Бондаренко

Мечоносець сховав його біля ґратчастого вікна1, а сам вирішив чатувати ззовні, побоюючись, аби залишені сторожити будинок слуги не помітили незваного гостя.

Мітійорі заглянув усередину. Тісна комірка була ледве освітлена тьмяним вогником світильника, але усе було видно як на долоні – ні традиційна завіса, ні ширми не заважали погляду.

Обличчям до нього сиділа якась миловидна молода жінка з довгими прекрасним волоссям, очевидно, Акоґі. Поверх тонкого білого плаття на ній було одягнене інше – із блискучого червоного шовку.

Перед нею, спираючись на лікоть, напівлежала на постелі зовсім юна дівчина. Напевно, вона! Біле плаття огортало її тонкий стан вільними легкими складками, ноги були прикриті теплим одягом із червоного шовку на ваті… Вона дивилася в інший бік, обличчя майже не було видне. Голівка в неї була чарівної форми, волосся на подив гарно падало на плечі… Але не встигнув він намилуватися, як вогонь раптом згас.

"Яка прикрість!" – подумав Мітійорі, і в душі його спалахнула рішучість добитися перемоги будь-якою ціною.

-Яка темрява! Ти говорила, що до тебе прийшов твій чоловік. Йди скоріше до нього!

Голос дівчини, такий ніжний, гарний, зачаровував…

-До чоловіка прийшов гість, тому краще я поки що побуду з вами. Вдома майже нікого не залишилося, мабуть, вам страшно одній, - відповіла служниця.

-Мені часто буває страшно. Я вже звикла.

Коли Мітійорі вийшов зі своєї схованки, мечоносець почав його піддразнювати:

-Ну, що скажете? Проводжати вас додому? А де ж ваш капелюх? Чи забули його з переляку?

-Ти – людина упереджена, адже ти без пам’яті закоханий у свою дружину, - посміхнувся у відповідь Мітійорі. А сам у цей час думав: "Яке старе, зношене плаття у бідолашної! Їй буде соромно переді мною…" - Поклич свою дружину скоріш і лягай-но спати, - нетерпляче наказав він.

1 …біля ґратчастого вікна - двостулчастими ґратчастими перегородками (сітомі) відгороджували внутрішні покої від веранди; верхня стулка могла лише підніматися.

360

Мечоносець пішов до себе в опочивальню і покликав Акоґі.

-Ні, цю ніч я проведу біля пані. А ти лягай скоріше спати або в нашому закутку, або де сам знаєш, - почала було відмовлятися Акоґі.

-Я тільки прагну переказати тобі те, що розповів мені мій гість. Це дуже важлива справа. Вийди до мене хоч на хвилинку, - попросив він знову через служницю Цую.

Нарешті Акоґі відсунула убік двері й крикнула в серцях:

-Ну, у чому справа? Чому це ти тут пустуєш?

Мечоносець обійняв її:

-Гість сказав мені: "Не спи один, коли на дворі така злива". Йдемо зі мною!

Акоґі засміялася.

-Послухайте його! От знайшов важливу справу!

Але мечоносець насильно змусив її лягти з ним поруч і, не говорячи ні слова, прикинувся сплячим.

Сон не йшов до Отікубо. Напівлежачи на своїй постелі, вона стала перебирати струни кото і тихо заспівала:

Коли весь світ здається сумним, Серед гірських скель притулок знайти, навіки від людей сховатись.

Мітійорі втомився чекати і, подумавши, що зараз настала очікувана хвилина, коли поблизу немає нікого; спритно за допомогою шматочка дерева підняв верхню стулку ґратчастого вікна і крадькома продерся до кімнати.

Отікубо злякано намагалася втекти, але він міцно стис її в обіймах.

Акоґі, яка спала поруч із мечоносцем у сусідній кімнаті, почула, як стукнуло вікно. "Що там таке?" – перелякано подумала вона й спробувала було підхопитися з постелі, але мечоносець силою утримав її.

-Пусти мене! Там стулка вікна стукнула. Піду подивлюся, що там таке трапилось.

-А, пусте! Це собака або пацюк. Немає чого боятися. Чому ти така сполошена? – умовляв він дружину.

-Ні, щось неладне. Це, напевно, ти щось підстроїв. Тому мене й не пускаєш.

361

-Чому б це я став влаштовувати підступ! Заспокойся та лягай! – Міцно обійнявши дружину, він змусив її лягти знову.

Через страх за свою пані Акоґі гірко плакала і гнівалася, але вирватися так і не змогла.

-От нещастя! Ах ти, безжалісний!

