Трунова_1 (2)

використовуваною цивілізацією. На потреби самої людини, визнач ющие його рівень життя, однаково залишилося б не більш одного відсотка.

Таким чином, наші судження про біосферу не є абсолютно достовірними. Ця теза дає підставу деяким ученим сумніватися в правильності виводів про велику ймовірність руйнування біосфери при збереженні сучасної системи взаємин людину й природи. Вони належать до технократичного й реформаторського плинів екологічної думки, спрямованої на вирішення глобальних проблем. Основна теза технократів — "порятунок природи від технології в ще більшій технології" — орієнтує на подальше вдосконалювання техніки, що нібито дозволить знизити викиди забруднюючих речовин до мінімуму, зменшити ресурсо- і енергоспоживання. Технократи заперечують думку про можливість руйнування природи Землі в найближчі десятиліття. Одним з яскравих прихильників цієї точки зору є Эдвард Теллер — творець американської водневої бомби. Він, наприклад, бере під сумнів виводи розроблювачів моделі " ядерної зими", уважаючи, що загального разруше-

ния біосфери не буде. Близькі технократам ідеї висувають реформатори, пропонуючи певні зміни в системі економічних відносин, соціальних інститутів, міжнародного співробітництва.

Аргументи проти тези про близьку екологічну катастрофу приводить Ю. П. Селиверстов (1994). Він підкреслює, що значні трансформації навколишнього середовища в основному спостерігаються людьми безпосередньо в їхньому оточенні, у межах прямих і звичайно видимих впливів джерел впровадження в природу. Природа випробовувала кількаразові й досить істотні перебудови на всім протязі геологічної історії (див., наприклад, гл.1, де згадується предрифейский екологічна криза), зв'язані як із планетарно-космічними впливами, так і із власною еволюцією. Звідси робиться вивід, що прояв екологічних катастроф в історії Землі і її оболонок не є якоюсь специфікою або випадковістю, а представляє певну властивість планетарної системи, що розвивається, і її геосфер, що формуються, і біосфери. Сама поява життя в земному варіанті було найважливішою кризою середовища. Таким чином, постійна присутність в історії Землі стихійних процесів і явищ слід уважати природнім станом. Природна катастрофа, підкреслює Ю. П. Селиверстов, є такою тільки для існуючих об'єктів, але для систем, що зароджуються, — це необхідний етап розвитку.

Розглядаючи три глобальні екологічні проблеми — зменшення

101

озонового шару, кислотні дощі, потепління клімату у зв'язку зі збільшенням змісту Сог в атмосфері, цей автор наводить факти, що свідчать про можливе природне походження цих явищ. Наприклад, розташування озонових дір не збігається з районами максимальних техногенних впливів. Коливання змісту З02 в історії Землі значно перевершували сучасні його зміни.

У результаті Ю. П. Селиверстов приходить к.виводу про відсутність глобальної екологічної катастрофи й про порівняно невеликий ризик прийти до неї.

Точка зору Ю. П. Селиверстова, як і інших супротивників думки про настання глобальної екологічної катастрофи, заслуговує права на увагу. Їхні аргументи не заперечують небезпеки взагалі, а лише говорять про меншу ймовірність ризику, чому в алармістів (алармістами називають тих екологів, які визнають існування сучасної екологічної кризи й уважають неможливим його подолання в рамках сучасної цивілізації). Але тут ми підходимо уводити, увести до ладу принциповому питанню: який рівень ризику вважати істотним? Н. Ф. Реймерс (1994, а. 343) приводить приклади ризику, пов'язаного з функціонуванням технічних об'єктів: збільшення числа АЕС у світі до 400 соответст-

вует ризику однієї великої аварії за 5 років, кількість високих гребель на більших ріках миру досяглося 2200, що зробило ризик руйнування однієї греблі рівним одній події в 5 років.

Стосовно біосфери розрахунки ризику набагато більш непевний, по-перше, тому, що ніхто не знає рівня надійності цієї глобальної экосистемы; по-друге, тому, що біосфера існує в однині. Але для єдиної системи, до того, що ж є єдиним будинком людства, ризик навіть дуже малої ймовірності дуже небезпечний. У цьому випадку краще виявити максимальну обережність: згадаємо ще раз про сапера, який може помилятися тільки один раз!

