Контрольні запитання

1. Що таке природа? Чим відрізняються між собою поняття "природа", "планета", "Всесвіт", "дійсність", "буття"?

2. Назвіть основні ознаки геосфери, біосфери, техносфери, антропосфери, соціосфери, ноосфери.

3. Дайте визначення понять: "географічне середовище", "географічний детермінізм", "геополітика".

4. Визначте найважливіші етапи у взаємовідносинах між суспільством і природою.

5. Що таке екологія? Перелічіть найважливіші екологічні проблеми сучасної України і шляхи їх вирішення.

6. Народжуваність. її показники. Типи відтворення населення.

7. Теорії зниження народжуваності.

8. Якісний стан населення.

9. Що таке сім'я? Функції сім'ї. Місце сім'ї у житті особистості.

10. Історичні типи відтворення населення. Як змінюються темпи зростання населення протягом історії розвитку суспільства?

11. Розкрийте суть закону Томаса Мальтуса про народонаселення.

381

Теми рефератів

1. Людина і Всесвіт.

2. Геополітика у минулому і сьогодні.

3. Екологія. Мораль. Політика.

4. Аварія на Чорнобильській АЕС та вплив її наслідків на навколишнє

середовище.

5. Сім'я. її соціальні функції та роль у житті особистості.

6. Астрологія: міф чи наука.

Рекомендована література

1. Бердяев Η. Человек и машина //Вопросы философии. — 1989. — № 2. - С. 143-152.

2. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере //Русский космизм: Антология философской мысли. — М., 1993. — С. 303—311.

3. Енгельс Φ. Походження сім'ї, приватної власності та держави // Маркс К., Енгельс Ф. Соч. — Т. 21 — С. 43—78.

4. Костенко Η. Майбутнє дітей в сюжетах про Чорнобиль (/Філос. і соціол. думка. — 1993. — № 4. — С 9—23.

5. Моисеев H.H. Человек во Вселенной и на Земле //Вопросы философии - 1990. - № 6. - С. 32-42.

6. Петров В. Походження українського народу. —- К., 1992. — С. 23— 57.

7. Пружинин Б.И. Звезды не лгут. Или астрология глазами методолога //Многообразие вненаучного знания. — М., 1990. — С. 97—132.

8. Субтельний О. Україна. Історія. — К., 1993. — С. 10—25.

9. Чижевский Л.А. Колыбель жизни и пульсы Вселенной //Русский космизм: Антология философской мысли. — М., 1993. — С. 317— 327.

10. Швебс Г.И. Идея ноосферы и социальная экология //Вопросы философии — 1991. — № 7. — С. 36—42.

382

Тема 14 парадигми осягнення історії

Історія вчить лише тих, хто її вивчає В.Й.Ключевський

Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передбачає з'ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універсального і локального, конкретно-історичного і архетипного, центру та периферії, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікального в світовій історії тощо.

Філософія історії: предмет і напрямки

Термін "філософія історії" запровадив Вольтер (зокрема, одна з його історичних праць, датована 1765 p., має назву "Філософія історії"). Проте слід застерегти, що реальне формування філософії історії як певної галузі людських знань започатковується задовго до виникнення відповідного терміну — ще у стародавньому суспільстві.

Початковими всезагальними історіями, що містили у поетичній формі комплекс найрізноманітніших знань і уявлень про розвиток суспільства, були, як зазначав ще Джамбатіста Віко, міфології, а першими мислителями-поетами, які створювали їх, поставали, за його ж словами, стародавні народи. Однак міфологічна історія дуже специфічна, оскільки тут час стоїть. Відповідно до поділу часу на міфічний (сакральний) та історичний (профанний) зміни в суспільстві, що відбуваються в часі профанному, історичному, проекціюються в час міфічний і редукуються до здійснених у ньому одноразових актів першотворення. Міфічний час при цьому постає як нерухомий, як віковічний. Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інваріантних прообразів, а й магічних діючих духовних сил, що актуалізуються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують засобом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не тільки в природі, а й у суспільстві.

Лише з руйнуванням міфологічного світогляду, час, по-перше, зрушує з мертвої точки, по-друге, суб'єктом і носієм філософських уявлень про історію стає вже не тільки і не стільки народ в цілому, а й окрема особа. Звичайно, останньою обставиною певною мірою зумовлено те, що рух історичного часу тлумачиться неоднозначно: або як вічне повернення чи як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як нисхідна лінія змін регресивних.

383

Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистсь-кий, регресистський і циклічний. Всі ці напрями збереглись і не втратили значення основних донині. Водночас варто наголосити, що в двадцятому столітті поряд з цими напрямками, які репрезентують лінійну філософію історії, виникає й принципово відмінна, нелінійна філософія історії. Однак докладніший її розгляд доречно здійснювати після аналізу перших трьох напрямків.

У міру формування "авторської" філософії історії та її основних напрямків дедалі чіткіше виокремлюється її предмет. Предмет філософії історії, незалежно від того, про який з її напрямків ідеться, становить суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях. У цьому плані у філософії історії багато спільного з історичною наукою. Але є й істотні відмінності. По-перше, історію цікавлять переважно локалізовані в просторі та часі суспільні події, процеси, явища, тоді як філософію історії — масштабні цілісні соціо-культурні формоутворення. По-друге, історію приваблює передусім подієвий, хронологічний шар перебігу змін у різних регіонах планети на різних відтинках часу, філософію ж історії — глибинні тенденції та закономірності цих змін. Гіпертрофуючи саме цю обставину, І.Г.Гер-дер свого часу дійшов навіть висновку, що саме філософія історії є справжньою історією людства, поза якою всі зовнішні світові події видаються привидами чи жахливою потворою, сукупністю уламків, вічних започаткувань без завершення і незрозумілих викрутів долі.

Наведеними рисами філософія історії досить чітко розмежовується зі спеціальними галузями історичної науки. Далеко не так чітко — з цариною загальної історії. Однак і між загальноісторичною та філософсько-історичною теоріями пролягає своєрідний вододіл. Будучи якщо не тотожними, то досить близькими за гранично високим ступенем узагальнення, філософія історії та загальна історія помітно різняться за своїми підходами. Загальноісторична теорія, як і кожна інша наукова теорія, прагне осягнути свій предмет за суто об'єктивним підходом, елімінувати щонайменші суб'єктивні погляди на факти. Філософія ж історії — в цьому її принципове ставлення до науки, — навпаки, фокусує увагу не на чистому об'єкті як такому, а саме на різноманітних виявах взаємовідношення, взаємозв'язку об'єкта і суб'єкта: через дихотомію чи то природи й історії, чи історії людства загалом та окремого суспільства або ж суспільства і особи. Завдяки цьому визначається, охоплюється і розглядається вельми широке коло ієрар-хізованих смисложиттєвих проблем — від питання про долю людства й сенс історії до загадки сенсу буття окремої людини.

У всіх трьох вищезгаданих напрямках філософії історії це коло проблем ставиться і розглядається. Але в кожному з них — по-різному, відповідно до орієнтації його за вектором історичного часу і оцінки темпоральних змін.

384