але подумав, нащо ж мені жити, якщо не іти до своєї мети, а тому довірився вітру, хай він веде мене. Я був готовий прийняти смерть, але якщо все ж таки залишуся живим, думав я, то вірив, що все ж таки трапиться мені гора Хорай. Багато що ми витримали, будучи далеко від нашої країни: сильний вітер і високі хвилі були готові затягнути нас до дна морського, інколи наш корабель притягувало до незнайомих берегів, інколи нападали на нас страшні істоти, схожі на демонів, які погрожували смертю. Інколи ми губили курс, не знаючи звідки приплили і куди плисти далі. Було і таке, що нам не було що їсти, а тому ми їли траву і корінці, а інколи харчувались і мушлями. Там, під відкритим небом не від кого було чекати допомоги. Не знаючи, куди плисти важко нам було. Та от на п’ятисотий день нашої подорожі у час Дракона1 ми побачили гору. Ми всі стояли разом на кораблі і дивились на неї: величезна гора ніби пливла сама по собі по морю, а вершина її була надзвичайної краси. Це була та сама гора, яку я так довго шукав і мені аж страшно зробилося. Два чи три дні ми плавали навколо неї, любуючись її красою, аж ось побачили там діву, райської краси, яка набирала воду срібним глечиком.

Ми одразу зійшли з корабля. “Як називається ця гора?” – запитав я у дівчини. “Це гора Хорай”, – відповіла вона. Коли я це почув моїй радості не було меж, а дівчина вже зникла у горах. Гора була така стрімка, що не можна було дістатися на саму її верхівку, дерева були усіяні квітами небаченої краси. З гори збігали золоті та срібні струмки, а над ними мости, вироблені з коштовних каменів. Дерева

1 У давній Японії доба ділилась на дванадцять частин, по дві години в кожній. Час Дракона – з восьмої до десятої ранку.

323

навколо світились і сяяли. Рослини з перлинками на гілках серед тієї всієї краси були непримітними, але я не зміг не послухатися Вас, а тому зірвав саме гілку з того дерева, яку ви просили. Гора Хорай прекрасна, але зірвавши гілку, я одразу поквапився до рідної країни. На щастя, нам дув попутний вітер, а тому через чотириста днів ми прибули додому. Саме, можливо, завдяки моїм молитвам, моїм сильним бажанням, я вернувся живим і, прибувши вчора до столиці, одразу прийшов до Вас, навіть не змінивши одяг, що увесь промочений сіллю океану.

Почувши історію принца, Такеторі склав вірша:

Бамбук здобував я у горах і хащах, було важко мені, але праця ця ніщо

у порівнянні з подвигом Вашим.

–Все, тепер моє вимучене серце знайшло спокій, – сказав принц і склав вірша у відповідь:

Висох мій рукав, Що був змочений сльозами, Сльозами кохання.

На полях трави багато, Так і сліз не зрахувати.

Аж раптом у сад діда Такеторі ввірвалось шестеро незнайомих чоловіків. Один із них, той, що ніс листа, сказав:

–Я голова майстрів золотої справи. Звуть мене Утімаро. Я з іншими майстрами більше тисячі днів тяжко працював, дотримуючись постів, для того, щоб виготовити коштовну гілку, але не отримав аж нічогісінько! Тож ми просимо заплатити нам грошей.

Однак Такеторі ніяк не міг зрозуміти, про що іде мова. А у принца аж у п’ятах захололо. Каґуя-хіме попросила майстрів дати їй той лист, який вони принесли з собою і прочитала: “Господарю, ми більше тисячі днів, переховуючись разом із Вами, виготовляли коштовну гілку. За це Ви нам обіцяли гарну платню, проте не отримали ми нічого. Ми дізналися, що гілка, яку виготовляли, була для Вашої майбутньої дружини – Каґуя-хіме, а тому прийшли сюди в надії отримати платню від неї”.

Тоді сумне обличчя Каґуя-хіме одразу перетворилось на сонячне, залите посмішкою. Радісна, вона сказала діду Такеторі:

324

–А я і справді повірила, що ця гілка з гори Хорай. Віддайте, батечку, цю підробку скоріше назад.

–Так, безумовно, якщо це підробка, то треба її повернути.

Ітоді Каґуя-хіме склала таку пісню:

Я повірила Вам, Думала справжнє усе, Але все це обман

Ігілля, і слова

Все це підробка і брехня!

Із цими ж словами дівчина відіслала коштовну гілку назад принцу, а дід Такеторі, який нещодавно так привітно розмовляв із чоловіком, удав, що спить. А сам принц не знав, куди себе й подіти від сорому і коли настали сутінки він зміг непомітно покинути дім Каґуя-хіме.

А що до майстрів, то Каґуя-хіме їх добряче нагородила за те, що вони вчасно встигли прибути до її воріт. Однак, коли майстри вертались додому, їх перестрів принц Курамоті зі своїми слугами і побив їх так, що вони, залишивши ті подарунки, тікали що є сили.

Принц Курамоті сказав:

– Який сором! Я не лише втратив кохану, а й осоромив себе так, що і на люди соромно виходити.

