Бондаренко
.pdfСІНКОКІН-ВАКА-СЮ
(«Нова збірка старих і нових японських пісень»)
1205 р.
480
СІНКОКІН-ВАКА-СЮ
або
«НОВА ЗБІРКА СТАРИХ І НОВИХ ЯПОНСЬКИХ ПІСЕНЬ»
З плином часу в давній Японії поступово удосконалювалася поетика жанру танка, змінювалися естетично-художні принципи й категорії цієї поезії. Якщо головним естетичним принципом доби Хейан (794-1185), коли була створена антологія “Кокін-вака-сю” (905 р.), вважався принцип “моно-но аваре” (досл.: “чарівний смуток речей”, “сумна чарівність речей”) чи просто “аваре” (“чарівний смуток”, “сумна чарівність”), то для авторів антології “Сінкокін-вака-сю” (1205 р.) художньо-естетичною домінантою стає принцип “юґен” (досл. з яп.: “таємнича краса”, “незбагненна привабливість”) – філософський термін буддійського походження, який означав “одвічну істину буття”, “потаємну суть явищ”.
Поетична антологія “Сінкокін-вака-сю” (“Нова збірка старих і нових японських пісень”, яка була укладена Фудзіварою Тейка (Фудзі- вара-но Садаіе, 1162-1241) у 1205 році за ініціативи екс-імператора Ґотоба (Дайдзьо-тенно, 1180-1239; роки правл.: 1183-1198), стала восьмою “імператорською” (тобто офіційною) антологією. Її поява ознаменувала новий етап розвитку поезії вака. Як свого часу “Кокін- вака-сю”, ця антологія також стала зразком для багатьох поколінь японських поетів.
Більшість поетів, чиї вірші увійшли до складу “Сінкокін-вака-сю”, були переможцями надзвичайно популярних серед столичної аристократів тієї історичної доби поетичних змагань (ута-авасе), перемога в яких приносила авторові вірша-переможця не лише похвалу імператора, нові чини і посади, тобто давала можливість швидшого просування по ієрархічних сходинках, але й прославляла його ім’я поета.
Відомо, що активну участь у відборі поезій для цієї антології брав сам імператор Ґотоба, який також був талановитим поетом, про що свідчать його чудові вірші, що увійшли до складу “Сінкокін-вака-сю”.
481
За своїм обсягом ця поетична антологія, яка, судячи з її назви – нова “Кокін-вака-сю”, – мала стати на один рівень із надзвичайно популярною в ті часи “старою” “Кокін-вака-сю”, була майже вдвічі більшою і містила 1979 віршів, написаних у жанрі танка. Її структурна композиція практично повністю повторювала структуру “Ко- кін-вака-сю” – 20 сувоїв, кожний чи декілька з яких об’єднували поезії на одну тему:
-пори року,
-пісні-вітання,
-пісні скорботи,
-пісні розлуки,
-подорожні пісні,
-пісні кохання тощо.
Характерною особливістю “Сінкокін-вака-сю” були лише дві її заключні частини, які містили вірші релігійної тематики – синтоїстські та будійські обрядові пісні..
І.П. Бондаренко
482
СІНКОКІН-ВАКА-СЮ
I-II
Весняні пісні
(I, 3)
У нетрі гір Весна приходить пізно,
Але вже й тут поволі тане сніг: Зі стріхи крапель стук В соснові двері!
(Сьокусі-найсінно /принцеса Сьокусі/)
(I, 18)
Уже й пісні Заводить соловейко,
А на Заставі Зустрічей сніжок Ще білить Криптомеріям листочки.
(Дайдзьо Тенно /імператор Ґотоба/)
(I, 27)
Завирували білопінні хвилі У річці Кійотакі – Тане сніг, Що цілу зиму
Падав на вершини.
(Сайґьо-хосі)
(I, 33)
В безкрає небо тягнеться димок З вершини Фудзіями, А здається –
Звивається серпанок весняний, Струмуючи в ранкове піднебесся.
(Архієпископ Дзіен)
483
(I, 52)
Очей не зводжу з чарівного квіту Під стріхою домівки!
Хай стає Минулим день сьогоднішній,
Ти також, квітуча сливо, не забудь мене!
(Сьокусі-найсінно /принцеса Сьокусі/)
(I, 85)
Хтось повертається,
А хтось сюди прямує – Усіх приваблює
В серпанку веснянім Гора Тацута, вкрита першоцвітом!
(Тюнаґон Якамоті)
(II, 99)
(Про малюнок на ширмі)
Квітують вишні в горах, Хвіст фазана звисає Довгий-довгий, як і день...
Та все одно – Ніяк не намилуюсь!
