3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Визнання землі нерухомим майном і залучення її до цивільно­го обігу спричинює потребу докладно проаналізувати взаємозв'язок правового режиму такої найважливішої категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення, і правомочностей громадя-нина-власника щодо цих земель і, як наслідок, уточнити сфери застосування цивільного і земельного права в регулюванні відно­син власності на землі сільськогосподарського призначення.

Поняття "режим" (франц. regime — управління) означає сукуп­ність правил, заходів, норм для досягнення будь-якої мети¹. Під правовим режимом розуміють встановлені законодавством порядок використання об'єкта, припустимі межі та способи розпорядження ним. Правовий режим забезпечується відповідними заходами впли­ву (заохочення й відповідальності) з боку органів державної влади і місцевого самоврядування.

"Правовий режим" земель сільськогосподарського призначення є теоретичним поняттям, яке узагальнює правову характеристику земель цієї категорії як об'єкта земельних відносин і містить вказів­ку на коло найважливіших правових відносин, що складаються з приводу земель сільськогосподарського призначення. У радянський період розвитку земельного права й законодавства основним скла­довим і головним елементом правового режиму земель був примат виключної державної власності на землю, в тому числі і на землі сільськогосподарського призначення. Аналіз чинного земельного законодавства дає змогу дійти висновку, що правовий режим земель сільськогосподарського призначення поширюється на землі цієї ка­тегорії і визначається сукупністю правил їх використання, включен­ня до цивільного обігу, охорони, обліку, моніторингу, установлених чинним законодавством.

Безпосереднім об'єктом правового режиму є конкретне земель­не угіддя — земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана й використовується за безпосереднім цільовим призначенням. Це — перший елемент правового режиму.

Правовий режим різних ділянок земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Така неоднорідність зумовлена: вида­ми земель сільськогосподарського призначення, їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які використовують ці землі; іншими об'єктивними обставинами. То­му зазвичай розрізняють загальний, особливий і спеціальний пра­вові режими земель сільськогосподарського призначення¹.

1 Див.: Советский энциклопедический словарь. — м., 1984. — с. 1109.

2 Див.: Ерофеев б. В. — Згад. Праця — с. 340.

Об'єктом загального правового режиму є вся площа земель, при­датних для потреб сільського господарства. Основне цільове приз­начення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчу­вання і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-ко­мунального господарства, залізничних і автомобільних шляхів, лі­ній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а та­кож для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогоспо­дарського виробництва, згідно зі ст. 23 ЗК, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гір­шої якості.

Особливий правовий режим установлюється законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище серед-ньорайонного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому пра­вовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища й перелоги (ст. 22 ЗК). Правовий режим цих земель по­лягає в пріоритетному використанні їх для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цін­них сільськогосподарських угідь. До таких земель, відповідно до ст. 150 ЗК, належать землі дослідних полів науково-дослідних ус­танов і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення та ін. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб до­пускається тільки у виняткових випадках, а саме: під час будів­ництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електро­передачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурно­го призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих спо­руд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому таке вилучення (ви­куп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чергу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України.

У літературі зазначається, що правовий режим земель сільсько­господарського призначення спрямований на виконання двох го­ловних завдань: забезпечення фунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і збе­реження кількості цих земель, запобігання зменшенню площ сіль­ськогосподарських угідь (кількісний аспект)¹.

Перше завдання вирішується здійсненням заходів: щодо збере­ження і підвищення родючості фунтів; щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторин­ного засолення, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до деградації земель (меліорація)²; щодо захисту від за­раження сільськогосподарських угідь бактеріально-паразитичнйми та карантинними шкідниками й хворобами рослин, заростання бур'янистими рослинами, чагарником і дрібноліссям, від інших ви­дів погіршення стану земель; щодо рекультивації порушених зе­мель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до госпо­дарського обігу (ст. 166 З К); щодо збереження і використання ро­дючого шару фунту та консервації земель (ст. ст. 171, 172 ЗК).

Розв'язання другого завдання забезпечується регулюванням на­дання й вилучення земель, встановленням обмежень для їх переве­дення в несільськогосподарські. Забезпеченню виконання цього завдання сприяють основні принципи, закріплені в ЗК: пріоритет використання земель сільськогосподарського призначення (ст. 23), планування використання земель (гл. 30) і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (глави 23, 24). Безперечно, виконання зазначених завдань здійснюється в основному держа­вою, яка встановлює стандарти, норми, нормативи, правила, per-' ламенти в галузі забезпечення родючості земель.

Проблема збереження й підвищення родючості земель вирішу­ється здебільшого на рівні управління використанням і охороною зе­мель. Це управління здійснюється спеціально уповноваженими дер­жавними органами, основними функціями яких є: облік; плануван­ня; розподіл і перерозподіл земель; регулювання порядку експлуата­ції земель; контроль і правове забезпечення правового режиму вико­ристання земель; охорона земель. Наявність системи спеціально уповноважених державних органів, які здійснюють функції управ­ління в галузі охорони й використання земель, є другим елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Однак усе це не зменшує значущості таких обов'язків грома­дян — власників земельних ділянок сільськогосподарського приз­начення, як використання цих ділянок за цільовим призначенням, підвищення родючості фунтів і збереження інших корисних влас­тивостей землі (ст. 91 ЗК). Громадяни України входять у коло суб'єктів правовідносин з використання земель сільськогосподар­ського призначення. Суб'єкти, які здійснюють господарську діяль­ність на сільськогосподарських угіддях, є третім елементом право­вого режиму цієї категорії земель.

