Клінічна картина сніДу.

ВІЛ спричиняє цілу низку розладів, які призводять до захворювання на СНІД. Виявлення інфекції на її ранніх стадіях (за кілька років до перших симптомів хвороби) може продовжити життя людини, запобігти випадковому зараженню нею інших людей.

Для успішного лікування хворих, заражених ВІЛ, необхідно розуміти весь хід інфекції. Науковці розробили декілька класифікацій, котрі дають підставу для спостереження за розвитком хвороби і допомагають розуміти, що діється в організмі хворої людини. В основі найпоширенішої класифікації лежить принцип розподілу хворих відповідно до стадій захворювання. Показниками переходу хвороби від стадії до стадії можуть бути кілька ознак порушення імунної системи. Згідно з цією класифікацією захворювання у своєму розвитку проходить 6 стадій. Останньою, фінальною, є СНІД. Критерієм діагнозу „СНІД” служать опортуністичні інфекції (тобто інфекції, котрі не виникають, якщо здорова імунна система).

Початкова, нульова стадія — це контакт зі збудником за будь-якого шляху його передачі. Виділення такої стадії сприяє ранній діагностиці захворювання. Особи, котрі контактували з носіями вірусу, мають змогу перевірити свою кров на зараженість (наприклад, виявлення в ній антитіл до ВІЛ). Як правило, зараження ВІЛ спочатку має безсимптомний перебіг і лише через 3÷12 місяців вірус виявляють у крові за допомогою стандартних тестів. Нульову стадію СНІД включили до класифікації з метою підкреслити, що нині головним чинником, який призводить до інфікування ВІЛ, є контакт зі збудником, а не належність до тієї чи іншої групи ризику.

Перша стадія захворювання настає тоді, коли у хворого за допомогою того чи іншого вірогідного методу виявляють ВІЛ (якщо немає ознак пізніших стадій). У більшості випадків на етапі, коли у хворого вперше встановлюють факт інфікування ВІЛ, симптоми захворювання ще відсутні. Однак у певної частини хворих спостерігаються симптоми, подібні до тих, які розвиваються при мононуклеозі: підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, інколи з'являються висипи. Крім того, спостерігаються порушення центральної нервової системи — від головного болю до енцефаліту. Вірус залишається в організмі, продовжує розмножуватися і повільно, але впевнено руйнує Т4-лімфоцити.

У більшості хворих першою ознакою порушення діяльності імунної системи є стійке збільшення лімфатичних вузлів. Така хронічна лімфаденопатія є критерієм другої стадії захворювання. Хоча інфекція ВІЛ пригнічує більшість відділів імунної системи, постійна наявність вірусу стимулює В-лімфоцити (котрі виробляють антитіла до вірусу). В-лімфоцитів особливо багато в лімфатичних вузлах. Увесь час ці клітини перебувають в активному стані і посилено виробляють антитіла, у тому числі й проти збудників наявних і повторних інфекцій. Лімфатичні вузли збільшуються. На цій стадії імунітет уже значно зруйнований. Друга стадія може тривати протягом 3÷5 років, і навіть наприкінці неї стан хворого не порушується.

Третя стадія — стадія безсимптомного носійства — розпочинається тоді, коли концентрація Т4-лімфоцитів у крові хворого стає постійно нижчою ніж 400 клітин в 1 мм³ крові, що служить показником значного пригнічення імунної системи. Ця стадія триває до тих пір, доки не з’являться прямі клітинні симптоми порушення імунітету (приблизно 18 місяців від моменту зараження).

Потім настає четверта стадія. Ознакою її служить відсутність реакції на 3 шкірні проби (а їх всього 4), за допомогою котрих оцінюють так звану гіперчутливість уповільненого типу, тобто здатність організму до клітинної імунної відповіді на введення певних білків під шкіру. Загалом кількість Т4-лімфоцитів у четвертій стадії може досягти дуже низьких рівнів (до 50 клітин в 1 мм³ крові), але критерієм даної стадії (а також п’ятої та шостої) в класифікації є зниження кількості Т4-клітин до рівня, меншого ніж 400 в 1 мм³ крові. Цей діапазон не можна звузити, бо стан імунної системи у хворих може суттєво відрізнятися у разі однаково низької кількості Т4-лімфоцитів.