(Дайдзьо Тенно /імператор Ґотоба/)
(II, 101)
Минуле згадую, Нікчемне, швидкоплинне, Рахуючи ті весни, коли я, Журилась тільки За вишневим цвітом!
(Сьокусі-найсінно /принцеса Сьокусі/)
(II, 105)
Ніколи досхочу вишневим цвітом Намилуватися не міг, Але чому Лише цим вечором
484
Я так про це жалкую?
(Арівара-но Наріхіра)
(II, 106)
Весняні ночі! Навіть уві сні Не знає спокою душа: Усе їй сниться,
Що з вишень облітає білоцвіт!
(Осікоті-но Міцуне)
(II, 149)
Вишневий цвіт опав! На світ безбарвний Дивлюсь засмучено...
Весняні зливи ллють З небес, що теж, здається, помарніли.
(Сьокусі-найсінно /принцеса Сьокусі/)
III
Літні пісні
(III, 204)
Усіх провідуєш, Літаєш де завгодно, Зозуленько!
Лише моя душа, засмучена, Тебе чекає марно!
(Мурасакі Сікібу)
(III, 220)
Зів’ялих півників Казковий аромат,
Зозулі голос в сутінках вечірніх Під гомін теплого Травневого дощу!
(Фудзівара-но Йосіцуне)
485
(III, 235)
За гори заховався від дощу І не виходить безсердечний місяць! Лише зозулі Сиротливий плач
Доноситься до мене, теж сумного.
(Фудзівара-но Садаіе /Тейка/)
(III, 236)
За хмарами Зозуля прокувала...
В цю літню зливу І в моїй душі
Від смутку також просвітку немає!
(Дайдзьо Тенно /імператор Ґотоба/)
(III, 247)
Хмаринки білі В сутінках вечірніх:
Сліди від тих, кого уже нема? Чи з мандаринів цвіт Здуває вітер?
(Фудзівара-но Садаіе /Тейка/)
(III, 262)
Дзюрчить струмок прозорий край дороги: У затінку плакучих верб На мить Затримався...
Мов прикипіли ноги!
(Сайґьо-хосі)
IV-V
Осінні пісні
(IV, 299)
Коли дмухне Осінній перший вітер, Від дум сумних
486
Бентежаться серця навіть у тих, Хто до всього байдужий!
(Сайґьо-хосі)
(IV, 361)
Якого кольору
Самотності печаль? Не висловити...
Ніби кипариси В осінніх горах в сутінках стоять!
(Дзякурен-хосі)
(IV, 363)
Осінні сутінки, Рибалок курені...
Куди не глянеш – Квіти, жовте листя
Зів’яли і обсипались сумні!
(Фудзівара-но Садаіе /Тейка/)
(IV, 366)
Осінній вітер довгі рукави Усім тріпає, Та роса вечірня
Зволожує чомусь Лише мої!
(Камо-но Наґаакіра)
(IV, 367)
Чомусь завжди, Як осінь на порозі,
Незрозумілий, таємничий сум Людські серця Охоплює невдовзі.
(Сайґьо-хосі)
(IV, 397)
Задумливо
487
На місяць поглядаю:
У кронах сосен вітер шелестить, Нашіптуючи щось Лише для мене.
(Камо-но Наґаакіра)
(IV, 403)
Немов жалкуючи, Що у нічному небі
Осінній місяць скоро пропаде, Ще вдосвіта човни свої виводять У океан осімські рибаки.
(Фудзівара-но Іетака)
(V, 437)
На кленах знизу листя опадає. У горах сутінки, Осінній дощ мрячить.
І оленя промоклого невдовзі Самотній голос, мабуть, зазвучить.
(Фудзівара-но Іетака)
(V, 445)
Плач оленя Збудив посеред ночі, І я згадав Обірваний свій сон,
Наповнений осінньою журбою.
(Архієпископ Дзіен)
(V, 472)
Сюркочуть коники! Але осінні ночі
Потроху холоднішими стають: Мов віддаляючись, Слабкішає їх голос.
(Сайґьо-хосі)
488
(V, 506)
Своїми крилами Чіпляючись за хмари, Кричать у горах гуси, А мені
Осінній вітер рукави тріпає.
(Фудзівара-но Іетака)
VI
Зимові пісні
(VI, 552)
Бентежить душу Безпричинний смуток, Коли услід за вітром із дерев Багряне листя В жовтні облітає.
(Фудзівара-но Такаміцу)
(VI, 563)
Холодна мряка! В горах буревій
Пожовкле листя із дерев здуває...
І знов не просихають Рукави!
(Сінано)
(VI, 624)
Дивлюсь на поле, Де під очеретом
Трава, схилившись, сохне у журбі, І розумію, Що зима настала!
(Ідзумі Сікібу)
(VI, 638)
Дивлюсь і бачу: Вже прийшла зима, Тонкою кригою
489