Експеримент

Пшеничнюк

Експеримент у соціології

Експеримент - це загальнонауковий метод отримання нових знань у керованих і контрольованих умовах. Він має широке застосування в соціології та називається соціальний експеримент. Знання, отримані в результаті експерименту, мають причиново-наслідковий характер. Соціальний експеримент виконує дві функції:

- досягнення результату у практичній діяльності;

- перевірка наукової гіпотези.

Соціальний експеримент - це спосіб отримання інфор­мації про кількісні та якісні зміни показників діяльності й поведінки соціального об'єкта під упливом на нього керова­них і контрольованих факторів.

Експеримент може бути натуральний і розумовий.

Натуральний експеримент передбачає цілеспрямоване втручання дослідника у природний хід подій.

Розумовий експеримент - це маніпулювання не з реаль­ними об'єктами, а з інформацією про них без втручання в хід подій.

Натуральний експеримент може бути:

- контрольований;

- неконтрольований.

Контрольований експеримент - це спроба отримати порівняно чистий ефект упливу експериментальних факторів. Для цього ретельно вивчають і вирівнюють інші умови, що можуть виникнути та викривити вплив експерименталь­ного фактора.

Вирівнювання відбувається по всіх об'єктах, які беруть участь в експерименті. Для цього виділяють фактори, які можуть впливати на очікувані наслідки, що передбачає ре­тельний попередній аналіз проблеми при розробці програми дослідження.

Спочатку вирівнюють основні параметри загальної ситуації, приміром, такі як сфера виробництва, тип поселення, етнічне й культурне середовище, освіта, час та ін.

Соціальне середовище (група, спільнота), у якому прово­диться експеримент, повинне мати приблизно однакові харак­теристики.

До 20-х pp. XX ст. цей науковий метод використовувався переважно у природничих науках, а пізніше набув широкого використання й у суспільних. У історії соціології описано класичний експеримент, проведений американським ученим С. Хрістіансеном, який був спрямований на перевірку гіпотези: чим вищий рівень освіти, тим успішніше людина включається в економічну діяльність*.

* Див.: Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн. 2. - М., 1990. - С. 197-198.

Було сформовано дві групи, що різнилися єдиним критерієм -наявністю атестата зрілості. При цьому члени експеримен­тальної групи мали атестат зрілості, а члени контрольованої групи - ні. У результаті дослідження серед членів експе­риментальної групи за дев'ять років зберегли власні доходи 92 %, а в контрольованій групі це зробили лише 58 % членів.

Відомий також експеримент, проведений у 50-х р. XX ст. американськими вченими X. Хімельвітом, А. Опенгаймом і П. Вінсоном у галузі телекомунікацій. Коли на Бі-бі-сі з'явилася технічна можливість користування двома каналами, на одному з них ішли освітні програми, а на другому - "бойови­ки", розважальні передачі, то значна кількість користувачів-підлітків обирали останній. Коли ж у глядачів був доступ тільки до одного каналу, а підлітки були змушені обирати освітні про­грами чи вимикати телевізор, то значна їх частина обирала освітні програми й отримувала задоволення від них. Науковці сформулювали висновок: виховання має сприяти формуванню в дітей навичок підкоряти не вибір увазі, а увагу - виборові*. Соціальний експеримент залежно від сфери суспільного життя може бути економічним, маркетинговим, психологіч­ним, соціологічним, педагогічним тощо.

Див.: Жабский И. Индивидуальный кинорепертуар как проблема первичной социализации // Мир психологии. — 2000. — № 3. — С. 68.

Городяненко

Соціологічний експеримент

Експеримент (лат. — проба, досвід) є загальнонауковим методом отримання нових знань в умовах, підконтрольних досліднику. Соціологія запози­чила його зі сфери природничих наук, де він є одним з найпоширеніших. Соціологічний експеримент вико­ристовує певну гіпотетичну модель досліджуваного явища, описану системою змінних, які поділяють на неналежні (їх вводить і контролює експериментатор) і залежні (змінюються під впливом незалежних змінних).

