Глава XII

ОСНОВИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ *

§ 1. Поняття, предмет та система правового регулювання земельного права України

Земельне право України являє собою самостійну га­лузь права національного права України, якій притаманні влас­ний предмет, методи і система правового регулювання.

Земельне право України — це сукупність земельно-правових норм, які на засадах юридичної рівності форм влас--' '-■ ності на землю регулюють земельні відносини з метою її раціо-

' ^; ''- '*• [ нального використання та охорони.

Предметом правового регулювання земельного права є земе­льні правовідносини, під якими слід розуміти врегульовані нор­мами права суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Особливість земельних правовідносин в Україні полягає в тому, що вони виникають і здійснюються в ме­жах правових норм, якими визначається цільове використання земель, по-перше, як об'єкта природного комплексу; по-друге, як території, що є основою адміністративно-територіального поділу держави; по-третє, як нерухомого майна, котре виступає основ­ним засобом сільськогосподарського ринкового виробництва¹.

У теорії права важливе місце займають і методи правового регулювання суспільних відносин, під якими слід розуміти сукуп­ність способів і засобів. За допомогою останніх норми права впливають на суспільні відносини і поведінку людей у процесі реалізації цих відносин.

В юридичній літературі існує думка, що у правовому регу­люванні застосовується два методи : імперативний і диспози­тивний.

Імперативний (адміністративно-правовий) метод владних при­писів і вказівок грунтується на засадах підпорядкування, де однією стороною земельних правовідносин виступає уповноважений державний орган, а друга зобов'язана виконувати його владно-розпорядчі вказівки. Цей метод правового регулювання земель­них відносин застосовується під час встановлення і зміни меж районів і міст, організації землеустрою, моніторингу і державно­го земельного кадастру, здійснення державного контролю за ви­користанням і охороною землі.

Диспозитивний метод ґрунтується на засадах юридичної рів­ності сторін, коли учасники земельних правовідносин мають од­накові права і обов'язки, тобто власники і користувачі землі ма­ють можливість у визначених межах самостійно регулювати взаємовідносини між собою. Цей метод правового регулювання земельних відносин застосовується під час добро сусідства, оскі­льки власники і землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання землі, за яких власникам і зем­лекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (ст. 103 Земельного кодексу України); такі способи придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод, коли продаж земельних ділянок державної і комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (ст. 134 Земельного кодексу України).

ПІД системою земельного права слід розуміти науково об­ґрунтоване послідовне розміщення однорідних правових норм, об'єднаних у правові інститути залежно від змісту, функцій, ці­льового призначення і способів їх реалізації, які зумовлені харак­тером та особливостями суспільних відносин, що ними регулю­ються.

Система земельного права, як й інших галузей національного права, поділяється на Загальну та Особливу частини.

Нормами Загальної частини регулюються всі відносини, які становлять предмет земельного права в цілому. Загальна час­тина містить такі інститути, як: інститут державного регулю­вання земельних відносин і поділ складу земель за категорія­ми; інститут правових форм використання земель, у т. ч. права власності на землю, права користування землею, права земель­ного сервітуту; інститут компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування у галузі регулювання зе­мельних відносин; правового регулювання угод, об'єктом яких є земля; інститут правового регулювання управління в галузі

використання земель, у т. ч. здійснення землеустрою, моніто­рингу земель, державного земельного кадастру; інститут пра­вової охорони земель, у т. ч. правового забезпечення раціона­льного використання земель; захисту прав громадян і юри­дичних осіб на землю, у т. ч. правового регулювання вирішен­ня земельних спорів та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам; відповідальності за порушення земельно­го законодавства.

Особливу частину становлять такі Інститути, як: інститут правового режиму земель сільськогосподарського призначен­ня; інститут правового режиму земель житлової та громадської забудови; інститут правового режиму земель природно-запо­відного фонду та іншого природоохоронного призначення; ін­ститут правового режиму земель оздоровчого призначення; ін­ститут правового режиму рекреаційного призначення; інститут правового режиму історико-культурного призначення; інсти­тут правового режиму лісового фонду; інститут правового ре­жиму водного фонду; інститут правового режиму промислово­сті, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого приз­начення.

Система земельного права є підсистемою системи права України і розглядається у сукупності з системою галузі земель­ного законодавства, а також з системою науки земельного права як навчальної дисципліни.

Земельне право як наука розглядається як творча науково-пізнавальна, науково-дослідницька і навчальна діяльність у галу­зі земельних правовідносин, спеціалізована частина правової на­уки України. Предметом науки земельного права виступають не лише норми права і правові інститути, що складають систему га­лузі, а й, крім того, питання розвитку земельного законодавства (правотворчої і правозастовної діяльності), історії земельного права, концепції та ідей земельного права, їх наукового обгрун­тування і реалізації, вивчення досвіду розвитку земельного права у зарубіжних країнах.

Земельне право як навчальна дисципліна спрямоване на нау­ково-методичне забезпечення вивчення земельного права у ви­щих і середніх закладах, на сприяння засвоєнню студентами ос­нов земельного права, вміння реалізувати норми земельного права на практиці¹.