Тим часом Мітійорі, тримаючи дівчину в обіймах, розпустив на ній пояс і ліг поруч із нею на ложі. Сповнена жаху й відчаю Отікубо заливалася слізьозами, тремтячи всім тілом.

-Ви так засмучені! Світ видається вам пристанищем смутку. Ви прагнете зникнути в глибині гір, де вас не наздоженуть вісті про земні неприємності, - спробував заговорити до неї Мітійорі.

"Хто це так говорить зі мною? - подумала Отікубо. – Та, напевно, той знатний юнак!" І раптом вона згадала, що на ній старе плаття та заношені хакама! Дівчині захотілося відразу вмерти від сорому на місці, і вона заплакала. Вид її суму невимовно проникав до глибини серця. Мітійорі в сердечному непокої не знаходив слів, аби якось утішити її.

Акоґі була поруч, за стіною, до неї донеслися звуки приглушених схлипувань пані. "Так воно і є!" – подумала вона і стривожена хотіла було побігти на допомогу, але мечоносець знову не пустив її. "Як це так?! Погубив мою пані, а мене втримуєш силою! О, недарма мені здалося щось недобре! Жорстока ти, низька людина!" – Акоґі, не пам’ятаючи себе від гніву, виривалася з рук мечоносця.

А той лише посміювався:

-Знати нічого не знаю, навіщо даремно мене винити! Злодій не міг зараз продерся до опочивальні твоєї пані. Отже, виходить, там коханець. Яка користь бігти туди зараз, подумай сама.

-Немає чого прикидатися, начебто ти тут ні до чого, - ридала Акоґі. – Кажи негайно, хто цей чоловік? Як жахливо! Бідна моя панянка!

-Ти ще гірша за дитину! – тішився мечоносець.

Акоґі ще сильніше розсердилася на нього.

-Як я могла довіритися такій безсердечній людині?! – вигукнула вона з гіркотою.

Мечоносець змилостививсь над нею.

-Чесно кажучи, молодий пан навідався сюди, щоб поговорити з твоєю пані. Що в цьому поганого? Навіщо ж такий галас здіймати? Напевне, їх шлюб було укладено ще за минулого життя. З долею

362

сперечатися не варто.

-Ти мені навіть словом не натякнув, а пані моя подумає, що я з тобою у змові, от через що мені гірко! І навіщо тільки я покинула її цієї ночі! – нарікала Акоґі, обурюючись поведінкою чоловіка.

-Не турбуйся ти так, вона ж зрозуміє, що ти ні про що не знала. Чому ти так гніваєшся на мене? – І не даючи їй часу наново вибухнути доріканнями, мечоносець знову обійняв дружину.

Мітійорі тихо говорив дівчині:

-Чому ви так байдужі до мого кохання? Нехай я людина незначна, але все-таки, мені здається, ви не маєте причин бути у такому розпачі. Скільки разів посилав я вам листи, а ви жодного разу не надіслали мене відповіді! Я навіть вирішив не обтяжувати вас більше, раз

янастільки вам огидний. Але сам не знаю чому, відколи я почав пи-

сати вам, ви зробилися мені дуже дорогі. Та, напевне, ваша ненависть до мене визначена ще за минулого життя1, й тому я не відчуваю гіркоти за те, що ви до мене такі невблаганні.

Отікубо здавалося, що вона помре від сорому. На ній було тільки одне тонке плаття і хакама, зношені настільки, що місцями проглядало відкрите тіло. Не описати словами, як їй було тяжко. По її обличчі струменів холодний піт, ще рясніший, аніж сльози. Помітивши, у якому вона стані, Мітійорі пройнявся до неї співчуттям і ніжністю. Він усіляко намагався заспокоїти та втішити її, але Отікубо була не в силах сказати жодного слова.

Згораючи від сорому, дівчина в душі винила в усьому Акоґі. Нарешті закінчилася ця сумна ніч. Роздався крик півня. Мітійорі

вигукнув у печалі розлуки:

Усю ніч до світанку ти лише сльози лила… Я сповнений печалю, та все ж ненавиджу крик півня на світанку.

Благаю, відповідайте мені хоч інколи, а то я подумаю, що ви зов-

1 Відповідно до буддійських вірувань, душа проходить через низку земних перероджень, щоразу народжуючись у людській подобі або в подобі тварини, рослини і т.п. Крім того, стосунки між людьми, зокрема шлюбні зв‘язки між жінками та чоловіками, визначалися їх діяльністю та вчинками в минулому житті.

363

сім дикунка, якій не відомо світло.