Слід зауважити, що права та обов'язки суб'єктів правовідносин із використання земель залежать як від правового статусу цих суб'єктів, так і від особливостей конкретної земельної ділянки. От­же, четвертим елементом правового режиму земель сільськогоспо­дарського призначення є наявність прав і обов'язків суб'єктів пра­вовідносин.

П'ятим елементом правового режиму земель учені вважають на­явність ефективного правового механізму, який забезпечує належ­ний правовий режим використання земель. До елементів такого механізму належать:

— наявність правових норм, виконання яких запобігає пору­шенню правового режиму земель і забезпечує пріоритет земель сільськогосподарського призначення перед землями несільськогос-подарського призначення, а також норм, що не дозволяють вилу­чення цінних сільськогосподарських земель;

• наявність правових норм, застосування яких усуває умови, що спричинюють порушення правового режиму земель. Наприклад, за­борона фінансування проектно-дослідницьких робіт до прийняття місцевою адміністрацією рішення про попереднє узгодження місця розміщення об'єкта або рішення суду в разі виникнення спору;

• наявність покарань за порушення правового режиму земель. Так, відповідальність у вигляді штрафів передбачена за знищення межових знаків земельних ділянок, за самовільне зайняття землі, за псування і знищення родючого шару землі тощо;

• наявність правових норм, виконання яких дозволить відно­вити порушення режиму використання земель. Наприклад, само­вільно зайняті земельні ділянки мають бути повернуті за належніс­тю без відшкодування витрат, які виникли за час незаконного ко­ристування.

Отже, під правовим режимом земель сільськогосподарського приз­начення розуміється спеціальний порядок використання земель, вста­новлений законодавством для найбільш цінної категорії земельного фонду України.

Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає, що:

По-перше, вони надаються, насамперед, для сільськогосподар­ського використання (ст. 23 ЗК). Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі даних державного земельного кадастру.

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обме­ження на угоди із земельними ділянками, призначеними для сіль­ськогосподарських цілей. Вимоги полягають передусім у встанов­ленні земельним законодавством переліку видів земель сільсько­господарського призначення, цілком вилучених із цивільного обі­гу, тобто тих, котрі не можуть бути об'єктами права приватної власності. До них належать, зокрема, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає установленим вимогам (нор­мам, правилам, нормативам), а також деградовані й малопродук­тивні землі, які вилучаються з цивільного обігу (ст. ст. 170, 172 ЗК). Крім того, стосовно земель, які перебувають у приватній власнос­ті, земельне законодавство може встановлювати особливі правила здійснення угод. Так, покупцями земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення для ведення товарного сільськогосподар­ського виробництва можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському госпо­дарстві, або які займаються веденням товарного сільськогосподар­ського виробництва, а також юридичні особи України, установчи­ми документами яких передбачене ведення сільськогосподарського виробництва, а переважне право купівлі земельних ділянок сіль­ськогосподарського призначення мають ті громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки (ст. 130 ЗК).

Крім того, за п. 15 Перехідних положень ЗК громадяни та юри­дичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподар­ського виробництва, а також громадяни України — власники зе­мельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 р. продавати чи ін­шим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земель­ні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилучен­ні земель для суспільних потреб. Отже, право розпорядження зем­лями сільськогосподарського призначення підлягає певним обме­женням, які встановлюються державою з метою мінімізації нега­тивних наслідків, пов'язаних з функціонуванням ринку землі.

По-третє, господарське використання земель сільськогосподар­ського призначення має не тільки не погіршувати стан земель внас­лідок виробничої діяльності, але й сприяти відновленню та поліп­шенню родючості фунтів, їх корисних властивостей. У цьому зв'яз­ку власники земельних ділянок і землекористувачі повинні викону­вати заходи щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплень, заболочування, вторинного засмічення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й ра­діоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів. Вони зобов'язані також провадити рекульти­вацію порушених земель, вживати заходів щодо підвищення їх ро­дючості та поліпшення інших корисних властивостей землі. Всі ор­ганізації, які здійснюють діяльність, пов'язану з порушенням по­верхневого шару фунту, повинні здійснювати зняття, складування, збереження поверхневого шару фунту і нанесення його на ділян­ку, з якої він був знятий, чи на іншу земельну ділянку для підви­щення її продуктивності й інших властивостей.

По-четверте, при вилученні (викупі) земель сільськогосподар­ського призначення для потреб, не пов'язаних із сільськогосподар­ським виробництвом, при тимчасовому зайнятті сільськогосподар­ських угідь для інших видів використання, при обмеженні вико­ристання або погіршенні якості сільськогосподарських угідь тощо власникам землі й землекористувачам відшкодовуються збитки і втрати сільськогосподарського виробництва.