4.3 Заходи для збільшення міцності стволів

Питання про міцність гарматних стволів має особливо важливе значення для знарядь великих калібрів, знарядь берегового озброєння і суднової артилерії. Для цих знарядь потрібна велика швидкість снаряда, що можна отримати при великому бойовому заряді.

З другого боку, важкий снаряд також викликає підвищення тиску.

В береговій артилерії, як і в інших видах, перешли до нарізних знарядь, що заряджають з дула, але стволи виявилися рисо міцними. Тому, щоб не зупинятися на рисій початковій швидкості, довелося скріпляти чавунний ствол сталевими кільцями. Так поступили французи з своїми переробленими в нарізні (в 1840 р.) 30-фн гарматами, що заряджають з дула.

В 1858 р. у Франції почали виготовляти скріпляючі сталевими кільцями чавунні гармати, що заряджають з казни. До них був прийнятий поршневий затвор Трейль-де-Болье. Але початкові швидкості снаряда в цих знаряддях не можна було отримати вище, приблизно, 340 м/сек. Це явно не задовольняло вимогам, тим паче, що судна стали покривати залізною бронею (пропозиція Пексана).

Намічалися два шляхи до, збільшенню початкової швидкості: зміна якостей пороху і збільшення міцності стін ствола.

Перший шлях привів до вироблення поволі прогресивних порохів, що горять. За пропозицією Родмана пороху сталі готувати у вигляді шестигранних призм з одним або сьома каналами (рис.4.1-3). Сильно обпалене вугілля почали замінювати більш слабо обпаленим. Цими заходами вдалося отримати порох що горить, а форма порохових зерен зумовила деяку прогресивність горіння.

Для знарядь рисих калібрів, менш 6-дм (152-мм) калібру, порох стали готувати у вигляді більш крупних зерен з великою густиною речовини поблизу поверхні (рис. 4.1-2).

Що стосується зміцнення стін ствола, то ним стали додавати шарувату будову, причому кожний подальший шар надягав на попередній з натягненням, а сам, стягуючи внутрішній, дещо розтягувався. Ці напруги металу в кожному шарі вимагалося так розрахувати, щоб вони ні в одному шарі не перевершували межі пружності матеріалу. Для цього потрібно було виробити правильну теорію.

Таку теорію вперше дав професор Артилерійській академії Гадолін, висловивши її в своєму мемуари, опублікованому в 1861 р. під заголовком ' Теорія опору знарядь, скріплених кільцями'.

На підставі теорії, запропонованої Гадоліним, були спроектовані наші берегові знаряддя, які спочатку виготовлялися у Круппа, а потім на Пермському і Обуховськом заводах. По цій же теорії розраховувалися скріпляючи стволи наших знарядь майже до кінця минулого сторіччя.

Рисунок 4.1

4.4 Матеріали для виготовлення лафетів

Для виготовлення лафетів (колод) застосовувалося виключно дерево із залізними оковуваннями в найвідповідальніших місцях (1).

Дерево погано витримує зберігання, піддається гниттю, особливо на берегових батареях, і взагалі рисо міцне. Перевагами дерева є: його дешевизна, можливість широкого ремонту теслярами і велика поширеність.

Унаслідок вказаних недоліків дерева замість нього стали застосовувати залізо, коли останнє завдяки спрощенню і прискоренню його виплавки отримало широке розповсюдження.

В Росії перший залізний лафет Венгловського був введений в 1846 р. для знарядь берегових батарей і озброєння фортець. Лафет виготовлявся з кованого у вигляді брусків заліза. Пристрій лафета зрозуміло з рис. 4.2 Лафет розташовувався на поворотній рамі, яка встановлювалася на дерев'яній у вигляді бруска підставі. Для бічного наведення всієї системи лафет і поворотна рама поверталися навкруги шворня уручну. Роль підйомного механізму виконував гвинт, що угвинчувався в нерухому матку за допомогою милиці в його головці.

Гвинт був таким, що не гойдається, що при невеликій величині кутів ним що додаються не позначалося особливо шкідливо на його міцності. Цікаво, що в лафеті не було позначок на цапфах. Ствол знаряддя важив 100 - 150 снарядів а тому швидкість віддачі була невелика і особливих побоювань, що знаряддя злетить з лафета, не виникало.

Рисунок 4.2

При пострілі лафет відкатувався на катках по верхні, похилої вперед, поверхні поворотної рами. Цей нахил служив як для обмеження відкоту, так і для самонакатування лафета. Щоб уникнути зіскакування лафета з поворотної рами при відкоті або накаті були зроблені на поворотній рамі упори.

В польовій артилерії перший залізний (з прокатного заліза) лафет, спроектований Безаком, був прийнятий незабаром після Східної війни. Цікаво відзначити, що Безак прагнув зберегти форму і розміри дерев'яних лафетів 1845 р. чому спроектував станини коробчатої форми. Зроблено це було для того, щоб залізні лафети на вигляд не відрізнялися від дерев'яних (?).

Надалі, до введення далекобійної артилерії (в 1877 р.), лафети виготовлялися з прокатного котельного заліза. Колеса були дерев'яні. Снаряди готувалися з чавуну.