Бондаренко

І подорожній, і той, хто залишивсь Ллють сльози з рукавів на берег річковий.

– саме так склав! Ось це склав – так склав! Ніхто й не сподівався почути таку красу! "Ну на що, здавалося б, може бути здатна дитина? Старий чи літня жінка, то зовсім інша справа! Та й навіть якщо б вірші були поганими, варто зберегти, аби переказати тому, кому вони призначені!" – на цьому, здається відгуки й закінчилися.

8-й день. Щось завадило, тому знову стоїмо на тому самому місці. Вечірній місяць ховається в море. Коли бачиш це, згадуються рядки поета Наріхіра: "Обрії гір – втечіть! Не хочу, щоб за вас сховався [місяць]". Але якби він той вірш складав на морському узбережжі, він, напевне, звучав би так: "Хвилі морські, завадьте! Не хочу, щоб за

вас сховався [місяць]". Хтось, згадавши цей вірш, склав так:

Поглянути на місяць, що пливе морем і сяє, Немов би в море витікає Небесна річка!1

На 9-й день зранку вийшли з Омінато у напрямі стоянки в Нава. Серед тих багатьох, хто прийшов провести нас, можливо, були й ті, хто думав: "Хоч як би там було, але зараз ми разом знаходимося в чужому краю", однак з усіх проводжаючих нас тільки Фудзівара-но Токісане, Татібана-но Суехіра та Хасебе-но Юкімаса, відтоді, коли він виїхав зі своєї резиденції, усюди супроводжували нас. Це були люди зі щирими почуттями! Глибина їх почуттів не поступилася б глибині цього моря. Однак зараз ми відпливаємо. І люди ці, звісна річ, прийшли провести нас. Ми поволі відпливали, а ті, хто лишився на березі поволі віддалялися від нас. Тих, хто був на кораблі, напевне, вже й не розпізнати. На березі, мабуть, були сказані [прощальні] слова. А на кораблі – думки, та якісь несміливі. В одному вірші вира-

зилися вони:

Серце, сповнене думок, перетинає море… Про ненаписану вістку як дізнатися?

1 Небесна ріка – Чумацький шлях.

410

А тим часом проїздимо повз сосновий гай в Уда. Скільки тут сосен, і хтозна скільки століть стоять вони! Хвилі б‘ються об їхнє коріння, а з гілки на гілки перелітають лелеки. "Який краєвид!" – не утримався один з нас, а ось і вірш, який склав хтось із попутників:

Погляд прикутий. На верхівках сосен лелеки мостяться, Напевне вбачають у соснах друзів давніх.

Але цей вірш значно програвав красі побаченого.

Поволі як ми, милуючись краєвидом, просуваємося вперед, гори та море вкриваються мороком, сутеніє, не розібрати ані Сходу, ані Заходу, керманича серцю ввірили стежити за погодою. Навіть звиклі до подорожей чоловіки юртуються. Тим більше жінки: схиливши голови до палуби, жалібно голосили. Та попри занепокоєння гребцям і керманичу аби що! Вони знай своє, наспівують:

Як на весняних на лугах вголос плачу. Травою молодою руки зранюю, Зранюю, траву збираю.

Матінко моя жадає, Та свекруха пожирає. Вже й вертатись час… Вечором вчорашнім хлоп Піддурив і ну тікати. Грошей вже не принесе Та і сам не прийде!

Окрім цієї пісні співали й багато інших, але я не стану їх наводити. Коли слухали, як люди сміялися з цих пісень, на серці ставало трохи спокійніше, хоча море нуртувалося.

Так, розважаючи себе дорогою, ми, нарешті, дісталися стоянки; один старий і одна похилого віку пані, які були серед нас, почували себе зле, нічого не хотіли скоштувати та лише тихо лежали.

10-й день. Сьогодні стоїмо в порту Нава.

11-й день. На світанку знаряджаємо корабель і рухаємося вбік порту Муроцу.

411

Усі на кораблі лежать, а про стан речей на морі нічого не відомо. Дивимося на місяць і гадаємо, де Схід, а де Захід. А тим часом зовсім розвиднюється, та, поки ми миємо руки та займаємося щоденними справами, наступає день.

Теперечки під'їздимо до місцевості під назвою Хане. Малеча, почувши про назву місцевості: "Як цю місцевість називають? Крила? Такі самісінькі, як у птахів?"1. Та коли дорослі лише посміхалися у відповідь на ці дитячі питання, дівчинка, що вже складала вірші2, прочитала наступний:

Якщо насправді назва місцини звучить як крила, До столиці летіти б хотіла!

