91. Етапи формування сенсомоторних навичок.

Сенсомоторика — це процес, у якому відображений зв'я­зок психіки з мускульним рухом. Проте не кожен мускуль­ний рух людини, наприклад, тремтіння від холоду або «клю­вання носом» того, хто засинає сидячи, є сенсомоторикою. Але всякий робочий рух, тобто рух, що входить у процес праці як засіб її існування, завжди становить вияв психомоторики.

Трудова діяльність реалізується внаслідок виконання дій різної складності й призначення. Трудові дії виражаються в рухах, які характеризуються силою, швидкістю, тривалістю;

точністю, ритмічністю., координованістю. Робочі рухи поді­ляються на:

1) основні — мінімально необхідні для досягнення цілі трудової дії;

2) поправочні — уточнюють основні щодо відхилень від «заданих* параметрів виконання дії;

3) додаткові — такі, що не стосуються основного за­вдання, але необхідні як допоміжні для основного трудово­го акту фактори;

4) аварійні — додаткові, необхідні для ліквідації наслід­ків аварійної (або передаварійної) ситуації;

5) зайві —ті, що заважають основним робочим рухам;

6) помилкові — ті, що виконуються замість правильних рухів, не пов'язані з ціллю й не приводять до її досягнення (К. К. Платонов).

92. Індивідуальний стиль діяльності та професійна працездатність.

Працездатність – здатність до трудової діяльності, яка залежить від стану здоров'я людини. Залежно від характеру роботи, яку може виконувати людина.

Розрізняють загальну (тобто здатність до виконання роботи в звичайних умовах), професійну (здатність до виконання роботи певної професії), спеціальну (тобто здатність до виконання робіт у певних виробничих або кліматичних умовах — під землею, у тропіках, тощо).

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Сутність категорії професійної придатності полягає в тому, що вона відображає:  1) вибір роду діяльності (професії), що якомога повніше відповідає прихильностям і здібностям конкретної людини;  2) задоволення інтересу до обраної професії й задоволеність процесом і результатом конкретної діяльності;  3) міру оцінки здатності й готовності до діяльності, ефективності, надійності, безпеки виконання професійних функцій, індивідуальну міру результативності діяльності;  4) прояв соціального (професійного) самовизначення особистості, її самоствердження, самовдосконалення в процесі діяльності; 

Індивідуальний стиль діяльності — це узагальнена характеристика психологічних особливостей людини, які формуються та проявляються у її діяльності.

93. Загальні ознаки ісд.

Найбільш загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю діяльності можна вважати наступні:  а) стійка система прийомів і способів діяльності;  б) ця система обумовлена визначеними особистими якостями;  в) ця система є засобом пристосування до об'єктивних вимог.  Отже, у вузькому змісті слова індивідуальний стиль діяльності — це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, що складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності. При цьому, говорячи про способи, не обов'язково мати на увазі тільки виконавчі і тим більше рухові акти — це і гностичні, орієнтовані дії і зміна функціональних станів, якщо вони виступають як засіб досягнення мети (наприклад, «самозбудження» у деяких ораторів, акторів). Інакше кажучи, індивідуальний стиль — це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.