2. Організаційні основи виробничих систем
Під законом організації виробничих систем розуміються необхідні, суттєві, стійкі співвідношення між елементами виробничої системи, а також між цією системою і зовнішнім середовищем.
Основний закон організації — закон синергії — полягає в тому, що сума властивостей організованого цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кожного з елементів системи. При цьому під властивістю елемента розуміють параметри, що його характеризують, їх взаємозалежність, зміни в часі, якості та ін.
Закон єдності аналізу-синтезувизначає те, що процеси розподілу, диференціації та інші необхідно доповнювати протилежними процесами: з'єднання, інтеграції.
Закон пропорційностіозначає потребу певного співвідношення між частинами цілого.
Згідно з законом самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система спрямована на збереження своєї цілісності та на економію витрат своїх ресурсів.
Закон відповідності виробничих систем цілям, що перед ними поставлені. Кожна система при формуванні цілеспрямована на задоволення певних потреб.
Закон відповідності організації виробничої системи зовнішньому середовищу - це відповідність:
- економічним законам;
- державному устрою (правовим законам, нормам, інструкціям тощо);
- cистемі вищого рангу;
- екологічним стандартам.
Закон резервів у виробничих системах зумовлений необхідністю компенсації відхилень від параметрів функціонування системи.
Закон усунення надлишковості означає, що кожна виробнича система має бути завершеною, тобто відмежованою мінімальними зв'язками від інших систем.
Закони розвитку виробничих систем - виробнича система постійно розвивається під впливом змін зовнішнього та внутрішнього середовища.
Особливості і властивості виробничих систем:
Цілеспрямованість — пов'язана зі створенням їх для задоволення певних потреб і спроможністю виробляти необхідну продукцію або робити послуги;
Поліструктурність — характеризується одночасним існуванням у них підсистем, що перетинаються, де кожний елемент системи одночасно входить у кілька підсистем і функціонує відповідно до їх вимог та цілей;
відкритість — виявляється не тільки в матеріальному, енергетичному обміні, а й в обміні інформацією з зовнішнім середовищем;
складність — зумовлена їх основними елементами: працівниками, знаряддям і предметами праці; цілеспрямованістю, полі структурністю, відкритістю, альтернативністю зв'язків, великою кількістю процесів, що здійснюються в системі;
різноманітність — характеризується такими поняттями, як: спеціалізація, концентрація, пропорційність окремих частин системи і підсистем.
3. Поняття, класифікація та економічна суть системи ведення господарства
Ефективний розвиток аграрних формувань можливий за умови раціонального використання виробничих ресурсів (землі, засобів виробництва, робочої сили). Цьому сприяє впровадження науково-обгрунтованої системи ведення господарства. Це означає, що апробація моделей новостворених організаційних структур потребує їх наукового обґрунтування, розробки стосовно конкретних умов господарства науково-обгрунтованих систем ведення господарства, як основи їх бізнес-планів, з метою досягнення проектних техніко-економічних показників господарства.
Система ведення господарства - сукупність технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на удосконалення спеціалізації виробництва й поєднання галузей, систем їх ведення, підвищення інтенсивності і економічної ефективності сільського господарства з урахуванням впливу природно-економічних факторів, які забезпечують максимальну кількість продукції з одиниці земельної площі при найменших затратах праці і коштів, тобто одержання максимального прибутку.
Система ведення господарства - це сукупність економічних, організаційних, технічних і технологічних принципів побудови і ведення виробництва в конкретних умовах.
Рис. 2. Класифікація систем ведення господарства
Науково-обгрунтована система ведення господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва:
раціональне розміщення і спеціалізацію;
оптимальне поєднання галузей;
інтенсифікацію;
найефективніші методи використання землі, праці і капіталу;
впровадження прогресивних методів організації праці;
вдосконалення планування виробництва;
обґрунтування методів матеріальної зацікавленості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості.
Значний вплив на розвиток системи ведення господарства мають умови виробництва (природні, економічні, організаційні, соціально-демографічні, біологічні та інші) рис. 2.
Рис. 3.Класифікація факторів впливу на формування систем ведення господарства
До раціональної системи ведення господарства ставляться такі вимоги:
виконання договірних зобов'язань з виробництва і реалізації певних видів продукції;
вдосконалення спеціалізації виробництва; правильне поєднання галузей;
найповніше і найраціональніше використання ресурсного потенціалу підприємства (земля, трудові ресурси, основні та оборотні фонди);
зменшення сезонності використання трудових ресурсів протягом року;
підвищення ефективності всіх галузей.
Досягти раціональної виробничої і організаційної структури можливо такими шляхами:
збереження кількості галузей, але змінити їх якісний склад, тобто запровадити у виробництво нові високопродуктивні породи тварин, сорти сільськогосподарських культур, високопродуктивні машини та інше;
зміна кількості галузей без відносної зміни їх якісного складу, тобто зміна виробничого напрямку, кількісних співвідношень в структурі основних і оборотних фондів, в структурі робочої сили, посівних площ та інше;
відносні зміни кількості і якості галузей і елементів виробництва. В даному випадку змінюється характер і рівень спеціалізації господарства, відбуваються значні структурні зміни у виробництві сільськогосподарської продукції.