2. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство

Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:

• соціально-економічний — визначає сукупність соціально- економічних чинників, що регулюють об'єктивні закони;

• державно-політичний - характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

• юридичний - специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права: установлює певні правила поведінки, що усувають її індивідуалізацію стосовно окремого суб'єкта; має бути видане компетентним органом (здебільшого органом державної влади); є чітко відповідати матеріальній і процесуальній стороні функціонування.

Отже, джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Розрізняють такі джерела фінансового права:

1. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1. загальнодержавні нормативні акти;

2. республіканські (Автономна Республіка Крим);

3. місцеві.

2. За характером правових норм:

1. нормативні - акти, що містять правові норми загального харак­теру. прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2. ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.

Ш. За особливостями правового регулювання і характером уста­новлення:

1. Звичай, санкціонований компетентними органами у встанов­леному порядку, на який зроблено посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, межі компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецедент, який широко використовують у державах англо­саксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Правозастосовчий орган при цьому фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм сформувалися у процесі судових слухань у податкових справах. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п'яте виправлен­ня Конституції СІІЇА, яке надавало право відмовитися від давання по­казань, бо це могло призвести до “самозвинувачення”. Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним використовувати п'яте виправлення до Конституції у випадку розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації зумовлюють також потребу систематизува­ти найважливіші судові рішення. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди й податковий суд США¹.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди), які набувають важли­вого значення при врегулюванні питань подвійного оподаткування та інших. Застосування їх не завжди є однозначним, оскільки вони мають різну юридичну чинність. Якщо в Україні міжнародні договори мають переваги перед законами, що прийняті Верховною Радою, то в США рівнозначні законам і включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює прогалини за­конодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт - найважливіше, а іноді єдине дже­рело фінансового права. Інші джерела іноді розглядають як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права насамперед містяться в актах пред­ставницьких і виконавчих органів та органів місцевого самовряду­вання. Саме вони і є джерелами фінансового права. Отже, джерела фінансового права - це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.

Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов'язані та взаємозумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України.

Слід розмежовувати систему фінансового права і систему фінансового законодавства. Якщо перша є сукупністю відносин, що регулюються фінансовим правом, то друга - зовнішнім вираженням фінансових правовідносин, своєрідним усвідомленням їх суспільством на певному етапі, закріпленим за допомогою наявних у ньому нор­мативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту й форми.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодав­ства становлять тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (здебільшого прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 р.).

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їх використання має певні особливості. По-перше, варто говорити не про окремі чинні фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко ви­раженими нормами посилань). Наприклад, дія деяких статей Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” можлива тільки після введення інших нормативних актів (Закону України “Про стра­хування”).

По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможли­ва без широкої системи підзаконних актів - інструкцій, роз'яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України “Про оподаткування доходів підприємств” від 26 грудня 1992 р. передбачав особливий

підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 р., що регулював склад витрат, віднесених на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосуван­ня поземельного податку в припливно-відпливних зонах, на водно- болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли повністю ви­користовувати механізм цього нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань громадсь­кого життя, що визначаються чи установлюються винятково закона­ми України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України, законами України повинні регламентуватися найбільш важливі суспільні і державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільш соціально важлива частина відносин визначається тільки законами, інші - законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування.

Термін “законодавство ” використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами визначених галузей пра­ва. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9, 19, 118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін “законодавство" вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Ча­стиною національного законодавства, відповідно до ст. 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дає Верховна Рада України.

Отже, термін “законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Вер­ховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази

Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.

Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, тими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і норматив­ними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і є системою цих нормативних актів. Основи фінансових відносин, компетенція державних органів регулюються конституціями країн.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового зако­нодавства, є такі:

1. Загальні нефінансові закони — конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (по­вноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і т. ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 р.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням¹.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють осно­ви фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися пер­спективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони - законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх осно­ви, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон “Про державну податкову службу в Україні", Закон України “Про систему оподаткування” та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регу­люють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад,

закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.