Після цього випадку принц почав переховуватися далеко у горах. Його слуги шукали принца, але все марно. Можливо, він соромився навіть своїх слуг, а, можливо, його і на світі не стало вже. Але після того про таких людей як він стали говорити: “Марно він сипле перлами красномовства”.

5. Сукня з шерсті вогняної миші

Правий міністр Абе-но Мімурадзі був із дуже знатного роду. Якраз у той же рік, коли Каґуя-хіме сказала міністру привезти сукню, із Китаю на кораблі приїхав купець, якому міністр і написав листа: “Привезіть, будь ласка, сукню, зіткану з шерсті вогняної миші”. Тоді Абе-но Мімурадзі віддав листа і гроші Оно-но Фусаморі і відправив його до купця. Отримавши ж листа купець написав у відповідь:

“Сукні з шерсті вогняної миші у нас у країні немає. Я чув про таке, але сам не зустрічав такого дива. Я думаю, що якби була така річ у світі, то в Японію її точно би привезли, а тому, мабуть, немає

325

такої речі. Однак я спитаю у найбагатших людей моєї країни, чи немає раптом такого товару в Індії. Та от якщо і там немає, то я поверну вам гроші”.

Іот купець разом з Оно-но Фусаморі відпливли до Китаю. Через деякий час міністр почув, що його посланець вже прибув до Японії, але йому так кортіло дізнатися відповідь, що той послав свого найшвидшого коня, щоб Оно-но Фусаморі вернувся якомога швидше.

Іось посланець уже через вісім днів прибув до міністра з листом від купця, в якому було написано таке:

“Я знайшов товар, який ви просили. Не лише в минулі часи, але і зараз надзвичайно важко здобути сукню, зіткану з шерсті такої незвичайної тварини. Почув я, що є в нашій країні такий товар, що був привезений з Індії і знаходиться він в одному з храмів у Західних горах. Тоді я одразу відіслав людину з грошима, але їх виявилося недостатньо. Тоді я відіслав ще п’ятдесят золотих. Якщо ж ви відмовляєтесь прислати мені ці гроші, то поверніть товар”.

– Знайшов про що говорити! Яке безглуздя! Безумовно я одразу ж вишлю йому ці гроші, – говорив ошаленілий від щастя міністр.

Скринька, у якій лежало вбрання була прикрашена дорогоцінним камінням, а сама сукня була кольору лазурі, а кінці шерстинок сяяли золотом. А що ще дивніше, що не водою чистили таке вбрання, а вогнем.

– Так, тепер я розумію, чому Каґуя-хіме хотіла отримати саме такий подарунок, – сказав міністр і, поклавши сукню до скриньки, прикріпивши до неї красиву квітку, вдягнувшись якнайкраще пішов до дому дівчини, будучи впевненим, що вже ніч він проведе у неї вдома. До того ж, міністр склав пісню, ось вона:

Я хвилювався, Що сукня ця коштовна Згорить у пломені

Безмежного кохання Та дарма. Ось це вбрання!

Іколи міністр уже прийшов до воріт дівчини, він зупинився, чекаючи, коли його впустять. До нього прийшов Такеторі і, взявши прекрасне вбрання пішов показувати його доньці. Побачивши подарунок, Каґуя-хіме сказала:

– Так, і справді це прекрасне вбрання, але ж я не знаю, чи це та сама сукня, що зіткана з шерсті вогняної миші.

326

На що дід відповів:

–Як би там не було, я все ж таки запрошу гостя у дім. Я ще Ніколи не бачив такої прекрасної тканини, – сказав Такеторі і покликав міністра.

–Необхідно випробувати цю сукню вогнем, якщо вона не горить, то це справжня сукня, зіткана з шерсті вогняної миші.

–Так, донечко, тут ти права, – погодився дід і переказав ці слова міністру.

На що міністр відповів:

–Шерсті вогняної миші в Китаї немає, ми насилу її відшукали, які тут можуть бути сумніви, але якщо хочете, давайте випробуємо її вогнем, – і кинув сукню у вогонь, а та миттю і згоріла.

–Бачите, це підробка!!! – Зраділа дівчина, а у міністра обличчя зробилося зеленіше від трави.

Каґуя-хіме ж дуже зраділа цій події і повернула міністру порожню скриньку, вклавши туди вірша:

Ти знав наперед, Що сукня ця у вогні горить, Але навіщо ж

Ти до нас прийшов сюди І подарунок цей спалив?

А міністру не залишалось нічого, окрім того, щоб повернутися додому.

Потім одні питали в інших : “А чи правда, що міністр Абе знайшов сукню, зіткану із шерсті вогняної миші, і одружився на Каґуя-хіме?”. А інші відповідали: “Та ні, цю сукню кинули у вогонь і вона згоріла, а дівчина вигнала міністра”. Із тих пір і кажуть: “Погоріла його справа”.

6. Коштовний камінь із шиї дракона

Одного дня дайнаґон Отомо-но Міюкі зібрав усіх своїх слуг і сказав їм:

–Є у світі дракон із каменем на шиї. Цей камінь виблискує п’ятьма різними кольорами. Хто цей камінь знайде, той отримає все, що тільки побажає.

