1.2. Прислів’я як особливий вид фразеологічних одиниць

Серед дискусійних проблем сучасної фразеології лишається питання встановлення межі фразеологічного масиву мови та співвідношення фразеологізмів із пареміями (прислів’ями, приказками, скоромовками, замовляннями, загадками, крилатими словами тощо). Но­мінативна структура фразеологічних одиниць різна й складна, адже до складу фразеології належать словосполучення, речення, і навіть мікротексти, тому деякі фразеологи пропонують відмежувати паремії від власне фразеологізмів, а в межах фразеології виділити окрему галузь  пареміологію. Інші науковці вважають, що паремії слід вивести за межі фразеології і віднести їх до фольклористики. Українська дослідниця О. О. Селіванова вважає, що таке остаточне розмежування є «невиправда­ним, оскільки паремії та фразеологізми об’єднують ознаки відтворюваності, стійкості, культурної маркованості, а також високий рівень кумулятивності та трансляторності» [17, с. 645].

На думку прихильників так званого широкого розуміння фразеології, прислів’я слід розглядати як своєрідні фразеологічні одиниці комунікативного типу. О. В. Кунін зазначав, що «прислів’я повинні вивчатися і у фольклорі, і у фразеології, але з різних точок зору. У фразеології вони вивчаються як одиниці фразеологічного фонду мови, наділені своєрідними семантичними, стилістичними і структурними особливостями [9 , с. 17]».

Однак, В.Н. Телія бачить протиріччя у тому, що прислів’я, водночас будучи одиницями фразеології, відносяться і до фольклору, бо використовуючи цей критерій, можна зробити висновок, що і всі інші види фразеологізмів можна віднести до одиниць фольклору. Але з цим не можна погодитись. По-перше, фразеологізми, на відміну від паремій, не укладаються в поняття «жанру». По-друге, вони не мають повчального характеру [19, с. 95].

Підтримуючи О. О. Селіванову, у її твердженні про недоцільність відділення прислів’їв від інших фразеологічних одиниць, все ж доцільно було б зазначити їх відмінні риси.

Спираючись на визначення тексту Н. С. Болотнової  «комунікативно-орієнтований, концептуально зумовлений продукт реалізації мовної системи в рамках певної сфери спілкування, що має інформативно-смислове і прагматичну сутності [1, с. 132]»  можна стверджувати, що прислів’я є текстами, хоч вони і характеризуються стислістю, а саме виражаються однією пропозицією. Все ж з огляду на певні відмінності прислів’їв доцільніше було б визначати їх як тексти особливого жанру, в свою чергу спираючись на визначення, наведена в «Тлумачному перекладацькому словнику»: «жанр тексту  це клас вербальних текстів, що виділяються на основі спільності структур, меж варіативності та використання в однотипних комунікативних контекстах [13, с. 54]».

Прислів’я виражають судження, узагальнену думку, мораль, на відміну від інших фразеологічних одиниць, що зазвичай позначають якесь явище, поняття чи предмет.

Для прислів’їв нехарактерна зміна значення кожного слова-складника в залежності від вживання їх поза цим сполученням, але саме сполучення стійке через часте вживання та нерідко ритмічну форму. В них римуються окремі слова, окремі частини чи навіть весь вираз. Вони різноманітні за формою вираження: може бути включений діалог чи монолог.

Класичне прислів'я за змістом завжди двопланове: має одночасно прямий план змісту висловлювання, точно відповідний значенням слів, що утворюють його, і алегоричний план змісту висловлювання.

Прислів'ями можуть стати тільки пропозиції, що мають, крім частого сталого використання в мовленні, широку семантику, що дозволяє співвідносити прислів'я з різними життєвими ситуаціями.

Прислів'я описують певну типову ситуацію. Ці ситуації відрізняються від звичайних мовних ситуацій своєю більш стійкою відтворюваністю. Одне і те ж прислів'я може вживатися в численних контекстах, що передбачає, по-перше, наявність інваріантних елементів у значенні цього прислів'я, по-друге, варіативні риси пояснюють можливість вживання даної мініатюри в безлічі ситуацій.

У Середні віки і навіть ще в кінці XVII ст. паремії в цілому та прислів’я зокрема часто мали статус загальновідомих, універ­сальних істин і використовувалися для підтвердження чи спростування якогось аргументу. Були складені довгі списки прислів’їв, щоб допомагати вченим чи студентам під час дебатів. З цією ж метою в англійську мову було запозичено багато паремій з латинської, грецької та інших континентальних мов. З кінця XVIII ст. їхня роль помітно спадає, зокрема в роботах освічених письменників вони почали вживатися вже як засіб «банальної мудрості», нерідко були об’єктом глузувань у наукових колах [15]. Переважна більшість прислів’їв та приказок склалася в сиву давнину й із того часу передається з покоління в покоління з тим самим значенням.

