25. Поняття правового регулювання. Стадії та типи правового регулювання.

Правове регулювання — це здійснюване правовими за­собами впорядкування суспільних відносин за допомогою закріплення прав і обов'язків їх учасників і забезпечення їх належного виконання. Правовому регулюванню підля­гають не всі суспільні відносини. У зв'язку з цим його межі повинні бути чітко визначені, має бути визначений опти­мальний об'єм правового регул-ня.

Правовому регулюванню підлягають суспільні відносини, що мають наступні ознаки:

1) відносини, які поєднують індивідуальні інтереси та загальносоціальні інтереси.

2) відносини, в яких можливий розумний компроміс інтересів їхніх учасників,

3) відносини, які будуються на основі згоди людей з певними правилами і визнання їх обов'язковості для себе.

4) відносини, які у принципі можуть бути захищені і підкріплені зовнішнім, зокрема державним примусом.

У правовому регулюванні використовується великий арсенал способів правового регулювання: дозволи, зобов"язування, заборони, заохочення, рекомендації.

Використовуються 2 типа регулювання:

1) загально-дозвільний – суб'єкти мають право здійснювати будь-які дії, що не потрапили в розряд заборонених.

2) спеціально-дозвільний – суб'єкт має право тільки такі форми поведінки, які прямо наказані правом.

Стадії механізму правового регул-ня:

1) стадія регламентації суспільних відносин. На цій стадії створюються норми права, формуються правила по­ведінки суб'єктів, умови виникнення у них прав, обов'яз­ків, повноважень, відповідальності;

2. стадія виникнення умов, за яких відбувається перехід від правових норм до конкретних актів поведінки суб'єктів права. Ключовим елементом, що позначає цю стадію, є юридичний факт.

3. стадія безпосередньої реалізації норм права, зокре­ма — виникнення правових відносин.

26. Поняття та ознаки правової норми. Структура правової норми.

Правова норма — це формально визначене, встановлене або офіційно визнане державою і забезпечене її примусовою силою правило поведінки загального характеру, спрямова­не на врегулювання суспільних відносин.

Ознаки норми права:

1. загальний характер. Норми права поширюються на всіх людей незалежно від того, чи знайомі вони з цими нормами, і розраховані на багатократ­ну реалізацію. Припис правової норми може носити зобо­в'язуючий, дозвільний або заборонний характер;

2. формальна визначеність. Норми права чітко сфор­мульовані та зафіксовані в офіційному джерелі права (за­коні тощо). Норма права чітко і недвозначно визначає лінію дозволеної або належної поведінки свого адресата (суб'єктивні права або юридичні обов'язки);

3. зв'язок із державою. Норми права або встановлюють­ся державою (наприклад, шляхом ухвалення закону), або визнаються державою (на­приклад, шляхом ратифікації міжнародного договору).

4. системність. Норма права сама по собі є мікросистемою, що складається із гіпотези, диспозиції та санкції. Крім того, кожна норма нерозривно пов'язана з іншими, утво­рюючи цілісну систему національного або міжнародного права;

5)регулятивність. Правова норма виступає як регуля­тор суспільних відносин і засіб вирішення конфліктів.

Однією з ознак правової норми є системність. Будучи первинним елементом системи права, правова норма сама є системою в мініатюрі, тобто має певну внутрішню органі­зацію. У цій мікросистемі кожен з елементів має своє при­значення.

Правову норму складають наступні взаємопов'язані структурні частини:

1. гіпотеза — частина правової норми, яка указує на умови (життєві обставини,), за яких ця правова норма вступає в дію;

2. диспозиція — частина правової норми, яка містить вказівку на права та/або обов'язки, що виникають у разі настання життєвих обставин, зафіксованих гіпотезою.

3. санкція — частина правової норми, яка передбачає негативні наслідки у разі невиконання обов'язку або по­рушення заборони, вказаної в диспозиції норми.

Слід враховувати, що структура конкретної норми пра­ва залежить від характеру заданого нею правового припису. У дозвільних нормах реально присутні тільки гіпотеза і диспозиція. У зобов'язуючих нормах або присутні всі еле­менти, або гіпотеза і диспозиція, а в заборонних нормах, як правило — диспозиція і санкція.

Особливість структури процесуальних норм полягає в тому, що їхні елементи є похідними від відповідних норм матеріального права і є формою їх реалізації. Гіпотеза про­цесуальної норми закладена в гіпотезі і диспозиції норми матеріального права.