Його завдання полягає в перевірці відповідності впливу та його наслідків гіпотезі дослідника.

Соціологічний експеримент — метод дослідження, під час якого отримують інформацію про кількісні та якісні зміни характеристик, діяльності та поведінки соціального об'єкта (індивіда, групи, спіль­ноти) під дією певних факторів, у спеціально створених умовах, підконтрольних експериментаторові.

Логіка експерименту завжди обумовлена пошуком причин і характеру змін соціального явища, процесу то­що. Для експериментального дослідження важливо, щоб усі теоретично значущі характеристики, крім не­залежної змінної, були незмінними протягом усієї екс­периментальної ситуації, а в експериментальних ситу­аціях були задіяні випадкові вибірки із випробуваних. Порушення цих вимог унеможливлює об'єктивні ви­сновки щодо впливу незалежної змінної на залежну. Особливостями соціологічного експерименту є те, що він завжди передбачає певне втручання експеримента­тора у перебіг здійснюваного ним експерименту; надає конкретну відповідь на питання, що цікавлять дослід­ника, особливо про причинно-наслідкові зв'язки дослі­джуваного явища, процесу тощо; допомагає перевірити дослідницькі гіпотези; має чітко виражений приклад­ний аспект, оскільки забезпечує цінну інформацію для прийняття управлінських рішень.

Залежно від основних ознак розрізняють такі види соціологічних експериментів:

а) за способом проведення: натурні та уявні. Натурний експеримент застосовують у природних умовах, що дає змогу досліднику контролювати обстановку. У ньому незалежна змінна є природною і виявляється незалежно від дій експериментатора. Використання його у соціології обмежене природою соціальних об'єктів, тобто людей, тому втручання експерименти тора повинно бути мінімальним. Більшість соціологічних натурних експериментів здійснюють у малих групах. Уявний експеримент, в якому дослідна ситуація створюється за допомогою уявної моделі, є більші поширеним. Він притаманний соціологічним дослідженням, у яких застосовують методи статистичного пилим-

Особливо важливий він при моделюванні соціальних процесів на комп'ютері. Уявний експеримент допомагає точніше визначити стратегію натурного експерименту;

б) за особливостями завдання: науково-дослідні і прикладні. Під час науково-дослідного експерименту перевіряють гіпотезу, яка містить нові наукові дані, під час прикладного — отримують інформацію для вироб­лення практичних рекомендацій, корекції управлін­ських рішень;

в) за характером експериментальної ситуації: польо­ві (експериментальна група перебуває у звичних для се­бе умовах) і лабораторні (експериментальна група сформована штучно);

г) за послідовністю доведення дослідницьких гіпотез: лінійні і паралельні.

За лінійного експерименту аналізу­ють одну і ту саму групу, яка одночасно є і контрольною (досліджують її первинний стан, фіксуючи всі характе­ристики), і експериментальною (досліджують ті ж самі характеристики після зміни умов функціонування).

Паралельний експеримент передбачає створення двох ідентичних за всіма характеристиками груп. Під час нього експериментальна група є об'єктом впливу (змі­нюють умови функціонування або певні характеристи­ки), контрольна функціонує в незмінних умовах протя­гом експерименту. Доказ гіпотез у такому експерименті ґрунтується на порівнянні стану обох груп, висновках про причини, напрям і величину експериментально встановлених змін.

Підготовка та проведення експерименту є багатоаспектним процесом, який передбачає: 1) визначення проблемної ситуації, яку необхідно дослідити; 2) визна­чення мети, об'єкта і предмета експерименту; 3) визна­чення завдань і формулювання дослідницьких гіпотез; І) вибір індикаторів та способу контролю за перебігом експерименту; 5) визначення об'єкта (групи) для експе­рименту; 6) фіксація досліджуваних характеристик об’єкта; 7) визначення умов експерименту і створення експериментальної ситуації; 8) вимірювання стану об’єкта за його контрольними характеристиками відповідно до виду експерименту; 9) аналіз отриманих результатів, визначення напряму, величини змін характеристик, які підлягали дослідженню.