102

Активні дій в оперативному режимі пов'язані з регулюванням технологічних процесів (зменшення викидів забруднюючих речовин, зниження споживання сировини й енергії), регламентацією функціонування міського середовища, локалізацією й ліквідацією наслідків аварій, утилізацією відходів і т.п. До активних дій довгострокового характеру можна віднести раціональне розміщення об'єкті будівництва, будівництво природоохоронних інженерних споруджень, зміна територіальної структури використання земель, фито-лісомеліорації, меліорації ґрунтів і т.п.

Нормативні дії спрямовані на реалізацію екологічних стандартів і норм у процесі здійснення екологічного інспектування, екологічної експертизи, паспортизації й сертифікації, прокурорського нагляду, оцінок впливу на навколишнє середовище (ОВОС) і т.п.

Адаптивні дії спрямовані на пристосування до режимів функціонування природних систем. Це робиться за допомогою виведення сортів сільськогосподарських культур, що відповідають певним біокліматичним умовам, "уписування" будинків і в цілому населених пунктів у ландшафт (створення экополисов, эко-сіті, містсадів і т.д.), раціонального розміщення будинків з метою регулювання вітрового, температурно-влажностного й світлового режиму, будівництва биопозитивных і энергоактивных будинків, раціонального розміщення промислових виробництв.

7.2. Регламентування екологічно безпечної

життєдіяльності й заходу щодо запобігання

виникнення екологічно небезпечних ситуацій

У цей час існує велику кількість науково-обґрунтованих постанов, нормативів, правил, державних стандартів, регламентирующиххозяйственную діяльність, що встановлюють гранично припустимі концентрації шкідливих і токсичних компонентів у ґрунтах, ґрунтах зони аерації, підземних і поверхневих водах, що визначають будівництво в різних природних умовах (Новиков, 1987; Екологічна геологія, 1993; Геоэкология, 1991, і ін.).

Багато хто з них були прийняті ще в СРСР. Після виділення України в якості самостійної держави багато документів переглядаються, створюються українські державні нормативи, що враховують особливості техногенного навантаження на природне середовище в межах України (Шевцов, 1994, і ін.).

На підставі цих документів і існуючого екологічного законодавства на Україні розроблена система заходів на державному, відомчих і пообъектных рівнях, які регламентують ведення екологічно

104

безпечної господарської діяльності, будівництво різних споруджень, межі забруднення природного середовища в рамках не тільки окремих локальних систем, але й великих регіонів, держави в цілому. Усі ці заходи можна об'єднати в три основні групи: соціально-організаційні, оціночно-прогнозні й технічні (див. табл. 7.1.)-

Таблиця 7.1 Заходу щодо захисту від несприятливих явищ

2.Створення 2. Оцінка гранично 2. Розробка,

105

4.Створення 4. Розробка 4. Запобігання

106

107

Усі види заходів взаємно погоджуються і є основою для організації безпечної життєдіяльності. При їхньому дотриманні можливо не тільки зберегти стан навколишнього середовища, але й оздоровити її й уникнути екологічно небезпечних явищ і катастроф, обумовлених техногенною діяльністю.

7.3. Екологічний моніторинг

Регулювання екологічних ситуацій неможливо без одержання об'єктивної інформації про стан навколишнього середовища. Одержання інформації здійснюється за допомогою екологічного моніторингу, тобто спостереження за параметрами экосистем, міського середовища, сільськогосподарських угідь і іншими складовими частинами навколишнього середовища.

Загальні питання організації екологічного контролю розглядалися в багатьох опублікованих роботах (Израэль, 1979; Виноградов, 1984; Космічна географія, 1988; Обґрунтування..., 1995, і ін.). Загальні виводи можуть бути сформульовані в такий спосіб (Екологія Криму, 1998):

1. Екологічний моніторинг повинен бути частиною більш загальної системи — эколого-социально-зкономической оптимізації. Тільки в цьому випадку він має сенс. Крім того, уплітання його в цю систему дозволяє побачити кінцеві цілі й результати. Останні дають можливість розписати послідовність розв'язків поставлених завдань,

108

зробити моніторинг необхідним елементом планування, проектування й керування природокористуванням.

2 Регіональний екологічний моніторинг повинен бути сполучимо із системами моніторингу інших регіонів і з міжнародними системами в цілому. Тільки в цьому випадку можна уникнути тупикової ситуації в майбутньому, коли неминуче встане питання про створення світової мережі контролю екологічного стану.

3.Окремі частини моніторингу повинні бути сумісні у функціональному, інформаційному, програмному, експлуатаційному, метрологічному відносинах.

