Тема 3. Літературне редагування як всебічний аналіз

Професійний процес редагування – це передусім аналіз. Прискіпливий, Багатоаспектний. Передбачає проникнення у творчу лабораторію автора, аби зрозуміти, що саме він, автор, хотів сказати і чи зумів реалізувати свій задум, створивши текст. Якщо – не зумів, треба виправити текст так, щоб донести до реципієнта саме те, що хотів сказати автор, для якого творчість є завжди способом самовираження, самореалізації, а потім уже засобом впливу на інших.

Літературний редактор (в ідеалі) – це порадник, помічник автора у створенні тексту, адекватного задуму. Але справжній професіонал повинен передусім стати редактором самому собі! Якщо людина не здатна вправно відредагувати власноруч створений текст, то як вона зможе відредагувати тексти іншого? Але при обробці чужих текстів творчість редактора є співтворчістю з автором. Це завжди слід пам’ятати.

Якщо фахівець починає роботу з мовної правки, то він, можливо, гарний мовник, але не редактор за сутністю, бо слово повинне цікавити його не як самоціль, а передусім як засіб вираження авторської думки та емоцій, з нею пов’язаних. Однак поняття „літературне редагування” часто підмінюється поняттями „мовник”, „коректор”. І дотепер в багатьох редакціях ЗМІ не існує належного рівня літературного редагування. Процес останнього штучно поділяють на редагування з точки зору розробки теми і редагування з погляду її розкриття (чи потрібна й під яким кутом розкрита).

Досить часто ЛР обмежують побудовою та мовним вираженням фрази, а фахове -- пов’язують з аналізом фактичного матеріалу. Це має свої причини: в радянській редакторській школі редагування ділили на мовне й ідеологічне (цензура), або на мовне й професійне (наукове, правове і т.д.). Однак фактологічний і мовний його бік – це дві сторони однієї медалі. Мова – одна із форм існування твору, і заміна якоїсь її одиниці (елемента) автоматично веде до зміни (нехай і незначної) змісту. ЛР передбачає аналіз і правку тексту в цілому, а не окремих його складових.

Тема 4. Житейське та наукове визначення редагування.

Ледь не кожен вважає себе здатним до редагування. Але ж ніхто не лізе в телевізор або комп’ютер, не набувши певних знань та навичок на відповідних курсах, тобто не отримавши певного фаху (скажімо, „майстра по ремонту телевізорів” чи „майстра технічного обслуговування комп’ютерів”). Слово здається беззахисним, доступним усім і кожному, але це і так, і не так (Фрейд, Юнг, Фуко, Потебня, Скоровода...) Слабкі енергії...Розщеплення молекули води призводить до вибуху водородної бомби. Євангеліє попереджає: „Від слів своїх виправдаєшся, від слів своїх осудишся...”

Професійний мовець – лише той, хто здатен контролювати й усвідомлювати власні мовленнєві процеси (як письмові, так і усні). Кожен повинен уміти редагувати самого себе, але не в момент написання тексту. Гоголь, Толстой, Нечуй-Левицький... Мова – основа фаху.

Останнім часом в теорії редагування все пильніша увага приділяється такому його аспектові, як підвищення ефективності повідомлення. За М.Д.Феллером, вона проявляється в тому, що читач сприймає і розуміє повідомлення відповідно до задуму автора. Оскільки „кожен розуміє в міру своєї зіпсутості”, то повідомлення має бути таким контекстом основної авторської думки, який би сприяв мінімальному її викривленню у момент сприйняття реципієнтом. Робимо висновок, що одним з головних завдань редагування є підвищення ефективності впливу повідомлення на реципієнта.

Теорія редагування – це передусім вчення про текст. Фахове редагування, як правило, починають з дослідження того, наскільки автор дотримується закономірностей становлення тексту, його природи. „Робота другої черги”, за Р.Г. Іванченком […], це шліфовка тексту, перевірка його з позицій сприймання. Редактор мас-медіа враховує, наприклад, і те, яке місце повинен зайняти даний текст на газетній шпальті, в радіо чи ТV передачі, а також те, до якої саме макроструктури він входить як фрагмент тощо.

Редагування як навчальний курс є підсумковим, бо синтезує знання цілої низки інших курсів – особливо таких як „Теорія літератури”, „ТМК”, „Теорія твору”, „Практична стилістика”, „Текстознавство”, інші мовні дисципліни. Дуже важливо засвоїти „Типологію помилок”, „Психологію творчості” „Соціальну психологію”, „Риторику”, „Логіку”, РR тощо.