3.2.4 Перевірка термостійкості модуля

При необхідності перевірки термостійкості| модуля 2ННК-М| його необхідно помістити в термокамеру і з'єднати із станцією МЕГА. Ввімкнути апаратуру і встановити номінальний режим живлення модуля. Переконатися, що на кожен “запит” модуль видає три відповідних слова. Розмістити парафіновий контейнер з джерелом швидких нейтронів так, щоб кількість імпульсів, що реєструється в каналах ННКм і ННКв за інтервал часу між двома сусідніми “запитами” було не менше 20.

В процесі проведення випробувань геометрія вимірів повинна зберігатися незміною.

При нормальній температурі навколишнього середовища провести не менше 100 вимірювань в каналах ННКм і ННКв і обчислити їх середні арифметичні значення (відповідно, Nмн| і Nбн|, 1/с), а також середнє арифметичне значення показань каналу контролю напруги живлення (А). Ввімкнуть підігрів термокамери, довести температуру в ній до (120±3)°С і після витримки модуля при цій температурі на протязі 3-ох годин, провести повторні виміри і визначити значення Nмт|, Nбт| і Ат. Вимкнути підігрів термокамери і прибрати контейнер з джерелом нейтронів. Після встановлення в камері температури навколишнього середовища переконатися в працездатності модуля. Обчислити за формулою (4) для кожного каналу модуля зміну його показань (St|, у відсотках на 10°С), викликане зміною температури навколишнього середовища на 10°С:

St=1000·|(Рт-рн)/[Рн·(Тк – Тн)], (4)

де Рт і Рн - середні арифметичні значення показань каналу при кінцевій (Тк) і початковій (Тн) температурах навколишнього середовища, відповідно.

Зміна показань не має бути більше 0,8 % на 10°С для каналів ННК і 0,5% на 10°С для каналу контролю напруги живлення.

3.2.5 Перевірка баростійкості

При необхідності перевірки модуля на баростійкість| слід встановити в ньому призначені для автономної роботи приладові голівки (“сполучний пристрій 3”) і нижню пробку, заздалегідь перевіривши на них достаток гумових кілець ущільнювачів, різьб і ущільнюваних поверхонь, наявність мастила і ін. Навернути на голівку відповідний баростійкий ковпак—заглушку| і помістити модуль в установку високого тиску. Підвищити тиск в установці до 88 МПа і при цьому тиску витримати модуль протягом 15 хв, після чого плавно скинути тиск в установці до нормального значення. Переконатися зовнішнім оглядом у відсутності пошкодження охоронного кожуха і голівки модуля.

Дотримуючись правил техніки безпеки, відвернути приладову голівку, нижню пробку і вивернути з камери джерела зонда модуля захисну пробку - заглушку. Переконатися зовнішнім оглядом у відсутності слідів вологи у вузлах стиковки модуля і в камері джерела зонда, що є критерієм баростійкості і герметичності модуля.

Після перевірки баростійкості модуля слід повторити перевірку працездатності модуля в повному об'ємі.

3.3.Ремонт.

3.3.1. Система і принципи ремонту апаратури та забезпечення

запасними частинами й приладдям.

Одним з основних способів виконання високих вимог по надійності апаратури на етапі експлуатації є організація системи ремонту та забезпечення запасними частинами й приладдям.

Система ремонту. Цей термін означає сукупність технічних засобів та організаційних заходів, які необхідні для відновлення роботоздатності апаратури та обладнання.

Питання вибору системи ремонту апаратури й обладнання що знаходиться в партії (загоні), визначається організацією поточного ремонту.

Поточний ремонт може бути організований : у ремонтній майстерні кожного геофізичного підприємства (партії, експедиції) - автономна система ремонту;

У ремонтній майстерні об”єднання, якому підпорядковане підприємство, – централізована система ремонту.

При великій кількості партій, ремонтні майстерні можуть бути організовані як автономно на кожному важкодоступному пункті, так і централізовано для декількох легкодоступних пунктів. Така система називається змішаною системою ремонту.

