5. Національний ринок праці: співвідношення внутрішнього і зовнішнього

Багато процесів у сфері праці, в тому числі сегментації та гнучкості, відбувається як на зовнішньому ринку  праці, який охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, так і на внутрішньому , або внутрішньофірмовому ринку праці , що базується на горизонтальній і вертикальній мобільності працівників всередині підприємства.

Треба відзначити, що для всіх національних економік характерний пошук управлінської стратегії у сфері праці, що оптимізує співвідношення і розвиток внутрішніх і зовнішніх, первинних і вторинних ринків праці.

В результаті формуються національні моделі функціонування і регулювання ринку праці. Якщо на національному ринку праці переважний розвиток отримав зовнішній ринок праці, говорять, що національний ринок праці зорієнтований на зовнішній ринок праці . Якщо на національному ринку праці переважний розвиток отримали інститути, що характерні для внутрішнього ринку праці, то говорять про національний ринок праці, що тяжіє до внутрішнього ринку . Внутрішній і зовнішній ринки праці, звичайно, представлені в кожній національній економіці, мова йде тільки про їх специфічне поєднання, що відображає національні особливості інститутів, що регулюють трудові відносини.

Так, повсюдно відомими є співвідношення японського та американського ринків праці. Японський ринок праці включає розвинуті внутрішні ринки праці, для яких є характерним високий рівень внутрішньофірмових інвестицій у людський капітал , що супроводжується системою «пожиттєвого найму» для значної частини працівників. При цьому в країні утримується низький рівень безробіття у межах 2-3%. Регулювання трудових відносин в основному відбувається на рівні підприємства, де є розвинуті профспілки, що здійснюють свою діяльність в першу чергу на рівні корпорацій. Ринок праці США має яскраво виражену орієнтацію на зовнішній ринок: рівень безробіття 5-6%, гнучкі процедури найму і звільнення, висока територіальна і міжфірмова мобільність робочої сили, невисоке охоплення працівників профспілками, що мають переважно галузеву спрямованість.

Аналогічні співставлення, наприклад, для національних ринків праці Великобританії і Франції. Франція тяжіє до регулювання трудових відносин на внутрішніх ринках праці, а Великобританія на зовнішніх. Критеріями для такого порівняння є: рівень плинності і міжфірмової мобільності; організація системи профпідготовки та навчання в спеціальних навчальних центрах з видачею сертифікату, диплому або на навчання і підготовку безпосередньо на підприємстві або на робочому місці за професіями, що характерні тільки для даної фірми; принципи класифікації робіт, універсальність таких класифікацій для різних підприємств і галузей або специфічність для кожного підприємства; структура профспілок .

В Україні модель національного ринку праці , який формується, та обумовлюється особливостями розвитку трудових відносин в економіці радянського періоду, має свої особливості:

1.                  Високий рівень монополізації економіки. Монополія поєднувалася з таким розміщенням продуктивних сил, яке часто приводило до ситуації «один завод - одне місто». Це стосувалось як малих міст, так і великих; як міст науки, так і гігантів автоіндустрії. У поєднанні з відсутністю ринку житла, адміністративними обмеженнями на переїзд в інші міста (прописка) монополізм приводив до невисокої мобільності робочої сили.

2.                  Державне регулювання заробітної плати, її слаба диференційованість у залежності від результатів діяльності підприємства. Це привело до формування широкого спектру негрошових форм винагороди працівників. До них відносились отримання житла, користування дитсадками, придбання путівок у санаторії і профілакторії, пільгове харчування, медичні послуги і т.д. Доступ до цих благ був пов’язаний з роботою в даному трудовому колективі і прив’язував працівника до конкретного внутрішнього ринку праці.

3.                  Високий рівень внутрішньофірмових інвестицій у підготовку і перепідготовку працівників, у формування специфічного людського капіталу. У 80-ті роки  щорічну підготовку і підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах і організаціях проходило приблизно 40% працівників.

4.                  Стопроцентна участь працівників у профспілках незалежно від розміру підприємства і сфери діяльності.

Усе це привело до формування і домінування в українській економіці дореформеного періоду своєрідних внутрішніх ринків праці, що частково пояснює феномен повільного вивільнення робочої сили з підприємств після початку реформ і особливості української моделі ринку праці у порівнянні з країнами Центральної і Східної Європи, що здійснюють аналогічні економічні перетворення. Функціонування розвинутих ринків праці привело на початку реформ до атестації підприємств шляхом функціональної, а не кількісної гнучкості, тобто підприємства скоригували робочий час застосовували адміністративні відпустки, нарощуючи приховане безробіття.

Але в даний час бюджетні обмеження стали жорсткими, соціальні виплати і пільги підприємствам скорочуються, інвестиції підприємств у підготовку і підвищення кваліфікації працівників знаходяться на низькому рівні, відкрите безробіття наростає, - усе це зсуває пропорції між внутрішніми і зовнішніми ринками праці на користь зовнішніх.

Наявність, хоча в обмеженому масштабі, товарно-грошових відносин, товарного за суттю характеру основної маси робочої сили дозволяють говорити про існування ринку в економіці України у дореформений період. Це був специфічний ринок , коли держава, будучи власником левової частки засобів виробництва, була практично єдиним продавцем і монопольно встановлювала ціну праці.

Становлення ринку праці  на території України відображує конкретно-історичні умови конкретного етапу розвитку і діалектику системи управління народним господарством у наступні роки. Специфіка попереднього етапу розвитку у рамках соціалістичної моделі суспільного ладу обумовила характер ринку праці, що складався, нерозвинутість його найважливіших структурних елементів, відсутність адекватного механізму регулювання.

Недостатньо розвинуті економічні, адміністративно-державні (правові, організаційні) регулятори, які покликані забезпечувати умови здійснення рухомості робочої сили як на локальному, так і на міждержавному рівнях. Поки повністю не ліквідована монополія власності держави на засоби виробництва, низька територіальна мобільність населення.

Стан матеріально-інформаційної бази системи служби зайнятості  населення поки що не відповідає новим вимогам до оперативності її функціонування, необхідності взаємодії з різними видами наймачів, різними соціально-економічними групами працездатного населення.