І раптом Отікубо мимоволі, немов у напівзабутті, прошепотіла:

Ти сповнений печалі… В устах завмерла відповідь. І вторить риданням крик півня на світанку.

Не скоро сльози витру.

Голос її всолоджував. До цих пір Мітійорі був закоханий не надто сильно, але з цієї миті полюбив по-справжньому.

-Екіпаж прибув! – донеслося з вулиці.

-Піди й доповіси! – велів мечоносець дружині.

-Сьогодні вночі я вдавала, начебто нічого не чую. Але якщо я прибіжу до неї так рано, вона зрозуміє, що я про все знала. Підступна ти людина! Через тебе моя дорога пані мене зненавидить! – У своєму дитячому незадоволенні Акоґі здавалася йому ще милішою, аніж раніше.

-Ну от що! Якщо твоя пані тебе зненавидить, то я ще міцніше буду любити, - пожартував мечоносець і, підійшовши до вікна кімнати Отікубо, подав умовний знак, кашлянувши два-три рази.

Мітійорі швидко підхопився з постелі й став допомагати Отікубо

переодягтися в денний одяг. Побачивши, що дівчина тримтить від холоду, тому що в неї немає навіть тонкого плаття хітое1, він зняв із себе своє й накинув їй на плечі. Отікубо сильно зніяковіла. Акоґі тим часом була у важкому стані. Вона не сміла без будь-якого очевидного приводу залишатися в своїй кімнаті довше та пішла до своєї пані. Отікубо лежала на ліжку. Поки Акоґі міркувала, з чого б почати розмову, принесли два листи – і від її чоловіка, і від Мітійорі.

У листі мечоносця говорилося:

"Несправедливо нападати на мене з такими жорстокими докорами за те, що відбулося минулої ночі без мого відома. Надалі я не буду супроводжувати молодого пана, якщо твоїй пані буде загрожувати хоч найменша зневага. Перелякана тим, що відбулося вчора, ти боїшся, щоб у майбутньому не трапилося чого-небудь ще гіршого, і, напевне, клянеш мене, думаючи: "Який негідник! Він міг скривдити

1 Хітое – тонкий одношаровий натільний одяг з широкими рукавами та без підкладки, який носили і чоловіки, і жінки.

364

навіть мою лагідну пані!" Через це мені стала нестерпною сама думка про любовний зв’язок між нашими панами. Але як бути? Молодий пан надсилає листа. Треба дати на нього відповідь. Так вже у світі повелося. А ти зі свого боку напиши мені про все, що тебе Бентежить".

Акоґі подала Отікубо любовне послання від Мітійорі.

-От лист до вашої милості. Дивна справа, учора я раптом заснула міцним сном і не помітила, як настав ранок… Однак, напевне, ви думаєте, що я шукаю виправдань…

Акоґі намагалася вгадати, що на серці в її юної пані.

-Якщо б я тільки знала, невже б я стала мовчати! – усіляко клялася вона у своїй невинності, але відповіді не було. Отікубо продовжувала лежати нерухомо.

-Так ви думаєте, що я про все знала! Яка жорстокість! Я багато років служила вам вірою й правдою. Невже я б наважилася на таку ганебну справу! Вас покинули саму в будинку, я зглянулася над вами

івідмовилась від чудової подорожі, й от мені нагорода! Ви навіть не хочете слухати ніяких виправдань. Якщо ваше серце нічим не можна зворушити, то як я можу служити вам? Піду куди очі дивляться! – плакала Акоґі.

Отікубо змилувалась нед нею.

-Та ні, я не думаю, що ти загодя знала про це. Усе трапилося так зненацька, так раптово! Але яким великим не був мій розпач, до нього ще домішується сором, позаяк він бачив мене в такому жалюгідному ганчір’ї. Якщо б жива була моя матінка, хіба могло б зі мною трапитися таке нещастя? – говорила Отікубо, заливаючись сльозами.

-Це істинна правда. У вас страшенно зла мачуха. Напевне, пан сакон-но сьосьо почув про те, яка вона безжальна, і перейнявся співчуттям до вашої долі. Уявляю, що у вас зараз на душі. Але якщо почуття молодого пана до вас залишаться незмінними, то радіти треба тому, що трапилося, а не плакати.

-На що я можу сподіватися! Він бачив мене в лахмітті… Хто може полюбити таке опудало! А що скаже моя мачуха, коли чутки дійдуть до її вух? "Якщо вона обрала собі чоловіка й збирається без мого відома обшивати чужу родину, - скаже мачуха, - то немає чого їй залишатися в моєму будинку!"

