Страховик

13%

9%

10%

4000 гр. од.

Страхова премія

10%

1000 гр.од

Частка страхової премії

3000 гр.од.

Частка страхової премії

+

Акумуляція грошей у страховика

1300 гр.од.

Комісійна винагорода

10%

300 гр.од.

Акумуляція грошей у перестраховика

2700 гр.од.

Рис. 6.1. Схема перерозподілу грошової премії та передумови зниження тарифної ставки при перестрахуванні ризиків.

Таким чином, відмовившись від ласого шматочка одноразової угоди, розумний страховик, знижуючи на ринку страхових послуг тарифну ставку, може розраховувати на все більше число власних клієнтів. Така дія вкладається у рамки суті категорії ДИВЕРСИФІКАЦІЇ в частині територіального чи галузевого розосередження взятих на страхування ризиків. Чим воно інтенсивніше, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки як для страховика, а як показує досвід, так і для страхового ринку країни в цілому, менша. Але зниження відсоткової тарифної ставки на страхування (ціни страхової послуги) не безмежне. Логіка підказує, що вона не повинна переходити межу беззбитковості страхування, яка мінімальним своїм значенням наближається до значень, отриманих за допомогою статистичних досліджень у кожній галузі(підгалузі, виді) страхування. Взаємозв’язок таких значень, їх вплив один на одного, а також на працездатність страховика й страхового ринку в цілому – тема окремого розповідання.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що будь-яка страхова компанія, коли вона хоче мати безпечний бізнес, потребує проведення перестрахування взятих на себе ризиків. Перестраховик надає фінансову підтримку страховій компанії щоб вона мала можливість розширювати свою діяльність. Це вкрай важливо для страховика коли він має інтерес до проникнення на інший ринок чи у розширенні можливостей своєї компанії. Такого він не в змозі зробити, якщо для своєї безпечності буде лише приймати незначні частки великих ризиків і тільки в своєму регіоні.

Перестрахування дає страховій компанії можливість застосовувати закон великих чисел і реалізувати основний принцип страхування, згідно з яким більшість покриває збитки одного. Чим більше договорів укладено страховою компанією, тим збалансованішим буде її страховий портфель і тим менше буде хвилювань у позовах, які пред’являтимуться по страхових сплатах. Перестрахування дозволяє страховику розширити перелік ризиків які приймаються на страхування, захистити активи компанії у випадках непередбачених несприятливих результатів у одному конкретному виді страхування.

Таким чином, перестрахування – необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності буть-якого страховика, праця якого напряму залежить від розміру його власного капіталу та сформованих страхових резервів. Чим більша кількість об’єктів страхування з приблизно однаковою вартістю й імовірністю наступу страхового випадку застраховані страховою компанією, тим з меншим ризиком буде страховий портфель, і результати страхових операцій можуть бути вирахувані з достатньо високою мірою точності.

На практиці страхові товариства не мають можливостей створювати ідеально збалансовані портфелі, оскільки кількість об’єктів страхування у однієї компанії, як правило, невелика, чи в портфелі містяться значні та небезпечні ризики. Вирівнювання страхових сум, прийнятих на страхування об’єктів, приведення потенційної відповідальності по сукупній страховій сумі у відповідність зі своїми фінансовими можливостями для забезпечення своєї фінансової сталості-надає перестрахування.

Така ж мета досягається у практиці страхування деяких ризиків, при застосуванні співстрахування. Крупні ризики більше спів страхуються – промислові, транспортні, авіаційні. Але в масових видах страхування – страхування автомобілів, особистого майна, нещасних випадків і т. ін. – доречне тільки перестрахування. Підходи базуються на прийнятому у ЄЕС правилу до визначення “крупних” ризиків до яких відносять об’єкти які відповідають як мінімум двом з трьох слідуючих умов:

• сума балансу – більша ніж 6,2 млн. євро;

• товарообіг – більший ніж 12,8 млн. євро за рік ;

• число задіяних – більш ніж 250 громадян.

При розгляді питання про перестрахування чи співстрахування страхова компанія виходить з того, що перестрахування чи співстрахування повинні бути економічно ефективними з точки зору досягнення мети страхування та ураховувати вартість таких дій. Під вартістю перестрахування чи співстрахування прийнято розуміти не тільки частину страхового платежу, що передається перестраховику (співстраховику) разом з його часткою відповідальності по ризику, а й витрати по веденню справи, що зв’язані з оформленням перестрахування чи страхування.

Більшість страховиків, які не мають значних фінансових засобів і не можуть брати на себе крупні ризики, можуть зробити це через співстрахування.

Але при співстрахуванні страхувальнику великого ризику (клієнту) доводиться звертатися від одного страховика до іншого доти, доки не пощастить покрити бажану страхову суму. А при настанні страхового випадку він повинен одержати від кожного страховика окремо частку страхового відшкодування. Такий розподіл ризику може бути здійснено тільки у великих страхових центрах і здійснюється звичайно за допомогою спеціальних посередників – страхових брокерів (в Англії), маклерів (у Німеччині), куртьє(у Франції) і т.п.

У будь-якому випадку складна організація договору співстрахування (пробачлива при прийомі на страхування рідких об’єктів, де, як правило, контрагентом страховиків виступає юридична особа, що володіє достатньою компетенцією) ставить гальма при проведенні масових видів страхування, якщо індивідуальна вартість великого числа прийнятих на страхування об’єктів перевищує розмір власного утримання страховика. У цій ситуації розподіл ризику може бути зроблено і іншим шляхом: страхова компанія приймає на себе відповідальність у всій сумі і уже від свого імені звертається до іншого страховика з пропозицією передати частину ризику на відповідальність останнього.

Отже, співстрахування це – страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. Договір співстрахування містить умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.

Особливості співстрахування такі:

• один із співстраховиків може представляти усіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки;

• кожен страховик несе відповідальність тільки за обсягом взятих на себе зобов’язань;

• страхувальник може розглядатися як співстраховик, якщо об’єкт застраховано не в повній вартості;

• має значні переваги при страхуванні великих розмірів та незручне при страхуванні середніх та незначних ризиків.

Але головне це визначення розміру “власного утримання ризику” в таких діях, що повинно бути економічно обґрунтоване. Встановлення суми власного утримання ризику у оптимальному розмірі – дуже важка справа. Коли ліміт власного утримання встановлений на низькому рівні – страхова компанія буде постійно передавати надлишкову частину премії разом з часткою відповідальності при перестрахуванні, яку вона могла б зберегти за умови правильного визначення ліміту власного утримання. А коли ліміт власного утримання буде дуже високим – фінансова сталість страховика буде підірвана. Отже, власне утримання – це економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності і визначається: окремо за страховим полісом; за одним ризиком; за рядом ризиків.

Є багато теорій і практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного утримання ризиків. Але вони носять загальний характер і не мають можливостей враховувати специфічні умови діяльності конкретних компаній, які хоч керуються ними, але підходять до них критично.