Саме так і склала. Більшість і жінок, і чоловіків не могли дочекатися приїзду до столиці, та навіть якщо вірші були не надто вдатні, і всі вважали їх посередніми, та вони не йшли з думки. Коли пояснювали дітлахам про місцевість під назвою Крила, згадалася дитина з минулого3, та й чи прийде той час, коли її образ залишить пам'ять? Особливо сьогодні мати [дівчинки] засмучена. Хтось згадав, що не всім судилося повернутися до столиці, висловив це в старовинному вірші: "У меншій кількості ви летите назад", а потім сам склав:

Чи є в цьому світі страждання, що перебільшити може Відчай і сум від утрати рідної дитини?

12-ий день. Збирається на дощ. Фумітокі та Коремоті спізнилися на корабель, тому прибули до Муроцу з Нарасіцу.

13-ий день. На світанку почав накрапувати дощик. Але невдовзі перестав. Жінки та решта подорожніх один за одним сходять на берег з корабля та прямують до належного місця в цих околицях, щоб "скупатися". Хтось, подивившись на море, склав:

Тут навіть хмари не відрізнити від хвиль морських.

1 Хане у перекладі з японської мови означає "крила".

2 Йдеться про каесі-ута ("пісню-відповідь"), яку склала дитина в сьомий день подорожі.

3 Йдеться про померлу дівчинку

412

Чи зможе бодай нирець вказати, де небо і море де?

Від 10-го дня минуло вже декілька днів, а тому і місяць на небі прегарний!

Від самого початку подорожі ніхто з нас на кораблі не надягав особливо ошатних одежин. Це, як казали "аби не викликати заздрощі морського божества", але тут, на березі у тіні очерету, однак без тіні будь-якого умислу, ми, підіткнувши одяг вище колін, відверто виставили те, чого в нас і на думці не було: червоні асцидії, що так добре смакують із маринованими мідіями з одиничними мушлями1…

14-ий день. Від самого ранку йде дощ. Стоїмо там, де й раніше. Старшина корабля робить приготування до посту. Після години бика2, коли міняв на рис рибу тай, яку впіймав вчора керманич, оскоромився – не було пісної їжі, та й грошей з собою ми не мали. Так траплялося частенько. Керманич приносив рибу тай. А потім йому за те давали рис і вино. І вигляд його був не таким вже й огидним.

15-ий день. Сьогодні так і не варили щерби з червоних бобів. Так прикро, і погода знову мерзенна; сьогодні вже більше ніж двадцять днів, як ми вирушили в подорож. Дні минають марно, погляди усіх нерухомо спрямовані до морської далечини. Тут одна дівчинка склала:

Задме й бурхливим стане, а стихне – завмирає.

Повіви вітру й хвилі сплески – невже пов‘язані обітницею?

Для не вартої уваги дитини вірші вийшли нівроку!

16-ий день. Через вітер і хвилі стоїмо там, де і раніше.

І весь час думка: коли ж нарешті море заспокоїться, та ми зможемо рушити до Місакі? Але ні вітер, ні хвилі навіть не думають вгамовуватися. Один серед нас, дивлячись на ці хвилі, що здіймаються, склав:

1У цьому уривку і "червоні мушлі асцидії", і "мариновані мідії з оди-

ничними стулками" є алегоричною назвою чоловічих та жіночих статевих органів.

2Година бика – час від першої до третьої години ранку.

413

А кажуть люди, в цих місцях навіть інею не буває. Але ж на хвилях білий випав сніг!

Отже, з того дня, як ми зійшли на корабель, минуло двадцять і ще п‘ять днів.

17-ий день. Хмари над нами розійшлися, місячна ніч на світанку чарівна! Вирушаємо на кораблі.

У цей час і верхівки хмар, і морське дно ніби злилися в одне. І насправді, як у давні часи один пав склав: "Ключина над морськими хвилями місяць пройшла, човен прогинає небо в середині моря", - чи щось подібне. За чутками, здається, так. Ось знову хтось продекламував:

Над місяцем, який в глибинах вод, пливе Наш човен підрубок зачепив багряник місячний.

Почувши це, хтось інший відповів:

На днині хвиль морських тінява від човна, Пливуть дочасні у небесній височині…

Поки складали вірші поволі стало світати, а керманич зі своїми помічниками: "Насуваються чорні хмари. Невдовзі подме зустрічний вітер. Повертаємося назад!" – і почали розвертати корабель. Тим часом пішов дощ. І стало зовсім сумно.

18-ий день. Отже, стоїмо там, де й раніше. Море нуртується, корабель не відправляють.

Місце зупинки – чи то дивитися в далечінь, чи то на околиці поблизу – дивовижне! Однак від скрутностей у подорожі ми втратили будь-яку цікавість. Чоловіки, аби якось розважитися, декламували китайські вірші. Корабель не відправляють, і ось один з нас, нудьгуючи, склав:

Кам‘янисте узбережжя моря, яку штурмують буйні хвилі, Байдужий до погоди та сезонів вкриває білий сніг.