–Ми, безумовно, поважаємо Вашу волю, але де ж такий дракон

327

є? – Питали слуги всі як один.

–Є і в Японії такі дракони, що живуть десь у глибині гір і кожного дня вилітають у небо. Що ж тут складного?

–Це дуже складна задача, але, якщо це Ваш наказ, то нічого не поробиш, – сказали слуги та почали збиратися у подорож; для цього

жїм надали всі необхідні речі і їжу.

–Поки ви будете шукати цей чарівний камінь, я буду дотримуватися суворого посту. Але знайте, не смійте вертатися без каменя! – Пригрозив слугам їх господар.

Вийшовши від дайнаґона, слуги порозходились у різні сторони. “Без каменя дракона не повертатись! Але ж це неможливо!” – Кожний з них думав. Розділивши отримані гроші, хтось із них зали-

шився вдома, хтось пішов, куди очі бачили.

А тим часом дайнаґон подумав, що Каґуя-хіме має жити не у звичайному домі, а в палаці, а тому наказав побудувати для неї незвичайної краси палац, в якому має жити лише вона. Всіх своїх дружин чоловік повиганяв і став чекати на Каґуя-хіме.

Довго чекав дайнаґон своїх слуг і от уже і рік старий закінчився, не міг більше він чекати, а тому поїхав сам до порту Наніва. Зустрівши там першого ліпшого він запитав:

–А чи раптом не чув ти про те, що хтось із людей дайнаґона Отомо поплив шукати камінь дракона?

–Та ні, це ж дуже небезпечно. Я ще не бачив нікого, хто б вирушив на таке полювання, – відповів рибалка.

–Та це ж дрібниці! Якщо я побачу дракона, то моя стріла одразу

жвб’є його і я з легкістю здобуду цей камінь. – Сказав дайнаґон і миттю вирушив на пошуки п’ятикольорового каменя.

Ось так плив дайнаґон, аж поки не натрапив на береги острова Цукусі. Та ось, раптово почалася буря: сильний вітер, дощ, височенні хвилі. Шторм викинув корабель у відкрите море. Дайнаґон у ту мить думав:

–Такого лиха я ще в своєму житті не бачив. Що ж мені тепер робити?!

На що один із тих, хто був на кораблі сказав йому:

–За все своє життя не бачив я такої бурі. Я думаю, що нам уже не уникнути смерті: або нас занесе на морське дно, або нас вб’є громом. І навіть, якщо нас і пожаліють боги, то нас віднесе кудись до далеких берегів Південного моря. Мабуть, тому я маю померти, що слу-

328

жу такій людині як Ви!

–Люди, що знаходяться на кораблі завжди вірять своєму рульовому, він їх захищає, він для них як висока і міцна гора посеред відкритого моря. А ти мені не залишаєш жодної надії на життя! – Докоряв дайнаґон рульовому.

–Це Боги нас прокляли за те, що ми хочемо вбити дракона. Скоріше просіть богів помилувати нас!

–Так, ти правий! О, милостиві Боги, пробачте мене. Так, я і справді надумав вбити дракона, але тепер обіцяю і мізинчика його не чіпати, – ось так молився дайнаґон тисячу разів повторюючи свою молитву. І після цього і справді грім затих, але буря все ще продовжувалась.

–Тепер ви бачите, – продовжував рульовий, – що бурю цю на нас дракон наслав. А тепер після молитов, нас вітер не несе у відкрите море, а допомагає нам дібратися до наших берегів.

Однак дайнаґон був так наляканий, що не міг повірити, що все, на щастя, обійшлося.

Так вони пливли три-чотири дні і, нарешті, вітер прибив їх до рідних берегів. Але дайнаґон не вірив у це і все думав, що їх прибило до невідомих берегів Південного моря. Тоді люди чоловіка пішли до правителя тієї землі і сказали про приїзд високого чиновника. Коли

жслуги, яким було доручено дістати камінь дракона, почули про приїзд свого хазяїна, то вони всі прийшли до нього каятися, мовляв:

–Не змогли ми дістати каменя, але приходити без нього теж було заборонено. Зараз же Ви й самі впевнились, як важко це робити, а тому сподіваємося, що Ви не покараєте нас.

–Та це ж дуже добре, що Ви не змогли вбити дракона і взяти той злощасний камінь, оскільки дракон – це є божество, тоді б воно розгнівалось і повбивало і всіх вас, і мене. Тепер я розумію, злодійка Каґуя-хіме хотіла моєї смерті. Тепер я ніколи не підійду до її воріт.

Тоді дайнаґон віддав все, що у нього ще залишилось своїм слугам, за те, що вони не здобули камінь дракона. Коли ж про все це почули колишні дружини чоловіка, то так сміялись, що мало животи собі не порвали.

А палац, що було побудовано для Каґуя-хіме почали руйнувати птахи: розносити різнокольорові ниточки, якими він був прикрашений, до своїх гнізд.

Потім деякі питали:

329