4.Моніторинг повинен бути комплексним. Це означає, що, поперше, спостереження за станом геосистем повинне здійснюватися з різних висотних рівнів ( з космосу, з літаків і вертольотів, у приземному шарі повітря, безпосередньо на поверхні ґрунту, на певних глибинах у земній корі н\ океані); по-друге, для одержання відомостей про екологічний стан слід використовувати як оперативну інформацію, так

і базову, атакже — як прямі методи фіксації показників, так і индикационные. Слід фіксувати не тільки стан середовища, але й стан суб'єктів.

5.Екологічний моніторинг повинен орієнтуватися в першу чергу на особливо небезпечні явища (ООЯ) і надзвичайні екологічні ситуації (ЧЭС). Справа в тому, що екологічні й соціальні втрати зв'язані насамперед з рідкими видатними подіями: пожежами, землетрусами, епідеміями, аваріями танкерів, аваріями на хімічних виробництвах, сильними посухами, повенями, морозами і т.д. Їхнє запобігання дає найбільший ефект, тоді як до подій досить ординарним экосистемы пристосовані. Вони справляються з такими впливами за рахунок саморегуляції.

6.При побудові екологічного моніторингу слід орієнтуватися на геоситуационный підхід. У першу чергу мова йде про інтерпретацію екологічної інформації. Рівень впливу на середовище, якість середовища й інші показники повинні оцінюватися на фойє конкретних комбінацій природних, економічних і соціальних умов у конкретний момент часу. Наприклад, викиди забруднюючих речовин у природні середовища роблять різний ефект залежно від характеру погодних умов і стійкості ландшафтів. Тому виникає необхідність деталізації гранично припустимих концентрацій, гранично припустимих викидів забруднюючих речовин, гранично припустимих навантажень і інших норм. У більш загальному випадку слід говорити про необхідність дотримання принципів регіоналізації (облік особливостей регіону, його функціонального призначення), топизации (облік місця розташування

109

регіону: у різних місцях розташування вимоги до якості середовища можуть бути різні), хрониза-ции (у різні моменти часу, що характеризуються специфічними ритмами явищ і комбінаціями умов, вимоги до якості середовища можуть бути неоднаковими).

7.Екологічний моніторинг повинен орієнтуватися не тільки на меті, сформульовані в рамках еколого-соціально-економічної оптимізації, але й на конкретних споживачів, тобто органі влади, підприємства, медичні установи і т.д. Хоча мети й завдання конкретних споживачів і умови оптимізації регіону в цілому повинні збігатися, у конкретних ситуаціях між ними можуть бути значні розбіжності.

8.Система екологічного моніторингу повинна будуватися на основі стратегії випереджальних дій. Система спостережень, обробки отриманих даних, їхні передачі споживачам, використання інформації для оцінки ситуації, прогнозування й прийняття розв'язків повинні плануватися й уводитися в дію з урахуванням тих змін у техніку, соціальних, політичних і екологічних відносинах, які очікуються через 10-20 років А якщо ні, то система контролю й прогнозування застаріє перше ніж буде введена.

Організаційні основи комплексної системи контролю й прогнозування екологічного стану. У системі екологічного контролю й прогнозування можна виділити наступні блоки:

1)природні й природно-антропогенні об'єкти або середовища, у межах яких розвертаються процеси й формується певна екологічна обстановка.

2)Суб'єкти екологічної взаємодії, щодо яких проводиться оцінка стану природного середовища. Вони розбиваються на кілька груп: перша група — людей, групи людей (професійні, класові, етнічні, релігійні й ін.), суспільство в цілому; друга група — рослини й тварини, їхні популяції й співтовариства; третя група — ландшафтні системи різних рангів; четверта група — технічні об'єкти, господарські системи. Друга група ставиться до суб'єктів класичної екології. Перша ж група суб'єктів увійшла в екологію в останні десятиліття. Ландшафти — третя група суб'єктів екологічної взаємодії — стали розглядатися в цій якості в останні роки. Це нетрадиційний підхід. Ще більш нетрадиційно виділення як суб'єктів екологічної взаємодії технічних об'єктів і господарських систем.

Однак цим переліком не вичерпується аналіз суб'єктно-об'єктних відносин. Справа в тому, що нерідко оцінка екологічного стану проводиться щодо сфер діяльності людину: будівельної, рекреаційної,

110