1. Поняття професійного самовиховання та його роль у формуванні особистості вчителя

Досвід навчально-виховної діяльності вищих педагогічних закладів освіти переконує: ефективно вирішити питання підготовки майбутніх учителів можна лише за умови, що в цьому процесі братимуть активну участь самі студенти. Професійне самовдосконалення майбутнього педагога — це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійно-педагогічної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної педагогічної діяльності і власної програми розвитку. В основі цього процесу лежить психологічний механізм постійного подолання внутрішніх суперечностей між наявним рівнем професіоналізму ("Я — реальне професійне") і деяким уявним його станом ("Я — ідеальне професійне"). Професійно-педагогічне самовдосконалення майбутнього педагога відбувається у двох взаємопов'язаних формах — самоосвіті і самовихованні, які взаємно доповнюють один одного. Основним змістом самоосвіти, як зазначалося вище, є удосконалення наявних у студента знань, умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійно-педагогічної компетенції. Самовиховання виступає як активна, цілеспрямована діяльність студента із систематичного формування і розвитку в собі позитивних та усунення негативних якостей особистості.

Самовиховання проходить інколи непомітно для самої людини. Вона розвиває сильні сторони своєї натури, долає недоліки і не завжди усвідомлює, що займається самовихованням. Зрозуміло, що таке неусвідомлене самовихо­вання, зазвичай, має епізодичний характер, відбувається без чіткого плану і розгорнутої програми, що не може не знизити його результативності. Набагато вищою ефективністю характеризується цілеспрямоване усвідомлене самовиховання.

Вивчення 92 студентів першого курсу факультету іноземних мов Терно­пільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка показало, що самовихованням певною мірою займаються 84,8 % студентів, але систематично і цілеспрямовано — тільки 42,3 %: Першокурсники, які займаються самовихованням, намагаються сформувати в себе такі позитивні риси, як цілеспрямованість — 38,5 %, дисциплінованість — 32,1 %, упевне­ність — 16,6 %, працьовитість — 15,4%,- доброту — 14,1 %, наполегливість— 11,5%, чесність — 10,3 %, витримку — 10,3 % та інші позитивні якості:

Майбутні педагоги намагаються позбутися таких негативних рис: ліні — 50,0 %, невпевненості—23,6 %, упертості—20,5 %, нервозності— 16,6 % по

5,1 % студентів працюють над подоланням неуважності, нестриманості, бай­дужості до людей, егоїзму та інших негативних рис.

Серед прийомів роботи над собою студенти першого курсу називають: самокритику — 12,8 %, самопримус — 12,6 %, самоаналіз — 6,4 %, самосхвалення—6,4 %. Якщо зважити, що в арсеналі процесу самовиховання є понад два десятки спеціальних прийомів, то студенти першого курсу використовують заледве четверту частину з них. При такій скромній обізнаності з прийомами самовиховання важко говорити про його інтенсивність та ре­зультативність.

Організовуючи процес самовиховання студентів першого курсу, викладачі спираються, передусім, на той факт, що для них є характерним займатися само­аналізом, самооцінкою, самовихованням, але практика засвідчує, що, зазвичай, це проходить нецілеспрямовано щодо майбутньої професії. Щоб самовиховання стало професійно усвідомленим та цілеспрямованим, майбутній педагог повинен відчути, оцінити свою придатність до педагогічної професії.