Для успішного проведення експерименту велике значення має правильний відбір його учасників. У соціологічній практиці розрізняють такі методі відбору експериментальних груп: метод попарного відбору (відбирають дві групи, ідентичні за основними характеристиками; найчастіше застосовується у паралельному експерименті), метод структурної (квотної) вибірки (об­рана група є мікромоделлю генеральної сукупності; як правило, застосовується у лінійному експерименті), ме­тод випадкового добору (використовують імовірнісну вибірку із заздалегідь заданим обсягом; ефективний у польових експериментах).

Найвідомішим у соціології є так званий Хоторнський експеримент, який у 20—30-ті роки XX ст. про­вів Е. Мейо на підприємствах електротехнічної компа­нії «Вестерн електрик». Цей експеримент охопив близько 20 тис. працівників і показав, що: 1) не існує механічної залежності між однією змінною, що харак­теризує умови праці (освітлення, режим праці, система оплати тощо), і продуктивністю праці; 2) на зростання продуктивності праці впливають «групова атмосфера», міжособистісне спілкування, суб'єктивне ставлення працівників до праці, ідентифікація інтересів праців­ників з інтересами компанії, повага, симпатія між най­маними працівниками і керівниками компанії; 3) від­чутно впливають на продуктивність праці приховані (латентні) чинники (неформальні норми, правила і ви­моги працівників).

На основі концептуального осмислення результатів експерименту Е. Мейо дійшов висновку, що вирішальне значення для підвищення продуктивності праці, фор­мування відносин у трудових структурах мають не тіль­ки матеріальні, а й соціальні та психологічні чинники.

Жоль

Соціологічний експеримент

З деякими застереженнями до способу спостереження у соціології та соціальній психології можна віднести так званий метод експе­риментального спостереження, який має на увазі мінімальне втру­чання експериментатора у перебіг здійснюваного ним експерименту й максимально можливе врахування своїх власних ціннісних та соціально-психологічних установок. Соціологічний експеримент належить до важких методів збирання інформації. Головна його мета, як і експерименту взагалі, полягає у перевірці відповідних гіпотез.

• Соціологічні експерименти найкраще проводити за відносно однорідних умов, спочатку у невеликих групах. Загальна схема експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору екс­периментальної групи або груп простежити за спеціально створених експериментальних умов напрям, величину та уста­леність зміни характеристик, які цікавлять дослідника і які мо­жуть бути визначені як контрольні.

Експерименти розрізняють як за характером експериментальної ситуації, так і за раціональною послідовністю доведення дослідницької гіпотези.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділя­ють на польові та лабораторні. У польовому експерименті група пере­буває у природних умовах свого звичного функціонування (скажімо, студенти на семінарських заняттях). При цьому члени групи можуть бути або поінформовані, або не поінформовані про свою участь в експерименті.

У лабораторному експерименті ситуацію, а часто-густо й самі експериментальні групи формують штучно. Тому члени групи, як правило, поінформовані про експеримент.

У польовому та лабораторному експериментах як додаткові ме­тоди збирання інформації можуть бути використані опитування та спостереження, результати яких коригують дослідницьку діяльність.

За раціональною послідовністю доведення дослідницьких гіпотез розрізняють лінійні та паралельні експерименти.

Лінійний експеримент полягає в тому, що аналізу піддають одну й ту саму групу, яка є і контрольною, і експериментальною. Це озна­чає, що до початку експерименту фіксують усі контрольні, факторні (які вводить або змінює сам дослідник) та нейтральні (які немовби не беруть участі в експерименті) характеристики групи. Після цього змінюють факторні характеристики групи (та/або умови її функ­ціонування), а потім по завершенні певного часу знову оцінюють (вимірюють) стан групи за її контрольними характеристиками.

