2.2. Концепція мирного співіснування

Поворот від балансування на межі війни до мирного співіснування був пов'язаний не тільки зі смертю І. В. Сталіна. Не менш важливу роль зіграло набуття США, а потім і СРСР водневої зброї. Протистояння двох військових блоків вперше стало термоядерним. Усвідомлюючи його небезпеку, глава радянського уряду Г. М. Маленков в 1954 р. заявив, що в умовах існування такої зброї нова світова війна означатиме загибель людської цивілізації, і запропонував перейти до політики мирного співіснування. Передбачалося, що суперництво між «світом капіталу» і «світовим соціалізмом» переміститься з військової області до сфери економіки, ідеології, політики, культури, в результаті чого весь світ побачить «переваги соціалізму», а капіталізм «остаточно скомпрометує» себе. Крім того, безперервні кризи світового капіталізму приведуть до його ослаблення, тоді як можливості радянської економічної системи будуть рік від року зростати.

В 60-і рр. такий підхід дозволив ідеологам розвинути ці положення висновком про мирне співіснування як специфічну форму класової боротьби, в ході якої забезпечується мирну працю радянського народу і нарощується «потенціал сил миру і суспільного прогресу».

Поряд з цим в радянському керівництві і раніше вважали, що гарантувати мир може тільки сильна військова машина. Тому турбота про розвиток військового виробництва та переоснащення армії новітніми видами зброї була однією з ключових завдань.

Підписання договорів СРСР і ПНР(Польська Народна Республіка) з ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (1970), чотиристороння угода по Західному Берліну (1971), укладення договору про основи стосунків між ГДР(Німецька Демократична Республіка) і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (1972), договори про нормалізацію стосунків між ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (1973) — все це створило сприятливі умови для повороту до розрядки і світу в Європі. Крупні зрушення сталися в радянсько-американських стосунках. Обидві країни узяли на себе зобов'язання робити все можливе, щоб уникати військових конфронтацій і запобігти виникненню ядерної війни. Підводячи підсумки здійснення Програми світу, висунутої 24-м-кодом з'їздом КПРС, Квітневий (1973) пленум ЦК КПРС констатував поворот від «холодної війни» до розрядки напруженості і відзначив, що принципи мирного співіснування отримали широке визнання як норму стосунків держав. Пленум висунув завдання добитися того, щоб досягнуті зміни в міжнародному стані набули необоротного характеру

2.2.1. Військово-стратегічний паритет і початок розрядки

Відставання СРСР від США в розробці принципово нових типів озброєння радянська пропаганда пояснювала тим, що «гонка озброєнь нам нав'язана Заходом», а ми лише «змушені прийняти виклик», щоб забезпечити міцний мир. Лише у виробництві ракет-носіїв СРСР наприкінці 50-х - початку 60-х рр. на час випередив США, але промислові потужності нашої країни не дозволяли тоді забезпечити кількісного переваги в цьому головному вигляді військової техніки. Лише до кінця 60-х - началу 70-х рр. військово-стратегічний паритет між Сходом і Заходом оформився і створив сприятливі умови для політики розрядки міжнародної напруженості. Її початком прийнято вважати підписання у 1972 р двох ключових документів військово-стратегічного характеру між СРСР і США - про обмеження стратегічних наступальних озброєнь і про створення обмежених систем національної протиракетної оборони.

Керівництво СРСР, вважаючи, що США вимушені піти на домовленості через невдалу війни у В'єтнамі і наростання загальної кризи капіталізму, вважало можливим перенести військове суперництво із Заходом в регіональну площину, посиливши допомогу національно-визвольним рухам в Азії, Африці та Латинській Америці. У підсумку це повинно було привести до розширення «сил миру і демократії» та ослабленню США і їх союзників. Крім того, розміщення радянських ракет середньої і малої дальності поблизу кордонів західноєвропейських країн змінювало співвідношення сил в Європі на користь Варшавського договору, а значить, посилювало його позиції в діалозі з США.

Аналітики і керівництво США, навпаки, вважали, що радянська система не здатна витримати випробування відкритістю, неминучою в процесі розрядки. Одночасно було вжито заходів до посилення у зовнішній політиці акцентів, пов'язаних з дотриманням прав людини, що давало би привід для постійного тиску на радянських лідерів. Один з ідеологів американської зовнішньої політики

3. Бжезинський прямо вказував, що розрядка - тимчасове явище, але «в результаті її в радянській системі можуть настати незворотні процеси, і ми повинні всіляко цьому сприяти».

Розрядка не зупинила суперництво СРСР і США за вплив на інші континенти. Здійснена у 70-ті роки спроба СРСР зміцнити свій вплив у країнах Африки та Азії, була розцінена США як така, що протирічить духу розрядки. Важливим приводом до її зриву стало введення в Афганістан радянських військ. Залишалося лише чекати приводу до згортання процесів розрядки.

Загострення міжнародного становища в першій половині 80-х років було не меншим, ніж в 50-60-х роках. Як і раніше протистояння супроводжувалось пропагандистською риторикою. Радянський Союз закликав до миру і в той же час направляв свої війська в Афганістан. Президент США оголосив СРСР "імперією зла" і закликав до "хрестового походу" проти комунізму. При цьому значно збільшились ядерні потенціали країн. В світі нараховувалось 50 тис. ядерних зарядів сумарною потужністю 16 тис. мегатонн. Всім цим управляли автоматизовані системи. У таких умовах надзвичайно небезпечними ставали навіть незначні технічні помилки. Найбільша кількість ядерних озброєнь була зосереджена в Європі: 20 тис. одиниць ядерної зброї, 25 тис. літаків, 120 тис. танків, 11 млн. військовослужбовців. У разі широкомасштабного конфлікту, навіть без застосування ядерної зброї, Європа із її 200 атомними реакторами, розвинутою хімічною і нафтопереробною промисловістю перетворилась би на руїни.

Яскравим прикладом цього безглуздя було знищення радянськими засобами Протиповітряної оборони (ППО) 1 вересня 1983 р. південнокорейського літака над о. Сахалін, у результаті чого загинуло 296 пасажирів.

Важливим здобутком розрядки стало врегулювання кордонів в Європі, взаємне дипломатичне визнання ФРН і НДР, прийняття їх до ООН, компромісне рішення щодо Західного Берліна. Кульмінацією розрядки в Європі став Хельсінський заключний акт (1975 р.).