2. Поняття особи злочинця.

Особа злочинця завжди була однією з центральних проблем усіх наук кримінального профілю і в першу чергу кримінології. Історія цієї науки свідчить про те, що найгостріші дискусії кримінологи вели і ведуть саме з приводу особи злочинця. В залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки, по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особа злочинця, чи є вона взагалі, у чому її особливості, яка роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб більше не допустити злочинних дій. Усі ці питання мають велике практичне значення.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє як суспільна істота. Тому до неї треба підходити як до носія різних форм суспільної психології, набутих моральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей, індивідуально-психологічних особливостей. У цілому – це являє собою джерело злочинної поведінки, його суб’єктивну причину, визначає необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних (у першу чергу, психіатричних) та інших аспектів особи злочинця.

Особа злочинця являє собою цілісну систему соціальних і психічних властивостей, що утворюють її суспільну небезпечність, яка детермінує вчинення злочину.

У наведеному визначенні відображений органічний зв’язок між загальним, соціологічним і кримінально-правовим змістом поняття особи злочинця: негативні соціальні і психічні властивості складуть характеристику злочинця лише тоді, коли і скільки ці якості проявляться у факті вчинення злочину.

Таким чином, про особу злочинця можна говорити лише стосовно як до суб’єкта злочину, тобто особи, що вже вчинила злочин. До скоєння злочину антисоціальні правопорушні властивості особи, що проявляються, можуть характеризуватися як криміногенні, передзлочинні, але не кримінально суспільно небезпечні.

Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою. Остання являє собою систему властивостей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що породили відповідну злочинну поведінку.

Проте, потрібно вивчати не лише тих, хто вже вчинив злочин, але і тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди й орієнтації ще лише свідчать про таку можливість, яка може стати реальністю і не стати такою. Виявляється, у сфері кримінологічних інтересів знаходяться алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституція та інші неприпустимі антигромадські явища і відповідно особи тих, хто скоює такі вчинки.

Систему особи злочинця утворюють три підсистеми, що включають, у свою чергу, більш дрібні підсистеми і компоненти особистісних властивостей суб’єкта злочину. Це: 1) соціально- демографічна підсистема (стать, вік, освіта, соціальна належність, матеріальне становище, громадянство, психічне здоров’я);

2) соціально- рольова (функціональна), що включає в себе сукупність видів діяльності осіб у системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т.ін.;

3) морально- психологічна підсистема, яка відображає відношення особи до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій.

Особа характеризується громадянською психологією (відношення до суспільства, держави, ідеологічний і політичний світогляд.

Між підсистемами існує причинно-наслідкова, зумовлююча і функціональна залежність і взаємодія. Стрижнева підсистема особи як злочинця, так і законослухняної особи однакові.