6.2. Поняття й оцінка інвестиційного клімату.

Традиційне здійснення експертно — аналітичної оцінки інвестиційного клімату пов'язане з виведенням інтегрального показника ризику і відповідним ранжируванням країн шляхом визначення їхнього інвестиційного рейтингу в результаті аналізу факторів їх політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів та інфраструктури.

Одна з комплексних методик оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України передбачає ранжирування регіонів (областей) за п'ятьма синтетичними (узагальненими) показниками з урахуванням їх значимості. Важливою складовою аналізу інвестиційного клімату на мікрорівні є аналіз і оцінка проблем, з якими стикаються підприємства з іноземними інвестиціями, які діють в Україні. Найбільші західні компанії, що працюють в Україні, головними проблемами, пов'язаними з реалізацією інвестиційних проектів, вважають такі: неефективне і нестабільне законодавство; ігнорування вимог законодавства взагалі (українськими учасниками проектів); високий рівень корупції; несправедливу, на їхню думку, політику ліцензування в Україні; проблеми бухгалтерського обліку.

За результатами опитування, проведеного Всесвітнім банком, переважна більшість українських підприємців сприймають рівень оподатковування як основну перешкоду розвитку виробництва. На основі дослідження Всесвітнього банку зроблено висновок, що прозорість і передбачуваність законодавства, необхідні для ефективної ринкової економіки, в Україні відсутні. До того ж, крім частих змін законодавства, нові закони нерідко мають зворотну силу, що загрожує інвестору необмеженим ризиком. Невиконання українською стороною вимог контрактів стає традиційним, причому нерідко досягти виконання їхніх умов не вдається навіть через суд. Інвесторів також відштовхує неефективність чинної судової системи й особливо — існуючого механізму реалізації рішень суду. Серйозною перешкодою, що стримує розвиток іноземного інвестування в Україні, залишаються українські норми і форма надання фінансової звітності, що значно відрізняються як від міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), так і від загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку в США.

Окремо слід зупинитися на питанні неготовності багатьох підприємств України до залучення іноземних інвестицій. Причина її — незадовільна організація роботи на підприємствах, надзвичайно низький рівень маркетингу. Через побоювання втратити контроль над підприємством українська сторона іноді не приймає умов залучення інвестицій, які в усьому світі вважаються прийнятними. Необхідно якомога швидше погодити правила торгівлі, що діють в Україні, із усіма країнами-членами Всесвітньої торгової організації. Це, безсумнівно, буде сприяти підвищенню надійності України як міжнародного торгового партнера.

За даними Держкомстату України галузева структура прямих іноземних інвестицій формується в основному за рахунок харчової промисловості, внутрішньої торгівлі, машинобудування та металообробки, хімічної промисловості, фінансових послуг. Прямі іноземні інвестиції осідають головним чином у промислових центрах України, зокрема в м. Києві, Одеській, Дніпропетровській, Львівській, Запорізькій областях. Значним фактором у цьому процесі є неефективна регіональна політика.

Необхідно розробити систему заходів, спрямованих на підтримку банківського довгострокового кредитування інвестиційних проектів виробничої сфери. Необхідно вирішити питання про застосування інвестиційного податкового кредиту для українських підприємств із метою стимулювання впровадження нової техніки у виробництво. Тільки активізація інвестиційної діяльності та розробка її нового механізму дозволить здійснити структурну перебудову виробництва, освоїти випуск конкурентноздатної продукції.

Аналізуючи сформовану в Україні ситуацію щодо залучення і використання інвестицій, експерти-економісти прийшли до висновку, що вона не відповідає нинішнім вимогам. Для стимуляції цього процесу потрібно вжити низку заходів:

• для допомоги потенційному інвестору швидко і правильно зорієнтуватися у виборі необхідного реципієнта назріла необхідність створення єдиної національної реєстраційної системи (можливо, на основі Ліцензійної палати України), як це зроблено в багатьох розвитих країнах. Цьому органу в передбачений законом термін має надходити необхідна інформація щодо юридичних осіб, що сприяла б їхній більшій відкритості для іноземних інвесторів;

• особливу важливість набувають юридичні аспекти проблеми інвестування, зокрема захист прав інвесторів. Чинна законодавча база містить щодо цього головним чином декларативні статті. У законодавчому полі нашої держави слід забезпечити, як мінімум, 5 основних прав інвестора: право голосу, право на участь у прибутках, право на перевірку всіх документів емітента, право переважного придбання нових емісій акцій і право на одержання частини майна при ліквідації емітента;

• з погляду фахівців, слід також закріпити процедуру злиття і поглинання комерційних структур, в активах яких існують інвестиційні капітали, оскільки нині це серйозна проблема, що відштовхує потенційних інвесторів.