У паралельному експерименті одночасно беруть участь дві гру­пи — контрольна та експериментальна. Вони мають бути ідентич­ними за всіма контрольними та нейтральними характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними впро­довж усього експерименту, натомість характеристики експеримен­тальної групи змінюються. За підсумками експерименту контрольні характеристики двох груп порівнюють і роблять висновок про при­чини та величину змін, що відбулися.

Успішне проведення такого роду експериментів значною мірою залежить від правильного добору його учасників. У прикладній соціології для формування експериментальних груп використову­ють: (1) метод попарного добору, (2) метод структурної ідентифікації та (3) метод випадкового добору. Застосування того чи іншого мето­ду добору залежить від планованого експерименту.

Метод попарного добору використовують переважно у паралель­ному експерименті. Суть цього методу полягає в тому, що з гене­ральної сукупності відбирають дві групи, ідентичні за нейтральними та контрольними характеристиками.

Метод структурної ідентифікації може бути використаний як у паралельному, так і в лінійному експерименті. Для лінійного експе­рименту добір групи здійснюють способом квотної вибірки, щоб група являла собою мікромодель генеральної сукупності за нейт­ральними та контрольними характеристиками. У паралельному екс­перименті за тими самими характеристиками вирівнюють структури експериментальної та контрольної груп.

Метод випадкового добору ідентичний методу ймовірнісної ви­бірки із заздалегідь заданим обсягом. Зазвичай цей метод викорис­товують у польових експериментах за численності експерименталь­них груп.

Андрущенко

Експеримент

В соціологічних дослідженнях є поняття — соціальний експеримент. Що таке со­ціальний експеримент? Соціальний експеримент — спосіб одержан­ня інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких управляємих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, право­вий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний та ін.

Є науково-дослідні і практичні експерименти. Підсумки соціологіч­них досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дос­лідження — письмовий документ, в якому систематизовано і наоч­но викладаються результати досліджень.

Піча

♦ Експеримент - це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

У свій час Джон Стюарт Мілль не вважав можливим здійснення експерименту в суспільних науках. Сьогодні ми бачимо, що соціальний експеримент - це світова практика. Його основною метою є одержання нового, по можливості більш точного знання про соціальну реальність. Зміна соціальної дійсності здійснюється тут опосередково, головним чином через розвиток теорії або через підтвердження істинності окремих її положень в даних специфічних умовах.

Експертне опитування - це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища процесу від компетенційних осіб-

ВИДИ

Соціологічний експеримент - це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об'єкту внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників.

Етапи соціологічного експерименту

—збирання емпіричних даних;

— визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта:

— виявлення тенденцій його розвитку;

— розробка теоретичних концепцій та умов експериментування;

— створення експериментальної ситуації,

— контроль і спостереження за перебігом експериментальної ситуації,

— визначення й аналіз підсумків експерименту:

— запровадження висновків експерименту в життя.

— Польові - коли соціальний об’єкт перебуває у природних умовах свого функціонування

— Лабораторні - коли експериментальна ситуація і сам об’єкт формуються штучно

— Науково-дослідні - в ході яких перевіряється гіпотеза, яка містить нові елементи наукового знання

— Практичні - які мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах

—Паралельні - у яких існують як експериментальна, так і контрольна група, і доведення висунутих гіпотез здійснюється на основі порівняння стану двох об’єктів (експериментального і контрольного) в один і той же час

Послідовні - у яких контрольна група як самостійно існуючий, розташований поруч з експериментальною групою об'єкт, відсутня.

експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження. До групи експертів добираються найдосвідченіші спеціалісти. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів - компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти.

Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних монографічних дослідженнях, процедура опитування експертів може бути очною і заочною. Для експертної оцінки використовують також і атестацію, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціально атестаційна комісія.

Одержані в ході соціологічного дослідження опитування (спостереження тощо) емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висунені в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми і т. д. Тобто скласти підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.

Різновиди експерименту