Тема 13. Регулювання, прогнозування та планування діяльності

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі і значення процесів регулювання, планування, прогнозування в діяльності підприємства.

1. Державне економічне регулювання діяльності суб‘єктів господарювання.

2. Прогнозування розвитку підприємства.

3. Методологічні основи планування.

4. Стратегія розвитку і бізнес-плани підприємств.

5. Тактичне та оперативне планування діяльності.

Ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб‘єкти господарювання є сутністю такої державної функції як функція регулювання економіки.

Мета – досягнення найбільш ефективного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Досягається завдяки використанню економічних та адміністративних методів.

Принципи державного регулювання: мінімальне втручання державних органів у економічні процеси, вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів.

Основні економічні функції:

• забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери,

• визначення глобальної стратегії розвитку країни, індикативне макроекономічне планування,

• узгодження і стимулювання пріоритетних напрямів інноваційних процесів та інвестиційної діяльності,

• перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення,

• моніторинг та регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

Цільові прогнози, плани і програми реалізуються переважно через фінансові засоби регулювання і передусім через бюджетне планування (державний бюджет і національні цільові фонди).

Державний бюджет– це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави здебільшого на один рік.

Ефективне управління грошовим обігом і кредитом забезпечує грошово-кредитна система. Грошова підсистема – це встановлена державою форма організації грошового обігу.Кредитна підсистема – сукупність кредитних відносин та інститутів, котрі організують функціонування цих відносин.

Кредитними називаються ті відносини, що складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, бюджету та населення.

Кредит характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою заздалегідь встановленого відсотка за користування нею. Принципи кредитування: цільовий характер, точне встановлення строку повернення, матеріальне забезпечення, плата за користування.

Форми кредиту:державний, банківський, комерційний.

Інструментом здійснення регулюючої функції держави є податкова система – сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які здійснюють цю діяльність.

Згідно з Податковим кодексом в Україні запроваджено низку податків, зборів та обов‘язкових платежів. При цьому відповідні податки й платежі зараховуються частково або повністю до бюджетів різних рівнів.

Прогноз – це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання прогнозу називають прогнозуванням.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації– це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Принципи прогнозування: цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, багаторівневий опис, інформаційна єдність, адекватність об‘єктивним закономірностям розвитку, послідовне вирішення невизначеності, альтернативність.

Залежно від джерел інформації, технологій її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на: фактографічні (метод екстраполяції, метод функцій кореляційні методи) та евристичні (інтуїтивні - метод експертних оцінок, мозкова атака тощо; аналітичні - метод морфологічного аналізу, метод побудови „дерева цілей”, інформаційне моделювання тощо).

Планування– процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.

Мета планування– ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.

В основі розробки планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб‘єктами, між підприємствами і державою. Серед системи показників планів найважливішими є натуральні показники, показники якості, а також кінцеві показники діяльності підприємства.

• Принципи планування:цільова направленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність системи планування щодо об‘єкта та умов його діяльності.

Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється:

• перспективне(довгострокове, стратегічне – виражає стратегію розвитку підприємства відносно сфер і напрямків діяльності; і середньострокове – детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції, основні інвестиційні та фінансові показники),

• поточне(розробка планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами його діяльності на короткі періоди – квартал, місяць).

Методи планування: ресурсний , статистичний, факторний, балансовий, економіко – математичні, графоаналітичний.

У практиці функціонування вітчизняних підприємств склалась певна система планування, яка полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен з них має свої особливості щодо сукупності розрахункових показни­ків, часового інтервалу планування, рівня планування та ін. Найчастіше плани поділяють за часовими рамками роз­рахунку техніко-економічних показників. Взаємозв'язок між ними можна представити схемою (рис.4).

Найбільш віддалену перспективу в діяльності підприєм­ства окреслюють стратегічні плани, які є сукупністю взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгостроко­ві цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Етапи стратегічного планування полягають у формуванні місії і стратегічних цілей діяльності підприємства; аналізі зовнішнього, внутрішнього середовищ, стратегічних альтернатив; вибору базової стратегії; розробці функціональних стратегій підприємства; плануванні ризику реалізації стратегій, стратегічному контролі та оцінці результатів.

Основними розділами стратегічного плану є: план маркетингу, план виробництва, план кадрового забезпечення, фінансовий план, планування ризиків, створення і підтримання іміджу фірми.

Рис.13.1. Взаємозв’язок між планами за часовими рамками

Процес стратегічного планування починається з розроб­ки стратегії.

Стратегія - це визначення довгострокового курсу розвитку підприємства, його затвердження та розподіл ре­сурсів для реалізації.

Розробці стратегії передує визначення місії підприємст­ва, тобто мети, задля якої підприємство створене і яка повинна бути досягнута в плановому періоді.

Місія є комплексною метою, яка включає як зовнішні орієнти­ри діяльності, так і внутрішні.

