10. Творчість і особа. Психологічні особливості творчої особи.

Серед науково-психологічних проблем, які не лише не втратили своєї актуальності протягом всього культурно-історичного розвитку людства, а й набувають особливої значущості в кожному цивілізованому і прогресивно зорієнтованому суспільстві – проблема творчості. Сучасне зростання інтересу до проблеми творчості зумовлене інтенсивною динамікою суспільно-економічних процесів. Темпи науково-технічного прогресу вимагають з одного боку стабільного генерування нових ідей і впровадження їх у суспільну реальність, з іншого боку – особистісної адекватності технічному, економічному рівню середовища.

Як процес винахідництва, створення нового оригінального, так і процес адаптації до трансформованого середовища на основі впровадження новітніх технологій, грунтуються на індивідуальних творчих можливостях особистості.

Особливістю наукового тлумачення феномену творчості у вітчизняній науці (С.Л. Рубінштейн, О.Н. Леонтьєв, О.Г. Асмолов, О.В. Петровський, Я.А. Пономарьов та ін.) є визначеність його змісту принципом суспільної детермінованості особистості, зокрема її знань та творчих здібностей. Саме тому творча діяльність особистості розглядається традиційно, як результат єдності пізнання та діяльності. Критерієм значущості результатів творчості є соціальне середовище.

Однак, не завжди результатом творчої діяльності особистості виявляється соціально значущий новий продукт. Так, результат творчості може бути індивідуально значущим, виступаючи спонуками своєрідного унікального особистісного розвитку творця. З іншого боку, результати творчої діяльності можуть мати і негативне значення, як для самого творця, так і для суспільства. Виходячи із актуальності сучасних досліджень та представлення творчості в контексті концепції життєтворчості, доцільно зосередити увагу на виявленні глибинно-психічних механізмів особистості, які детермінують своєрідність її життєвої активності.

В контексті проблеми життєтворчості передбачається виявлення всіх життєвих стосунків особистості в різноманітних аспектах самоствердження та самореалізації. Так, вітчизняні філософи Шинкарук В. І., Сохань Л. В., Шульга Н. О., Бекишина І. Е., Соболь П. П. схильні розглядати творчу діяльність людини як "її самодіяльність, самозміни, саморозвиток".

Поява наукового поняття "психічний захист" зумовлена становленням теорії особистості в руслі психоаналізу. З.Фрейд у контексті дослідження трьох інстанцій людської психіки ("Воно", "Я", та "Над-я"), вживає термін "захист" як найбільш загальну назву для всіх типів механізмів, які "Я" використовує для подолання внутрішніх конфліктів. Такі конфлікти зумовлюються суперечливістю інстинктивних потреб, керованих принципом задоволення та вимогами суспільства. Виникнення конфлікту супроводжується відчуттями страху, докорів сумління, тривоги. Засоби, які використовує особистість ("Я") для подолання таких станів, у психоаналізі отримали назву "захисні механізми".

У сучасних психоаналітичних дослідженнях функції та зміст функцій психічних захистів розглядаються, здебільшого, в клінічних рамках. Необхідність дослідження особливостей обумовлення творчої діяльності особистості психічними захистами, оскільки:

• психічні захисти є системним утворенням психіки, яке інтегрує її структурні компоненти, визначаючи їх функціональні особливості – тобто своєрідність, оригінальність, неординарність і т. д. (характеристики важливі для визначення творчості);

• психічні захисти починають формуватися в період вікового розвитку психіки, коли свідомість ще не розвинута, тому вони є переважно неусвідомлюваними. Раннє формування та несвідомий характер механізмів психічного захисту зумовлює імперативність їх впливу на життєдіяльність людини та труднощі контролю їх функціональних проявів.

• теорія психічних захистів завдячує своїм походженням і розвитком клінічному психоаналізу З. Фрейда. Клінічна практика ґрунтується на діагностиці і терапії гіперфункцій, механізмів, психічних захистів, енергетична сила яких виявляється спроможною детермінувати психосоматичні симптоми.