Висновки до розділу 2
Аналіз літературних джерел демонструє, що для побудови освітнього процесу в ДНЗ, який реалізує інклюзивну практику, необхідне створення структурно-функціональної моделі, спроектованої на основі інтеграції системного, диференційованого підходів, які орієнтують педагогів на оволодіння вихованцями соціальними, комунікативними, діяльнісними, інформаційними та ін. компетенціями.
Нами виявлені і систематизовані принципи на яких будується організація інклюзивної практики в ДНЗ:
принцип індивідуального підход. Передбачає всебічне обстеження учнів і розробку відповідних заходів педагогічного впливу з урахуванням виявлених особливостей (вибір форм, методів і засобів навчання і виховання з урахуванням індивідуальних освітніх потреб кожного з дітей групи);
принцип підтримки самостійної активності дитини (індивідуалізації). Важливим умовою успішності інклюзивної освіти є забезпечення умов для самостійної активності дитини. Реалізація цього принципу вирішує завдання формування соціально активної особистості, яка є суб'єктом свого розвитку, а не пасивним споживачем соціальних послуг;
принцип соціальної взаємодії передбачає створення умов для розуміння і прийняття один одного всіма учасниками освітнього процесу з метою досягнення плідної взаємодії на гуманістичної основі; активне включення дітей, батьків і фахівців у галузі освіти у спільну діяльність як навчальну, так і соціальну для створення інклюзивного спільноти як моделі реального соціуму;
принцип міждисциплінарного підходу. Різноманітність індивідуальних характеристик дітей вимагає комплексного, міждисциплінарного підходу до визначення і розробки методів і засобів виховання і навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють в групі, регулярно проводять діагностику дітей та в процесі обговорення складають освітній план дій, спрямований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому;
принцип варіативності в організації процесів навчання і виховання. Включення в інклюзивну групу дітей з різними особливостями у розвитку передбачає наявність варіативної розвиваючого середовища, тобто необхідних розвиваючих та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар'єрного середовища, варіативної методичної бази навчання і виховання і здатність педагога використовувати різноманітні методи і засоби роботи як загальної, так і спеціальної педагогіки;
принцип партнерської взаємодії з сім'єю. Зусилля педагогів будуть ефективними, тільки якщо вони підтримані батьками, зрозумілі їм і відповідають потребам сім'ї. Завдання фахівця - встановити довірливі партнерські відносини з батьками або близькими дитини, уважно ставитися до запиту батьків, до того, що, на їх погляд, важливо і потрібно в даний момент для їхньої дитини, домовитися про спільні діях, спрямованих на підтримку дитини;
принцип динамічного розвитку освітньої моделі дитячого саду. Модель дитячого садка може змінюватися, включаючи нові структурні підрозділи, фахівців, розвиваючі методи і засоби.
Дослідження дозволило визначити умови для прийняття рішення про розгортання інклюзивної практики в освітньому закладі, а саме:
наявність мотивації керівника ДНЗ;
психологічна готовність колективу ДНЗ до інклюзії, що припускає знайомство з основними цінностями, цілями, методиками організації інклюзивної практики і згоду з ними;
наявність необхідних фахівців (вчителів-дефектологів, педагогів-психологів, вчителів-логопедів, тьюторів) або договору з психолого-педагогічними та медико-соціальними центрами про психолого-педагогічному супроводі дітей освітніми потребами;
наявність спеціальних умов для навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями здоров'я, у тому числі безбар'єрного середовища;
можливість підвищення кваліфікації педагогів.
Основна мета освітнього закладу в процесі становлення інклюзивної практики - забезпечення умов для спільного виховання і освіти дітей з різними освітніми потребами. Коли рішення прийнято, відбувається розгортання інноваційної педагогічної діяльності, що передбачає ряд обов'язкових процедур (усвідомлення цінностей, постановку цілей, аналіз умов, підбір і створення засобів і методів, оцінку результатів і корекцію діяльності) та етапність їх реалізації відповідно до вирішуваних завдань.