414

Ці вірші були прочитані людиною пересічною. Але ось іще вірші, прочитані кимось:

На березі, що вітер миє хвилями, цвітуть квітки, І навіть соловей не знайде їх весною.

Почувши, що ці вірші не такі вже й погані, старий, який займав на кораблі почесне місце, аби втішити своє серце, що втомилося за довгий час, прочитав:

Чи то снігом, чи то цвітом здіймаються хвилі? – Просто вітер грайливо піддурює нас…

Тут один з присутніх, який уважно слухав різні думки про вірші, і сам склав вірша. Але складів у цьому вірші виявилося на сім більше тридцяти. Ніхто з присутніх не міг більше стримувати сміх. А тому, хто склав цей вірш, було вельми злісно. Як не намагайся, але такі вірші відтворити не можливо. Навіть якщо записати, але ж як потім розібратися? Навіть зараз їх складно вимовити. А як бути потім?

19-ий день. Погода жахлива. Корабель не відправляють.

20-ий день. З учорашнього дня все без змін. Корабель не відправляють. Усі прикро зідхають. Настрій пригнічений, тільки й роблять, що рахують по пальцях, скільки днів уже триває подорож: "Двадцятий? Тридцятий?" Напевне, й пальці собі вже натерли! Самотньо. Вночі б поспати, але не спалося.

Зійшов місяць двадцятої ночі. "Гірських вершин" тут не було, і вийшов він прямо з-за моря. Та, глядячи на це, згадалося… У давні часи чоловік на ім'я Абе-но Накамаро перетнув море і дістався до Китаю, та коли він мав повертатися назад на місце, звідки мав рушати, зібралися засмучені розлукою мешканці тієї країни та почали складати заморські вірші й тому подібне. Але цього всього було замало, позаяк були вони там, доки не зійшов місяць двадцятої ночі. І тоді місяць зійшов з-за моря. Побачивши його, пан Накамаро мовив: "У нашій країні ще за віки богів вірші навіть самі боги складали, а тепер їх складають і знатні, і середні, і простолюдини у хвилини гіркоти розставання, саме як зараз, або ж у хвилини радощів, а часом,

415

буває, й у хвилину горя складають". Сказавши так, сам склав:

Блакитну морську рівнину окинувши оком, бачу я місяць… Чи не в Касуґа, понад горою Мікаса?

Саме так і склав.

Вважаючи, що тамошні люди цього не зрозуміють, він смисл вірша накреслив "чоловічими знаками" та, коли вірш переклав тлумач, чи тому, що вони зрозуміли зміст вірша, але нахвалювали його понад очікування. Хоча Китай і наша країна різняться, але ж відображення місяця, треба думати, всюди однакове, та й серця людей чи не одні й ті самі? І ось один з нас, згадавши роки минулі, виголосив:

Чи не той це місяць, що бачили в столиці на верхів'ях гір? З-за хвиль він сходить, у хвилях ховається.

21-ий день. Виходимо лише в годину Зайця. Інші човни також усі відчалюють. Як подивитися на них, таке враження, ніби весною на море нападало осіннє листя. Чи то через нашу скромну молитву, але вітер вщухнув і піднялося яскраве сонце, рухаємося вперед.

Була серед нас дитина, яка нещодавно причепилася до нас, чи не візьмемо її собі в служки. Ось морський вірш, який вона склала:

Ще видно рідний край. Як здумаєш, Там батько й мати. Чи не повернутися?

Як тільки він склав їх, так і викликав жалість у всіх до себе.

Так просувалися ми, слухаючи вірші, а в цей час на скелі зграєю зібралися птахи, що звуться чорними птахами. Внизу під скелею билися білі хвилі. І ось керманич виголошує: "У підніжжя чорних птахів набігають білі хвилі". І хоча слова його нічого особливого собою не являли, але тим часом сприймалися як щось. Але так вони не пасували керманичу, що викликали в'їдливі зауваги…

Так ми і рухалися морем, обговорюючи, а між тим наш корабельний старшина, дивлячись на хвилі: "Відколи вирушили в подорож, постійно наздоганяють пірати, і море зараз приховує загрози, волосся все геть посивіло. У морі починаєш відчувати, що тобі сімдесятвісімдесят років.

416

Сніжне волосся моє біліше за хвилі морські. А може ні? Дай відповідь, Божество-охоронець острова морського!

Ти, керманичу, нумо!"

22-ий день. Рушивши з учорашньої стоянки, прямуємо до наступної.

Вдалечині видніються гори. Був з нами один дев'ятилітній хлопчик, хоча виглядав він значно молодше за свої роки. І ось цей хлопча, як корабель поволі просувався вперед, дивився, дивився на те, як гори також рухаються, і склав дивні вірші:

Плавно прямує човен уперед. Як подивлюся – ланцюги довгих гір Тягнуться вдалечінь. Та чи знають сосни про це?