На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі – стратегії ).

Ціль - це конкретний стан окремих характе­ристик підприємства, досягнення яких є для нього бажаним і на які спрямована його діяльність. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.

В рамках зазначених базових стратегій виділяють ряд їх видів, наприклад, різновидами стратегії зростання можуть бути: стратегія концентрованого росту, стратегія інте­грованого росту, стратегія диверсифікованого росту.

На виконання базових стратегій спрямовується розробка функціональних стратегій.

Середньострокові плани деталізують стратегічні плани щодо хронологічного порядку досягнення тих чи інших цілей, ресурсного забезпечення їх досягнення, відповідальних за виконання осіб. Чітко вираженої межі між стратегічними і середньостроковими планами немає.

Бізнес-план - це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одержання прибутку.

Бізнес-план розробляється з метою:

1. техніко-економічного обґрунтування доцільності ство­рення і функціонування підприємства;

2. залучення зовнішніх інвесторів, у тому числі іноземних;

3. для обґрунтування пропозицій щодо доцільності приватизації підприємства.

Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть бути значно ширшими.

Вихідною інформацією при розробці бізнес-плану є: інформація про попит на продукцію (послуги); виробнича інформація; фінансова інформація.

Структура бізнес-плану може відрізнятись залежно від мети його розробки. Для внутрішнього використання розробляється бізнес-план з досить високим ступенем деталізації техніко-економічних показників, а для пред'явлення інвесторам - наводяться найважливіші показники ефективності проекту.

Типова структура бізнес-плану:

1. Резюме (зведений розділ);

2. Основна частина (опис товару (послуги), характеристика фірми; аналіз галузі; аналіз ринку; план маркетингу; план виробництва; організаційний план; оцінка ризику і страхування; юридичний план; фінансовий план);

3. Стратегія фінансування.

Структура бізнес-плану, кількість форм та їх зміст не ре­гламентуються.

Основними відмінностями між традиційним поточним планом і бізнес-планом є:

• поточний план розробляється в одному варіанті, а бізнес-план - у декількох;

• поточний план розробляється лише на рік, а бізнес-план - на декілька років;

• поточний план розробляється для внутрішнього використання, бізнес-план – для пред'явлення також зовнішнім інвесторам.

Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо. Такі плани дають змогу швидко реагувати на будь-які відхилення в роботі підприємства, приймати необхідні рішення. Участь у розробці такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник підприємства разом з головним економістом.

Основними розділами тактичного плану є: план маркетингу; виробничий план; науково-дослідна робота і підвищення технічного рів­ня виробництва; план по праці і заробітній платі; план по інвестиціях і капітальному будівництву; план матеріально-технічного забезпечення; план соціального розвитку колективу; план по охороні навколишнього середовища; план по собівартості, прибутку і рентабельності; план зовнішньоекономічної діяльності; фінансовий план.

На сучасному великому підприємстві всі зазначені вище розділи тактичного плану є складовими річної виробничої програми. Виключенням є фінансовий та маркетинговий плани які розробляються окремо.

Етапи розробки поточного плану:

1. аналіз результатів діяльності підприємства;

2. розробка заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства та підвищення його конкурентоспроможності;

3. дослідження ринку і формування портфеля замовлень на продукцію підприємства;

4. обґрунтування окремих розділів плану;

5. узгодження проекту плану наглядовою радою і затвердження його вищим органом підприємства;

6. доведення плану до трудового колективу та узгодження соціальної складової згідно законодавства;

7. доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.

Місячні поточні плани містять той самий набір техніко-економічних показників, але з розбивкою за окремими місяцями календарного року.

Оперативно-виробниче планування включає календарно-виробниче планування і диспетчерування. Календарно-виробниче планування передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, місяць і доведення їх до структурних підрозділів підприємства. Диспетчерування передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням.

Оперативно-виробниче планування покликане забезпечити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Даним видом планування займаються економісти планово-економічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на великих підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.

Розробка планів будь-яких рівнів та часових інтервалів неможлива без використання системи показників. Під показником слід розуміти міру планового завдання, яка надає йому кількісної або якісної визначеності.

Вимоги до системи планових показників: єдність і обов'язковість показників для даного рівня планування; зіставність; забезпечення комплексної характеристики всіх сторін функ­ціонування підприємства; адресність; орієнтація на ріст продуктивності і результативності; чисельна обмеженість показників.

Розрізняють групи показників: проміжні і кінцеві; натуральні і вартісні; кількісні і якісні; абсолютні і відносні; інформаційні, розрахункові, затверджувані.

Питання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність державного економічного регулювання діяльності суб‘єктів господарювання.

2. Що передбачає собою прогнозування розвитку підприємств.

3. Методологічні основи планування.

4. Як відбувається вибір стратегії розвитку підприємства.

5. Основні етапи розробки бізнес – плану.

5. В чому полягає сутність тактичного та оперативного планування діяльності підприємства.