3.Зміст навчального матеріалу

Анемія – це патологічний клініко-лабораторний симптомокомплекс, що характеризується зниженням вмісту гемоглобіну й еритроцитів в одиниці об`єму крові.

Залізодефіцитна анемія (сидеропенічна) – це різновид анемій, причиною яких є дефіцит заліза в організмі, пов'язаний з недостатнім його надходженням чи засвоєнням чи підвищеним виведенням. Залізодефіцитна анемія - це клінічно - маніфестний залізодефіцитний стан, що є заключною стадією дефіциту заліза в організмі.

Залізодефіцитні стани дуже широко поширені в дитячій популяції. Серед усіх анемій дитячого віку, залізодефіцитна її форма є найчастішою. Однак актуальність проблеми залізодефіцитної анемії пояснюється не тільки поширеністю цього захворювання, але і вираженими патологічними змінами, що відбуваються в зростаючому організмі. У самій назві - залізодефіцитна анемія - визначена основна патогенетична причина захворювання - нестача в організмі заліза. За даними ВООЗ (1971), дефіцит заліза у тому чи іншому ступені виразності є в 20% населення планети. У дитячій популяції поширеність дефіциту заліза складає від 17,5% у школярів, до 50% у дітей раннього віку. Зменшення кількості заліза в організмі (у тканинних депо, у сироватці крові й у кістковому мозку) призводить до порушення утворення гемоглобіну і зниження темпів його синтезу, нагромадження вільного протопорфірину в еритроцитах, розвитку гіпохромної анемії і трофічних розладів в органах і тканинах. Істинна поширеність залізодефіцитних станів у дитячій популяції невідома, за даними різних авторів частота її складає від 3.8% до 76%. В дитячому організмі, з його високим і напруженим рівнем обміну речовин з анаболічною спрямованістю, дефіцит заліза відчувається найбільш гостро. Зниження активності цілого ряду залізовмісних ферментних систем (цитохроми, каталази, пероксидази й ін.) призводить до порушення клітинного і тканинного метаболізму. Це призводить до зниження темпів синтезу гемоглобіну і зменшення насичення ним еритроцитів. Зниження концентрації гемоглобіну ініціює розвиток анемічної гіпоксії. Анемічна гіпоксія, що розвивається при цьому, збільшує наявні в організмі метаболічні зміни і трофічні порушення.

Роль заліза в організмі. Залізо (Fe) - один із найважливіших мікроелементів, що входить в організм. Залізо є обов'язковим і незамінним компонентом різних білків і ферментних систем, що забезпечують необхідний рівень системного і клітинного аеробного метаболізму.

Залізо відіграє важливу роль у підтримці високого рівня імунної резистентності організму. Адекватний вміст заліза в організмі сприяє повноцінному функціонуванню факторів неспецифічного захисту, клітинного і місцевого імунітету. Існують дані, які свідчать про те, що дефіцит заліза в дітей призводить до росту інфекційної захворюваності органів дихання і шлунково-кишкового тракту. Також доведено, що діти, які одержували препарати заліза у зв'язку з анемією, вірогідно рідше хворіли на респіраторні і кишкові інфекції.

Залізо є обов'язковою складовою частиною багатьох гемопротеїдів і ферментів, що беруть участь у різних метаболічих процесах організму. Найбільш вивчене фізіологічне значення заліза, що входить до складу гемоглобіну. Гемоглобін - здійснює транспорт кисню з легень у тканини і вуглекислого газу з тканин у легені і складається з білкової частини (глобіну) і небілкової (гема).

Гем (залізопорфірин) – це комплексна сполука, що складається з пігменту протопорфірину та іона двовалентного заліза. Гем входить до складу не тільки гемоглобіну, але і міоглобіну та деяких ферментів (цитохромів, каталази, пероксидази). Залізо, що входить у ці з'єднання, називають «гемовим». Гемове залізо значно краще засвоюється організмом, ніж іонізоване.

Міоглобін - пігментний протеїд, що міститься в м'язовій тканині. До складу міоглобіну, як і гемоглобіну, входять гем і глобін. Міоглобін здійснює транспорт кисню і його депонування в м'язових тканинах, регулює перекисне окислювання і тканинне дихання.

Метаболізм заліза в організмі. У фізіологічних умовах залізо надходить в організм тільки з їжею. Кількість засвоєного організмом заліза залежить від вмісту і валентності заліза в харчовому продукті, якісній характеристиці продукту і стану шлунково-кишкового тракту пацієнта. Найбільшу кількість заліза організм отримує при вживанні в їжу м'ясних продуктів харчування. Це пояснюється значно більшою ефективністю абсорбції гемового заліза в кишечнику в порівнянні з іншими з'єднаннями харчового заліза. Біодоступність двовалентного заліза, у порівнянні з тривалентним, значно вища. Швидкість поглинання заліза в ШКТ залежить і від білкового складу їжі. На рівень кишкової абсорбції заліза впливають, як загальна кількість харчового білка, так і його якісний склад. Всмоктування харчового заліза значно підсилюється при підвищенні змісту білка в раціоні. Природно, що при порушенні функції ШКТ, насамперед при синдромі мальабсорбції, надходження в організм заліза буде знижене. Слід відзначити, що зміна рівня кислотності шлункового соку значного впливу на всмоктування заліза в кишечнику не має.

Транспорт заліза в організмі здійснюється трансферином. Цей білок переносить залізо з ШКТ до еритрокаріоцитів кісткового мозку, у тканинні депо. Також трансферин здійснює зворотний транспорт заліза в кістковий мозок з депо і макрофагів, де відбувається реутилізація Fe із природно зруйнованих еритроцитів.

Залізо, що всмокталося в ШКТ, зв'язується з трансферрином і доставляється в кістковий мозок, залізовмісні ферментативні системи і тканинні депо. Основна маса реутилізованого ендогенного заліза надходить у кістковий мозок з фагоцитуючих макрофагів. У нормальних умовах "старіючі" еритроцити руйнуються фагоцитами селезінки.