Саме так і склав. Коли такі вірші складає малолітня дитина, це добре.

Море сьогодні б’ється о берег і розсипається снігом; цвітом цвітуть хвилі. І ось хтось серед нас складає:

Чую сплеск і думаю, що хвилі це, та коли Бачу колір – квіти зі снігом змішались.

23-ий день. Сонечко було вийшло з-за хмар, але знову зробилося похмуро. Подейкують: "У цих місцях подорожнім загрожують пірати", тож молимося богам і буддам.

24-ий день. На тому самому місці, що і вчора.

25-ий день. Керманич і його помічники кажуть, що північний вітер не обіцяє нічого доброго, і не відправляють корабля. Невпинно чути, що пірати нас наздоганяють.

26-ий день. Дуже схоже було на те, що пірати на нас нападуть, тому і вийшли в море лише глибокої ночі; по дорозі трапилося місце для моління за безпечну подорож. Керманичу звеліли вшанувати богів підношенням "нуса", і коли останні розлетілися у східному напрямі, то він звернувся з молитвою до богів: "У напрямі, куди поле-

417

тіли нуса, даруйте нам якнайшвидше відправлення нашого славетного корабля!" Почувши це, одна дівчинка склала:

Попутний вітер із підношеннями нуса Для бога морських шляхів нехай не припиняє подувати!

А тим часом вітер ущух, керманич вельми загордивсь і радісно закричав: "Гей, піднімайте вітрила!" Жінки та діти особливо зраділи, почувши цей наказ, напевне, не могли дочекатися, коли ж нарешті корабель вирушить у напрямі столиці. А ось вірші однієї пані, яку називали "вельмишановна пані з Авадзі":

Попутний вітерець нехай не припиняє подувати! В цю мить Від радощів наш корабель заплескав у вітрила-долоні.

Молилися за сприятливу погоду.

27-ий день. Дме вітер, здіймаються високі хвилі; і корабель не відправляють.

Ми всі тужно зідхаємо. Та ось одна пані, аби якось заспокоїти серце, запитала про значення вислову "навіть сонце видно, але ж столиця так далеко" з китайської поезії, яку декламували чоловіки, і так сама склала:

До хмар і сонця на небі рукою дотягнутись ближче, Ніж линути думкою до столиці.

А хтось, знов, у відповідь:

Не знають обмежень буйні вітри! Збурені хвилі здіймаються. Довшим увижається шлях у боротьбі з буревієм.

Увесь день вітер ніяк не вгамовується. Лягли спати, але від роздратованості ламали собі пальці.

28-ий день. Цілу ніч невпинно ллє дощ. І ранок сьогоднішній також.

418

29-ий день. Відправляють корабель. Йдемо при яскравому сонячному світлі. Помітили, як у всіх, хто був на кораблі, відросли довгі нігті, але порахували дні та з‘ясували, що сьогодні день Пацюка1, та стригти нігті не стали.

Був перший місяць, і згадався день Пацюка в столиці; всі примовляли: "От, якби ж то були сосни!" Та де ж їх дістати посеред моря? А ось вірші, що їх склала одна пані:

Невже сьогодні навсправжки день Пацюка?

Якби була рибалкою, витягла б з моря сосну морську!

Саме так склала. Але ж як це можливо?! – На морі вірші на честь дня Пацюка! А ось ще чиїсь вірші:

Навіть у такий день не набрати нам молодої зелені! У бухтах не знайти касуґа з полів.

Так і складали вірші, поки поволі просувалися вперед. І ось наш корабель причалив до живописної місцевості. А коли ми запитали, де ми зараз, то нам відповіли, що це "зупинка Тоса". Була серед нас одна пані, яка раніше жила в місцевості під назвою Тоса. Ось вона і каже: "Назва цієї місцевості схоже на назву тих місць, де я жила раніше. Через те воно й миле мені". А потім склала вірш:

Назва місцевості, де я прожила стільки років, схожа на цю… Нехай набігають хвилі. Вони також моєму серцю милі.

30-ий день. Ані дощу, ані вітру. Прочувши, що пірати по ночах не виходять у море, корабель відправляють лише опівночі; благополучно минаємо протоку Ава. Посеред ночі розрізнити захід від сходу було неможливо. Коли минали протоку, і чоловіки, і жінки старанно молилися богам і буддам. Місцину Нусіма ми минули між годинами Тигра і Зайця2 та проїхали до місцевості Танаґава. Відчайдушно по-

1 День Пацюка – за місячним календарем у місяці три дні Пацюка: 5-ий, 17-ий і 29-ий.

2 Година Тигра – час з третьої до п‘ятої години ранку, година Зайця – час з п‘ятої до сьомої години ранку.

419