Концептуальні основи країнознавства: міжнародний і географічний виміри

Прагнення України знайти своє місце та самоствердитися у світових і європейських економічних, політичних, культурних та інших структурах вимагає достатньої наукової поінформованості фахівців і суспільства про окремі країни або регіони планети. Це спонукає до розвитку як теоретичних, так і прикладних досліджень з країнознавчої тематики, формування самостійної дисципліни тощо. Таким, відносно автономним предметом, хоча до певної міри „забутим” у вітчизняній науці, виступає країнознавство.

Країнознавство – це наукова дисципліна, яка займається комплексним вивченням країн, систематизує і узагальнює різнорідні дані про їхнє географічне розташування, природу, населення, господарство, історію, культуру, політичну систему й соціально-політичну організацію, право, геополітичне становище, зовнішню політику, місце в системі міжнародних відносин.

Країнознавство є міждисциплінарною інтегральною (синтетичною) галуззю науки, об’єктом вивчення якої виступають країни як основні одиниці соціально-політичної організації світу, а також їх великі частини (райони) або регіональні угруповання, наприклад Південноазійські, Латиноамериканські, Скандинавські країни і ін.

Предмет наукової дисципліни складають тенденції й проблеми розвитку окремих країн і регіонів світу; системоутворюючі характеристики (політична, правова, соціальна, економічна) країн; різні аспекти історії, культури, релігії, демографії, народного господарства, зовнішньої політики сучасних держав; методологічні основи, методи та методики країнознавчих досліджень.

Поряд із комплексним „універсальним” підходом до вивчення країн, у сучасній науці поширюються дослідження вузькоспеціалізованого характеру, що спрямовані на пріоритетні проблеми тих країн, які вивчаються. З огляду на це сформувалися такі види країнознавства: історико-географічне, природно-географічне, суспільно-географічне, військово-географічне, медико-географічне, туристичне та ін. Така проблемна орієнтація країнознавства сприяє зростанню практичної значимості і у той же час створює умови для розвитку його методичної бази.

У цьому сенсі можна говорити про різні виміри міжнародного країнознавства – політичний, правовий, економічний, географічний, історичний, культурний і т. п. Водночас у предметному полі міжнародного країнознавства виокремлюються три основні сфери – політика, економіка, право.

Завдання міжнародного країнознавства слід розглядати у двох основних аспектах:

1. Науково-теоретичному – розроблення цілісної концепції розвитку та функціонування всього суспільства з урахуванням співвідношення і взаємозв’язку між різними системами суспільної організації (політичною, соціальною, господарською, правовою тощо).

2. Навчальному – озброєння студентів теоретичними знаннями в галузі різних сфер життя окремих країн і регіонів/районів, а також практичними вміннями побудови комплексних країнознавчих характеристик із використанням набутих знань і дослідницьких країнознавчих методів.

Основними функціями міжнародного країнознавства з погляду сучасного наукового бачення і комплексного підходу є: 1) описова; 2) інформаційно-аналітична (методика одержання, обробки, узагальнення та передачі країнознавчої інформації); 3) культурно-освітня; 4) науково-дослідницька; 5) практична; 6) прогностична; 7) методологічна (розробка та використання методів дослідження й аналізу країнознавчої інформації); 8) світоглядна.

Насамкінець треба відзначити, що міжнародне країнознавство і пов’язана з його розробками та дослідницькими методиками типологія країн стають одними з найбільш актуальних тем на сучасному ринку. Тому поєднання комплексного країнознавчого підходу до вивчення країн, регіонів/районів, міст із методологією рейтингових оцінок має велику вагу й може порівняно швидко привести до створення нової сучасної професії, ядром якої будуть фахівці в галузі комплексного країнознавства, зокрема міжнародники-країнознавці.