3. Метатеорія соціальної комунікації.

Закордонні вчені оцінили фундаментальну значимість соціальної комунікації для людської цивілізації:

• у процесі антропогенезу комунікаційна діяльність була вирішальною передумовою і живильним ґрунтом для утворення людської свідомості і мови;

• комунікація – спосіб формування людської особистості, оскільки тільки в процесі взаємодії з іншими людьми відбувається соціалізація індивіда й розвиток його здібностей;

• комунікаційна потреба – органічна (абсолютна) духовна потреба людини; ізоляція від суспільства призводить до невиліковних психічних травм;

• комунікація – фактор і умова існування будь-яких людських об’єднань – від малих соціальних груп до націй і держав;

• комунікаційна діяльність – джерело, засіб підтримки і використання соціальної пам'яті, що акумулює культурний і історичний досвід соціальних суб'єктів.

Е. Барнув (гол. ред. Міжнародної Енциклопедії з комунікації), констатуючи «комунікаційну революцію, що відбувається в індустріальних країнах», пише: «Стає очевидним центральне місце комунікації в людській історії, що й пояснює, чому такі різні дисципліни, як антропологія, мистецтвознавство, педагогіка, історія, журналістика, право, лінгвістика, філософія, політичні науки, психологія і соціологія прагнуть до пояснення процесу комунікації, співпрацюють у створенні нової дисципліни», що іменується теорією комунікації. Завдання цієї дисципліни, за Е. Барнувом, полягає в тому, щоб виявити «усі шляхи, якими інформація, ідеї й установки поширюються серед індивідів, груп, націй і поколінь».

«Теорія комунікації» шляхом підсумовування знань, накопичених у різних наукових дисциплінах, сформуватися не може. Вона не може складатися з розділів, запозичених з антропології, мистецтвознавства, педагогіки і т.д. Щоб пізнати сутність і структуру універсуму соціальної комунікації в цілому, потрібно не підсумовування, а узагальнення знання, добутого антропологією, мистецтвознавством, педагогікою, історією і т.д. Таке узагальнення, тобто одержання нового знання шляхом критичного аналізу, зіставлення, оцінки, систематизації приватних фактів і концепцій, властиве не теорії, а метатеорії, чи узагальнюючій теорії.

Метатеорія соціальної комунікації - це міжнаукова узагальнююча теорія, що формується на основі (мета – «позначка», після) різних наук, що вивчають ті чи інші грані (аспекти, проблеми) соціальних комунікацій. Ці науки можуть вивчати й інші проблеми, але важливо, щоб вони вносили свій вклад у пізнання соціальних комунікацій. Метатеорія використовує зміст конкретних теорій для побудови узагальнюючих концепцій (типологій, періодизацій, закономірностей, принципів, тенденцій і т.п.), а конкретні теорії застосовують ці концепції для поглиблення й збагачення свого змісту. Метатеорія ні в якому разі не повинна поглинати теорії, що узагальнюються. Вона пов'язана з теоріями, що узагальнюються, є похідною від них і може виникнути тільки після того, як дозріли передумови для узагальнення. Передумови узагальнюючої метатеорії соціальної комунікації:

1. Поняття соціальної комунікації як міжнаукової категорії.

2. Комунікаційна діяльність, її рівні, види, форми.

3. Соціальна пам'ять і соціальна комунікація;

4. Природні і штучні комунікаційні канали.

5. Еволюція соціальних комунікацій; зміна комунікаційних культур.

6. Семіотичний підхід до соціально-комунікаційних проблем: семіотика соціальної комунікації.

7. Інформаційний підхід до соціальної комунікації: соціальна інформація.

8. Комунікаційні потреби особистості, соціальних груп, суспільства.

9. Соціально-комунікаційні інститути і служби.

10. Система соціально-комунікаційних наук.

Названа проблематика метатеорії охоплює зміст загальнопрофесійного курсу.

Запитання для самостійної роботи