Вірно вибрана організація системи ремонту забезпечує необхідні показники надійності апаратури в процесі її експлуатації. Від вибраної системи ремонту залежить один з основних параметрів, що визначає об’єм запасних частин та приладдя (ЗЧП) для поточного ремонту, - середнє значення часу поповнення ЗЧП (Т_{п зчп}).

У кожному геофізичному підприємстві (партії, експедиції) є своя ремонтна майстерня, оснащена ремонтним обладнанням та ремонтним ЗЧП (ЗЧП-Р). Апаратура оснащена одиночним ЗЧП (ЗЧП-О), якщо за партією закріплена апаратура одного типу, або груповим ЗЧП (ЗЧП-Г), при умові що за партією закріплено кілька типів апаратури.

Середній ремонт здійснюється в одній ремонтній майстерні, оснащеній ремонтним обладнанням ЗЧП (ЗЧП-Р). Партія забезпечена одиночним або груповим ЗЧП.

У змішаній системі ремонту присутні як централізована ремонтна майстерня, що обслуговує середнім ремонтом групу підприємств і центральний пункт поточного ремонту, так і автономні майстерні які обслуговують окремі об’єкти. У такій системі передбачено центр технічного обслуговування для груп партій, що знаходяться у важкодоступних місцевостях. Кількість центрів технічного обслуговування залежить від територіального розташування пунктів у системі.

Залежно від вимог терміну відновлення апаратури й особливостей технічного обслуговування вибирається та чи інша схема організації ремонту.

Поточний ремонт – це не регламентоване технічне обслуговування вимірювальних систем, пов’язане з усуненням відмови або несправності, виконується в період між плановими профілактичними ремонтами. Полягає у відновленні роботоздатності окремих приладів, пристроїв та всієї системи повністю при виникненні відмов.

При поточному ремонті апаратури використовують наступні чотири методи:

заміну невідновлюваного елемента;

заміну елемента з наступним його відновленням;

під’єднання резервного елемента;

проведення профілактичного обслуговування.

Перший метод ремонту використовується у випадку відмови не відновлюваного елементів: резисторів, конденсаторів, електровакуумних та напівпровідникових приладів і модулів, а також плат з друкованим монтажем. Ремонт полягає в заміні елемента, що відмовив, на справний із комплекту ЗЧП.

У зв’язку з ти, що пошуки й усунення несправностей одиночних нероз’ємних елементів витрачається багато часу і встановлення несправності доступне тільки обслуговуючому персоналу високої кваліфікації, вказані елементи не є оптимальними невідновлюваними елементами. З іншого боку, заміна модуля більш економічна, а ніж його відновлення. А тому більш перспективною є апаратура у модульному виконанні.

Заміна та наступне відновлення елемента (агрегативний метод ремонту) використовується для підвищення готовності апаратури. При цьому відновлюваними елементами будуть модулі, плати, блоки та агрегати. Розглянутий метод ремонту, порівняно з першим, значно скорочує час коли апаратура не працює (час ремонту), за рахунок цього підвищується коефіцієнт готовності апаратури. Обмеженням цього методу є те, що збільшується вартість ЗЧП за рахунок дороговартісних блоків, плат, модулів.

Ремонт методом підключення резервного елемента є різновидністю ремонту без вимкнення апаратури. Запасний елемент встановлюється зарані. При відмові основного елемента його функцію виконує запасний. Як і в другому випадку, використання цього методу зв’язане з великими фінансовими витратами.

Метод профілактичного обслуговування полягає в заміні справного елемента іншим з комплекту ЗЧП на підставі даних прогнозування його відмови.

Відмінністю поточного ремонту є те, що при хорошій організації профілактичних робіт потік відмов апаратури є ординарним. Це означає, що діагностика може бути направлена на пошук одного, що вийшов з ладу елемента. Обсяг відновлювальних робіт при поточному ремонті мінімальний. Відновлювальні роботи зводяться до заміни не відновлюваної деталі. У більшості випадків після відновлення системи не виникає потреби в її комплексному налаштуванні, бо порушення носить локальний характер. Винятком є наслідки відмов у метрологічних вузлах системи, які вимагають точних налаштувань (калібровки, градуювання), наприклад, відмова блока детектування гамма-квантів. Але навіть у цих випадках після ремонту проводиться тільки часткове налаштування системи.