Побачивши, в якому страху перебуває Отікубо, Акоґі стала її

365

заспокоювати:

- Ну й нехай, от ще лихо! Що ж вам усе своє життя тут страждати! Так це щастя, якщо вона вас вижене! Скільки можна терпіти! Хіба не лякає вас думка про те, що вам доведеться увесь час шити на її зятів?

Тим часом посланець попросив дати відповідь на лист.

- Скоріше прочитаємо це послання. Адже тепер слізьми не зарадиш.

Акоґі розкрила лист і показала своїй пані. Та пробігла його очима, не піднімаючи голови.

Хто скаже, чому кохаю тебе по-інакшому сьогодні? Закоханість минулих днів зараз ніщо, повір, перед новим коханням.

Улисті був лише цей вірш, і більше нічого. Отікубо не стала відповідати, сказавши, що погано себе почуває.

Акоґі написала мечоносцеві:

"Не до душі мені твої вчинки. Що все це означає? Вчорашня твоя поведінка огидна, підступна, незвична! Ти виявив таку безодню щиросердної ницості! То як зможу довіряти тобі в майбутньому? Пані моя так жорстоко страждає, що навіть дотепер не може піднятися з постелі. Лист молодого пана залишився непрочитаним. Мені так прикро за мою пані! Душа надривається, коли дивишся на неї!"

Мечоносець поспішив розповісти про все Мітійорі, але той не повірив, що він настільки неприємний дівчині, а лише подумав, що вона соромиться свого злидарського вбрання, пошкодував її та ще більше засумував за нею.

Утой самий день він написав до неї іншого листа:

"Чому так? Ви, як і раніше, суворі до мене, а тим часом моя ніжність до вас усе зростає.

Кохаю все гарячіше, та чи сказала ти "Так"? Крига твого серця не може розтопити кохання полумінь мого".

У листі мечоносця говорилося:

"Буде вельми непристойно, якщо панянка твоя й цього разу не

366

дасть відповіді. Треба постаратися, щоб вони полюбили один одного всією душею. Почуття молодого пана, як я бачу, довговічне. Він і сам так говорить".

Акоґі стала просити свою пані цього разу неодмінно відповісти на лист. Але навіть від думки про те, яке враження на Мітійорі справив її жалюгідний вигляд, Отікубо не пам’ятала себе від сорому і розпачу та ніяк не могла зібратися з силами і написати відповідь. Вона лежала на постелі, натягнувши ковдру на голову.

Втомившись вмовляти її, Акоґі написала чоловікові:

"Пані моя прочитала лист, але так страждає, що не має сил відповідати. Ти пишеш, що любов молодого пана міцна й довговічна. Але як можна про це судити? Адже не пройшло й дня з часу їх першої зустрічі… Якщо пан сакон-но сьосьо розсердиться на те, що відповіді знову не було, спробуй як-небудь пом’якшити його незадоволення".

Мечоносець показав Мітійорі лист своєї дружини.

-Та дружина в тебе розумниця, вміє сказати доречні слова, - посміхнувся Мітійорі. – А панянка, мабуть, відчула легку нудоту через надмірну сором’язливість…

Тим часом Акоґі була одна, порадитися їй було ні з ким, а серце її від тривоги розривалося на тисячу частин. Їй не сиділося на місці. Вона прийнялася змахувати пил, але прибрати красивіше кімнатку Отікубо ніяк не вдавалося: не було ані ширм, ані завіси. Отікубо все лежала нерухомо. Акоґі хотіла було підвести її, щоб прибрати постіль, але обличчя дівчини опухло від сліз, очі почервоніли настільки, що вона стала сама не схожа на себе. Акоґі, зглянувшись над нею, дбайливо сказала тоном старшої:

-Зачешіть волосся.

Але Отікубо тільки у відповідь:

- Мені зовсім зле, - і навіть не підняла голови.

В Отікубо було трохи цінних речей, що дісталися у спадщину від покійної матері; серед них дуже красиве дзеркало. "Добре, що хоч дзеркало є! - подумала Акоґі й, обтерши його, поклала біля голови Отікубо. Акоґі клопотала, виконуючи одна роботу за двох: і камеристки, і простої служниці. - Сьогодні він прийде неодмінно", - ДУмала вона з тривогою.

- Вибачте за нахабність, але ці хакама ще зовсім нові… Як прикро! Перша зустріч, і раптом він побачить вас у такому жалюгідному

367

вбранні… На Акоґі були ошатні хакама, які вона надягла всього раз чи два

під час нічного чергування у панських покоях. Вона вирішила тайкома від усіх подарувати їх Отікубо.

