7. Охорона ґрунтів від забруднення елементами важких металів та радіонуклідами

Гірничодобувна, хімічна, металургійна, машинобудівна та інші види промисловості викидають в навколишнє середовище значну кількість твердих і газоподібних речовин, їх сукупність зумовлює комплекс геохімічних процесів, які академік О.Є. Ферсман назвав техногенезом.

У процесі техногенезу поверхня землі збагачується на різні хімічні елементи. На геохімію ґрунтоутворення значно впливають важкі метали та їхні сполуки. До важких металів належать фтор, ванадій, хром, марганець, кобальт, нікель, мідь, цинк, миш’як, молібден, кадмій, ртуть, свинець, вісмут, телур, сурма та деякі інші. Особливо небезпечними для навколишнього середовища є ртуть, свинець, кадмій, миш’як, селен і фтор.

Основними джерелами забруднення ґрунтів важкими металами є відходи металообробної промисловості, промислові викиди, продукти згоряння палива, викиди автомобільного транспорту, засоби хімізації сільського господарства та ін.

Розподіл техногенних елементів по поверхні ґрунту нерівномірний. Він залежить від джерела забруднення, кліматичних умов регіону, геохімічних факторів і характеру ландшафту.

З ґрунтів важкі метали засвоюються рослинами, передаються ланцюгами живлення і токсично діють на рослини, тварини і людину. Токсичність важких металів вже достатньо вивчено і висвітлено у спеціальній літературі. Накопичення їх в організмі людини призводить до тяжких захворювань і смерті. Зафіксовані випадки загибелі рослин від надмірної концентрації деяких металів у ґрунті.

У багатьох країнах світу постійно контролюють за забрудненням ґрунтів важкими металами.

Захист ґрунтів від забруднення важкими металами базується на вдосконаленні технології виробництва. Запровадження нових замкнених технологічних систем різко зменшує забруднення ландшафтів токсичними викидами. Одночасно необхідно будувати очисні споруди на підприємствах старого типу.

Перспективним напрямом вирішення цієї проблеми є культивування мікроорганізмів, які здатні накопичувати той або інший метал. Таким шляхом вже отримують мідь, уран, миш’як та інші метали.

Розроблені і застосовуються на практиці способи інактивації важких металів у забруднених ґрунтах. Для цього рекомендовано ряд хімічних сполук, які фіксують токсичні метали в ґрунті в нерозчинній і недоступній для рослин формі.

Вапнування ґрунтів, внесення органічних і мінеральних добрив також значною мірою закріплюють важкі метали в ґрунтах. Зменшення кислотності ґрунту знижує розчинність сполук свинцю, кадмію, миш’яку і цинку. Засвоєння їх рослинами різко зменшується. Органічні добрива адсорбують і утримують на поверхні колоїдів більшість важких металів.

Застосування запобіжних заходів і заходів щодо ліквідації забруднення ґрунтів важкими металами дає змогу захистити ґрунт і рослини від їх токсичної дії.

8. Правові основи охорони ґрунтів

Ґрунти в нашій державі є об’єктом правової охорони. Порядок охорони земель встановлюється законодавством України. Правова основа охорони ґрунтів закладена Законом України про охорону навколишнього природного середовища (1991), Земельним кодексом України (1992) та іншими законодавчими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища.

Згідно з існуючим законодавством земля є надбанням народу, який проживає на даній території. Кожний громадянин України має право на земельну ділянку. Земельне законодавство регулює права і обов’язки землевласників і землекористувачів. Власники землі і землекористувачі зобов’язані раціонально організувати територію земельної ділянки, зберігати і підвищувати родючість ґрунту, захищати землі від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами, від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям. При проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель, землекористувачі зобов’язані знімати, складувати і зберігати родючий шар ґрунту, а по завершенні цих робіт провести рекультивацію порушених земель і вжити заходів щодо підвищення їх родючості. Якщо традиційними способами не можна відновити родючість ґрунту, то здійснюють тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь. В даному випадку земельну ділянку не використовують кілька років.

В разі невиконання землевласниками і землекористувачами цих обов’язків місцеві Ради народних депутатів припиняють право володіння і право користування земельною ділянкою.

Земельним кодексом України передбачено економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель, яке спрямоване на підвищення зацікавленості власників і землекористувачів у збереженні та відновленні родючості ґрунтів, на захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності. Економічне стимулювання, зокрема, включає виділення коштів державного та місцевого бюджету для відновлення земель, заохочення до поліпшення їх якості тощо.

На території України встановлено моніторинг земель – систему спостережень за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення змін, відведення та ліквідації наслідків негативного процесу.

Державне управління і контроль у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації. Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, інші органи. Значну допомогу в цій справі надають громадські організації, зокрема Українське товариство охорони природи.