Відновлювальний ремонт проводиться після впливу сильних зовнішніх факторів, коли механічні, термічні або інші фактори досягли екстремальних значень (сильна вібрація, удари, волога, висока температура). Може статися так, що при візуальному контролі апаратури неможливо відшукати несправність. Тоді першим заходом по відновленню стає контроль стану системи та діагностика.

На відміну від поточного ремонту діагностика при відновлювальному ремонті направлена на пошук декількох відмовивших елементів. Рекомендована процедура пошуку у цьому випадку припускає послідовне повторення циклів пошуку і відновлення кожного відмовившого елемента, починаючи з найбільш близьких до входів системи. Відновлення останнього елемента що відмовив супроводжується появою ознак нормальної роботи системи, але це не означає, що система буде готова до роботи, бо число одночасно відмовивших елементів у даному випадку може бути великим, то як наслідок цього буде те, що частина параметрів системи відхилиться від норми й необхідно буде привести їх до номінального рівня. Тому при відновлювальному ремонті, після аварійного стану, виконується комплексне налаштування системи з оцінкою стану всіх її складових частин. Відповідно аварійно-відновлювальний ремонт включає всі етапи поточного ремонту, але при проведенні його об’єми робіт по діагностиці та налаштуванні пропорційні числу відмовивших елементів, яких явно може бути більше ніж при поточному ремонті.

Міжремонтні терміни встановлюються роздільно для систем різного типу. Скорочення цих термінів залежить від інтенсивності експлуатації апаратури. А також необхідно враховувати те що апаратура монтується , як правило, на транспортних засобах, то обслуговуючий персонал у багатьох випадках не має змоги виконувати операції планових ремонтів. Тому можна вважати, що апаратура на момент настання планового ремонту системи вибуває з експлуатації і аналізу не підлягає.

Система забезпечення запасними частинами й приладдям (ЗЧП). Науково обґрунтований підхід до аварійно-відновлювального обслуговування засоьів геофізичних досліджень зв’язаний з розробкою раціональних методів обслуговування апаратури і в першу чергу з вірною системою забезпечення запасними елементами. Нема необхідності доводити той факт, що відсутність запасних елементів безпосередньо на геофізичних станціях, навіть самої досконалої конструкції, які мають автоматизовану систему пошуку відмовивши елементів, здатну за короткий час визначити який елемент вийшов з ладу, не дає можливості обслуговуючому персоналу усунути самостійно причину відмови. Забезпечення ремонту необхідними запасними частинами різко впливає на основні показники надійності засобів геофізичних досліджень, ефективність їх використання за призначенням.

В існуючих системах постачання реалізуються два основних принципи поставки запасних елементів: розсипом та у вигляді комплектів ЗПЧ.

Під розсипом розуміють постачання з промислових підприємств у відповідні органи забезпечення різних рівнів (склади об’єднань, експедицій, ремонтних майстерень) окремих елементів – деталі й пристрої загального призначення (електровакуумні та напівпровідникові прилади, резистори, конденсатори, запобіжники та ін..). Розсип використовується при проведенні різних видів ремонту в партіях та ремонтних майстернях, а також для поповнення комплектів ЗЧП.

Комплект ЗЧП – поняття більш широке, ніж запасні елементи. Комплектом ЗЧП називаються запасні частини (елементи), інструменти, приладдя, матеріали та інше обладнання, необхідне для технічного обслуговування та ремонту апаратури і укомплектоване залежно від призначення й особливостей використання. Згідно з прийнятою системою забезпечення комплекти ЗЧП підрозділяються на одиночні та групові.

Одиночний комплект ЗЧП додається до кожного приладу на весь період його експлуатації й включає запасні частини (елементи), інструменти та приладдя, а також вимірювальні прилади, необхідні для технічного обслуговування й поточного ремонту виробу силами обслуговуючого персоналу. Одиночний ЗЧП періодично ( залежно від прийнятої системи технічного обслуговування) поповнюється за рахунок розсипу та поточного ремонту.

Групові комплекти ЗЧП призначені для забезпечення відповідного виду ремонту групи виробів в основному силами спеціалістів ремонтних органів.