В прислів’ях відбиваються різноманітні сторони людського життя: міфологічні уявлення, війни, ворожі нашестя, хоробрість, мужність та героїзм народу. В них закарбувалися всі сторони діяльності народу, любов до рідної землі, прославляється праця. Прислів’я виникали в усіх прошарках населення. Анонімність створення можна визначати як типову рису прислів’їв.

В прислів’ях використовуються різноманітні художні засоби виразності: порівняння, метафори, уособлення, антитези. Часто прислів’я будуються на протиставленні.

За композицією вони поділяються на одночленні, двочленні та багаточленні. Більшість з них двочленні.

О. А. Іванчикова ділить прислів’я на два класи: частина прислів’їв, що вживаються в якості різного роду повчань, нагадувань про здобутий в житті досвід, не відносяться до фразеології; друга частина  це прислів’я, які втратили зв’язок із ситуацією, що була їх першоджерелом,  має безпосереднє відношення до фразеологічних одиниць [4, с. 111].

А. І. Генсьорський зазначає, що «від інших словосполучень вони відрізняються: а) з семантич­ного боку  повнотою самодостатньої замкненої в них думки; б) із структурного боку  частою двоскладовістю конструкції та досить стійким порядком компонентів [15]».

Дослідник Н. Ф. Алефіренко відзначає, що за своїм змістом і функціями прислів’я близькі до ліричної поезії. Їх призначення в тому, щоб в коротких афористичних формулах висловлювати ставлення народу до різних життєвих явищ [1, с. 22].

О. В. Магіровська вважає, що зміст прислів’їв специфічний. Всі разом узяті вони відображають життя повніше, ніж будь-який інший жанр фольклору [10, с. 207]. Тематика творів інших жанрів (казок, билин, історичних пісень) в тій чи іншій мірі обмежена, а тематика прислів’їв буквально безмежна. Вони реагують на всі явища дійсності, відображають життя і світогляд народу у всьому різноманітті, вони передають побутові, соціальні, філософські, релігійні, морально-етичні, естетичні народні погляди.

В. І Даль, аналізуючи глибинні структури прислів’їв, їх однозначність, говорить про наявність зафіксованих у змісті прислів’їв культурних концептів, ціннісних вимірів, що дозволяють виділити рамки їх вживання. Характер вживання прислів’їв, поширеність у різних шарах суспільства дають можливість застосовувати також соціолінгвістичні принципи їх дослідження, виділяти соціальну і навіть особистісну маркованість прислів’їв. Як зазначає дослідник, «багатоаспектна природа прислів’їв була б неповною без акценту на їх поведінку в динаміці мови, без акценту на актуалізацію семантики прислів’їв у тексті і зміну їх формальних характеристик [12]».

Через свою різнооформленість деякі прислів’я мають варіанти і використовуються творчо. Є. А. Демиденко вважає, що при творчому перетворенні прислів'їв вдаються до заміни компонентів [5, с. 51]. У результаті цього процесу широке поширення в мові (набагато більш широке, ніж прислів'я у їхній повній формі) отримали деривати-фразеологізми, генетично пов'язані з прислів'ям, але на сучасному етапі розвитку мови мають самостійне вживання. При оказіональному вживанні прислів'я може набувати нетрадиційного значення, і перлокутивний ефект його використання буде сильним, але відмінним від ефекту, виробленого узуальною формою.

В. М. Мокієнко також досліджував структуру прислів'їв. За його зауважень, мовна форма прислів'їв в значній мірі визначається їх основними рисами: узагальнюючим характером змісту, фольклорним походженням, а також переважно побутово-розмовної сферою вживання. Так, граматична форма прислів'їв відповідає характеру їх змісту [12]. Саме тому англійські прислів'я  це в основному розповідні, а почасти й спонукальні речення. Питальні та окличні конструкції для них не характерні. З тієї ж причини безліч прислів'їв побудовано як невизначено-особові речення.

Таким чином, структура прислів'їв зумовлює їх зміст, тому невипадково вони найчастіше виражені оповідальними й спонукальними пропозиціями, тому що саме ці два види синтаксичних одиниць сприяють відображенню моралі укладеної в прислів'ях, а також мають більш прагматичне вираження, ніж питальні, наприклад, або окличні речення.