Показником п’ятої стадії, крім показників клітинного імунітету, є розвиток анергії (повної відсутності гіперчутливості) уповільненого типу. Через деякий час з’являється перший притаманний клітині симптом пригнічення імунітету — ураження грибками слизової оболонки ротової порожнини, що носить назву молочниці. Іноді це захворювання може виникнути і до розвитку анергії. Молочниця характеризується появою білих плям та виразок на слизових оболонках, у тому числі на слизовій оболонці вагіни. На початку п’ятої стадії в більшості хворих концентрація Т4-лімфоцитів у крові стає значно меншою ніж 200 в 1 мм³. Крім молочниці, часто розвиваються надзвичайно тяжкі, стійкі вірусні інфекції шкіри та слизових оболонок. Однією з них може бути хронічна інфекція, спричинена вірусом звичайного герпеса, котра часто виявляється у вигляді болісних виразок довкола рота, заднього проходу, на статевих органах. У деяких хворих спостерігають ураження слизових оболонок у вигляді волосяних білих клаптиків на язиці, яке носить назву бородавчатої лейкоплакії.

Через 1÷2 роки після початку п’ятої стадії розвиваються хронічні дисеміновані опортуністичні інфекції, котрі уражають не тільки шкіру та слизові оболонки, а й більшість органів та систем організму. Ці ускладнення свідчать про глибоке пригнічення імунної системи і підтверджують перехід інфекції в шосту стадію захворювання — СНІД. У більшості хворих інфікування ВІЛ переходить у цю стадію тоді, коли кількість Т4-лімфоцитів у крові стає меншою ніж 100 в 1 мм³ крові. У цьому разі смерть настає не пізніше ніж через 2 роки. У шостій стадії ВІЛ-інфекції можуть розвиватися і переходити у важкі форми не тільки ті екзотичні хвороби, про котрі нині так багато говорять (саркома Капоші, пневмоцистна пневмонія та ін.), але і деякі „звичні” захворювання (наприклад, туберкульоз).

До паразитарних інфекцій, котрі виникають за наявності СНІД, крім пнев-моцистозу, належать також токсоплазмоз (при цьому часто уражується мозок, виникають судоми і кома), хронічний криптоспоріоз (страждає травний канал і настає хронічний розлад травлення).

До опортуністичних інфекцій належать також грибкові захворювання: криптококоз (частіше уражається мозок, але іноді печінка, шкіра, кишечник тощо) та гістоплазмоз (ця інфекція може спричинити пневмонію, перебіг якої відбувається без лікування при звичайній реактивності імунної системи, але в інфікованих ВІЛ вона призводить до численних уражень печінки, кісткового мозку та інших тканин; часто є причиною стійкого гарячкового стану). Стосовно вірусних інфекцій — частіше виникають захворювання, котрі спричинює цитомегаловірус: пневмонія, енцефаліт, сліпота і запалення травного каналу. Подібно до гістоплазмозу і туберкульозу, цитомегаловірусна інфекція у хворих на СНІД є спалахом зараження, котре сталося в дитинстві; розвиток інфекції утримувався імунною системою до тих пір, доки ВІЛ не зруйнував її.

У деяких хворих тяжкі ускладнення, котрі виникають на шостій стадії захворювання, спричинюються бактеріями Legionella i Salmonella. На перших стадіях виникають такі неврологічні порушення, як деякі зміни розумової діяльності, що проявляються в погіршенні пам’яті й розумового розвитку. На останніх стадіях інфікування ВІЛ у багатьох хворих розвивається синдром деменції (дебільності), виникає поступова втрата здатності до мислення та координації рухів, що врешті-решт призводить до повної нерухомості і неспроможності спілкуватися з людьми. Крім саркоми Капоші, яка проявляється у вигляді пухлин шкіри та оболонок внутрішніх органів, у хворих на СНІД спостерігаються різноманітні лімфоми (рак лімфоїдної тканини), а також рак прямої кишки і язика. Припускають, що в розвитку саркоми Капоші у хворих на СНІД важливу роль грає цитомегаловірус.