-З мого боку це, звичайно, велике нахабство… Але ж ніхто не довідається. Будь ласка, не відмовляйтеся.

Отікубо соромилася прийняти подарунок, але тоді їй занадто гірко було думати, що й сьогодні вночі вона постане перед своїм коханим у такому жалюгідному вигляді, і вона, подякувавши, знехотя надягла їх.

-На святі з приводу повноліття вашої сестри Сан-но-кімі мені подарували дві-три палички для запалювання ароматів. Зараз вони нам стануть у нагоді.

Акоґі запалила палички й окурила ароматом плаття Отікубо. "Необхідн знайти широку завісу, щоб загородити постіль, - дума-

ла вона. – Як тут бути? Може, позичити на деякий час у кого-небудь? Нічний одяг у неї зовсім негожий, тонкий… У кого б попросити гарний одяг?…"

В Акоґі в голові паморочилося від турбот. Вона вирішила терміново послати листа своїй тітці, чоловік якої раніше служив в імператорському палаці, а тепер був призначений правителем провінції Ідзумі. "Прошу вас не відмовити мені у терміновому проханні. Одна поважна особа має провести ніч у нашому будинку, тому що дорога загрожує їй лихом. Потрібна завіса. І нічний одяг моєї пані мені видається зовсім негодящим для такої важливої гості. Чи немає у вас гарного? Будь ласка, позичте на деякий час. Я б не стала турбувати вас через дрібниці…" – гарячково писала Акоґі.

Тітка відповіла їй: "Я була дуже засмучена твоїм довгим мовчанням, що тепер невимовно тішуся цьому випадку. Напишу тобі про все пізніше, а тепер про справу: нічний одяг у мене грубий, адже

яшила його для себе самої. У вашому будинку, напевно, таких є багато. Посилаю й завісу".

Теплий одяг на ваті був двокольоровим: верх світло-пурпурний, а підбивка – синя. Радості Акоґі не було краю. Вона урочисто показала своїй пані нове вбрання. Але саме коли Акоґі поспішно розв’язувала шнури завіси, з’явився Мітійорі, і вона провела його до своєї пані. Отікубо усе ще лежала на постелі. Побачивши гостя вона задля ввічливості хотіла було встати.

368

-Навіщо ви встаєте, вам нездужається! – ласкаво промовив до неї Мітійорі.

Одяг дівчини був духмяним. На ній було й доладне хітое й ошатні хакама. Почуваючи, що зараз вона одягнена не гірше за інших, Отікубо не відчувала колишнього пекучого сорому, і Мітійорі теж почував себе спокійніше. Цієї ночі Отікубо іноді наважувалася промовити декілька слів у відповідь своєму коханому. Настав світанок, перервавши любовні розмови юнака.

Доповіли, що прибув екіпаж.

-Що це, начебто дощ! Зачекайте недовго, - відгукнувся він, не піднімаючись з ліжка.

Молодим панам треба було подати води для вмивання й сніданок. Акоґі відправилася на кухню. Взагалі-то, коли пани були відсутні, у будинку ніяких страв не готували, але вона спробувала випросити що-небудь у кухарки.

-Минулого вечора до мого чоловіка зайшов один приятель, аби поговорити про справи, але через проливний дощ йому довелося заночувати. Хотілося б почастувати його сніданком, так, як на лихо,

умене нічого немає. Пробач, будь ласка, за прохання, та чи не даси мені небагато їжі? Чи не залишилося в тебе небагато сушених водоростей на обід? Дай хоч трішки.

-Від душі жалую тебе. Прикро, звичайно, якщо нема чим почастувати знайому людину. У мене, мабуть, знайдуться деякі ласощі. Я берегла їх до приїзду хазяїв.

-Коли добродії приїдуть, то, вірно, на честь їх приїзду відразу ж буде влаштовано славетне частування. Ти на це перша майстриня!

Акоґі помітила, що до кухарки повернувся добрий настрій, і без зайвих церемоній наповнила вином глечик, що стояв поблизу.

-Залиш, будь ласка, хоч небагато на донечку.

-Добре, добре! – відгукнулася Акоґі й, загорнувши у папір небагато сушених водоростей і рисових зерен, поклала згорток у кошик для вугілля й понесла до своєї кімнати. Покликавши служницю Цую, вона наказала їй:

-Приготуй-но сніданок, так дивися, смачніше, - а сама подалася шукати красиву тацю.

Однак насамперед вона стала думати, де можна знайти посуд для вмивання. "У моєї пані, звичайно, такого не знайдеться. Позичу на деякий час у Сан-но-кімі та принесу воду в ньому", - сказала вона

369