§ 2. Стартові умови трансформаційного процесу

Очевидно, що економічна політика має базуватися на детальному аналізі вихідних економічних умов, які визначають початковий пункт економічної трансформації. Ці умови відрізняються в різних країнах і значною мірою визначають стратегічний напрям перетворень, накладаючи, так би мовити, «природні» межі на використання досвіду інших країн.

За величиною ВВП на душу населення Україна посідала 8-е місце в колишньому Радянському Союзі — 5 200 дол. США в 1990 р. ³. Це засвідчує, що Україна, маючи значний промисловий потенціал, поступалася іншим республікам у плані його використання.

Україна успадкувала від Радянського Союзу лише частину економічного комплексу з усіма відповідними наслідками. На практиці це означало, що розташування виробничих потужностей та схеми коопераційних зв’язків між ними не збігалися з існуючим адміністративним і територіальним поділом. До того ж радянська індустріальна стратегія виходила з ідеї економії на масштабах виробництва й не брала до уваги національних і територіальних меж.

Варто зауважити, що економіка СРСР вже в 70-ті роки зіткнулася зі значними труднощами, але їх вдавалося пом’якшувати завдяки масштабному експорту сировинних товарів (особливо нафти й газу). Відповідні надходження у вільноконвертованій валюті передовсім використовувались для збільшення імпорту споживчих товарів і проміжних виробів, що призводило до відкладання на майбутнє реалізації рішучих дій, спрямованих на подолання недоліків адміністративно-командної економічної системи.

Критичний стан економіки загострювався внаслідок того, що значна частина промислового потенціалу морально й фізично застаріла, а заміна або модернізація відповідних елементів виробничого капіталу відбувалася явно в недостатніх масштабах. Після Другої світової війни економічна політика Кремля не передбачала виділення достатніх обсягів капіталовкладень для удосконалення та розвитку виробничої інфраструктури України. Ось чому незалежна Україна успадкувала застарілу матеріально-технічну базу й енерґо- та ресурсомісткі технології виробництва, які є основним чинником забруднення навколишнього середовища.

До того ж Україна має обмежені власні поклади нафти й газу, які не забезпечують її потреб в енерґоносіях і сировині для хімічної промисловості. До того ж, як уже відзначалося раніше, економіка України традиційно спиралася на ресурсо- та енерґомісткі технології.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Україна, як і інші посткомуністичні країни, конче потребує суттєвої масштабної модернізації чи, може, навіть і реіндустріалізації. Сьогодні український індустріальний сектор (хоч і досить розвинений порівняно з іншими колишніми республіками) потребує також глибоких структурних змін, які б забезпечили його адаптацію до вимог світового ринку і, відповідно, сприяли посиленню його міжнародної конкурентоспроможності.

Посткомуністична модернізація, про яку йдеться, значною мірою відрізняється від того процесу, який проходив в інших країнах. У перехідних економіках ми маємо справу з необхідністю реструктуризації — в широкому значенні цього терміну — вже існуючої індустріальної бази (що створювалася та розвивалась на відмінних від стандартних концепцій підходах, які реалізовувались, скажімо, у нових індустріальних країнах).

Розвиток промислового виробництва в економіках соціалістичного типу відбувався на засадах якісно відмінних від ринкових (домінування політичних міркувань над економічними, спотворена система цінових пропорцій тощо), і був переважно спрямовуваний на досягнення самозабезпечення та заміщення імпорту з країн Західного блоку. Звичайно, адміністративно-командна економіка не була повністю автаркійною в буквальному значенні цього слова, але в цій економічній системі не було достатніх стимулів до масштабного експорту промислових товарів за національні межі (за винятком, можливо, партнерів по соціалістичній системі).

Модернізація в посткомуністичних країнах суттєво відрізняється і від, сказати б, «первинного» процесу розвитку промисловості в країнах з ринковою економікою. У сучасних умовах реструктуризація об’єктивно повинна мати більш «зовнішньо орієнтований» характер, аніж це було в дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століття, коли внутрішній ринок відігравав більш важливу роль. Це також стосується і України.

Отже, Україна стоїть перед необхідністю ефективно скомбінувати два надзвичайно складні процеси — технічну модернізацію та запровадження принципів ринкової економіки.

Таблиця 1.

Основні макроекономічні показники за 1990–1996 рр. (зростання в % порівняно з попереднім роком)

	1990	1991	1992	1993	1994	1995	Січень-травень 1996
Офіційний ВВП	2,4	13,5	16,8	14,2	23,0	11,8	9,7
Валове промислове виробництво	- 0,1	- 4,8	- 6,4	- 7,6	- 27,3	- 11,5	- 5,7
Валове сільсько- господарське виробництво	- 3,7	- 13,2	- 8,3	1	- 16,5	- 2,6	—
Виробництво споживчих товарів	- 5,8	- 5,1	- 9,4	- 15,3	- 25,0	- 19,1	- 16,2
Інвестиції у капітальні активи	- 1,9	- 7,1	- 36,9	- 10,3	- 23,0	- 35,0	- 38,0 *

* За січень — березень 1996 р.

(Джерело: Ukraine. The Real Economy and Its Sectors. A Quarterly Statistical Abstract. The World Bank: Kyiv, Ukraine. Volume II, Issue 2, May 1996, Table 1.1).