9.Особливості формування західноукраїнських земель.

Поряд із Середньою Наддніпрянщиною західноукраїнські землі є територією творення однієї з перших українських держав – Галицько-Волинського князівства, існування Західноукраїнської Народної Республіки у Львові 1918 р. та Карпатської України в Хусті 1938 р.

Західною Україною прийнято називати ті українські етнічні землі, які в результаті проведення державного кордону в 1920 р. опинилися за межами радянської України - в Польщі, Чехо-Словаччині та Румунії. Більша частина цих земель була приєднана до України в період Другої світової війни однак прикордонні історико-географічні землі залишилися в складі сусідніх з Україною держав. З давніх часів західноукраїнські землі були заселені племенами дулібів, волинян, бужан і білих хорватів. У княжі часи тут виникли Галицька (столиця - Галич) і Волинська (Володимир) землі-князівства, які з кінця XII до середини XIV ст. існували як об'єднана Галицько-Волинська держава. До найдавніших міст території належать Буськ, Белз, Теребовля, Перемишль, Луцьк, Шумськ, Кременець, Дубровиця, Берестя (Брест), а також збудовані за правління Данила Галицького нові столиці держави Холм і Львів. Після втрати незалежності Галичина потрапила до Польщі, а Волинь - до Литви. Якийсь час вони зберігали автономію (насамперед Волинь), однак згодом на їх землях були створені рядові воєводства Польсько-Литовської держави. З цього часу історія Галичини й Волині являла собою співіснування, взаємодію або ж протистояння українського і польського населення. З кінця XVIII ст. Галичина стала провінцією (т. зв. "коронним краєм") Австрійської імперії, де отримала самоврядність, а Волинь - губернією Російської імперії. В період між двома світовими війнами ці землі знову опинилися у складі Польщі. У межах сучасної України Галичина обіймає території Львівської, Івано-Франківської і більшої частини Тернопільської областей, а Волинь - Волинської, Рівненської і північної частини Тернопільської областей.

10.Історія формування Середньої Наддніпрянщини як "етнічного серця" України.

Середнє Придніпров'я. Цю територію називають "серцем" України, оскільки тут знаходиться її багатовіковий політичний і культурний центр - столиця м. Київ. На цих землях колись жили племена полян, древлян і сіверян. Полянська земля стала ядром формунія Київської Русі. Багато поселень тут відомі з літописних часів - князівські столиці Чернігів та Переяслав, міста Вишгород, Любеч, Чорнобиль, Коростень, Овруч. Ряд міст і містечок були козацькими полковими містами, а Чигирин, Батурин і Глухів - Гетьманськими столицями.

Центральна Україна внесла вагомий внесок у становлення української писемності та культури. Полтавський і київський діалекти стали основою Український літературної мови. У Полтаві народився засновник нової української літератури Іван Котляревський, у с. Моринці Черкаської області - Тарас Шевченко. Новоград-Волинський (Колишній Звягель) - Батьківщина Лесі Українки, А м. Бориспіль - автора слів національного гімну Украни Павла Чубинського. У 1667 р. Середня Наддніпрянщина була розділена по Дніпру між Польщею і Росією, з тих пір з'явилися поняття Правобережної і Лівобережної України (Правобережжя та Лівобережжя).

Історичними землями Правобережжя є Київщина, Поділля і Брацлавщина. Історична Київщина займає частини сучасних Кіівськой та Черкаської областей і майже всю Житомирську область. Там існували Київське князівство (спочатку самостійне, а потім у складі Литва), Київське воєводство (в Польській державі) і Київська губернія (в Російській імперії). Поділля лежить між середньою течією Дністра і Південним Бугом. Воно відоме ще з середини XIVст. як удільне князівство у Литовській державі, а потім - воєводство в Польщі і губернія в Росії. Західне Поділля було об'єднане з Галичиною і потрапило в Австроской імперії. Адміністративним центром і культурним центром Поділля було м. Кам'янець-Подільський. Його фортеця тривалий час владеющійвала навали турків і татар. Всього Поділля було густо вкрите замковими твердинями, До наших днів збереглися їх залишки у Сатанові, Летичеві, Меджибожі, Барі. Східне Поділля відоме також під назвою Брацлавщина. Брацлавське воєводство існувало в Польщі в XVI - XVIII ст. Невелике містечко Брацлав був центром воєводства лише три десятиліття (далі ним стала Вінниця), Однак назва землі збереглася в історичній пам'яті народу до цих пір.

На Лівобережній Україні довше (до 80-х рр. XVIII ст.) Зберігалися ознаки гетьманської державності, тому інша її назва - Гетьманщина. Після її ліквідації територія краю була поділена на Чернігівську і Полтавську губернії. Північ Лівобережжя відомий також як Сіверщина з центром у Новгород-Сіверському. Частина її знаходиться тепер в Росії.