[Ред.]генеральні вікарії

Герцогством Афінським в період 1381—1388 років правили генеральні вікарії.

• Матеу де Монткада

• Роже де Лурія

• Матеу де Перальта

• Луї Федрік

• Далмо IV Рокаберті

• Бернат де Корделла

[Ред.]династія Аччаюолі

Флорентійська родина Аччаюолі правила Герцогством Афінським після витіснення ними каталонців за підтримки Наваррської компанії. Хоча Неріо I Аччаюолі заповідав Афіни та Герцогства Венеції, флорентійці повернули собі владу і правили до турецького завоювання.

• Неріо I Аччаюолі (1388—1394)

• Антоніо I Аччаюолі (1394—1395)

• Неріо II Аччаюолі, (1435—1439)

• Антоніо II Аччаюолі, (1439—1441)

• Нерио II Аччаюолі (вдруге), (1441—1454)

• Франческо Аччаюолі (1451—1454)

• Франко Аччаюолі (1455—1458)

Ахейське князівство або Князівство Морея — держава хрестоносців, що виникла після Четвертого хрестового походу, у 1205 році, на території сучасної Греції. Вважалося васалом Королівства Фессалоніки, після падіння якого стала наймогутнішою державою хрестоносців у Греції.

Зміст   [сховати]  1 Територія князівства 2 Історія 3 Населення та суспільно-економічний стан князівства 4 Культура 5 Правителі Ахейського князівства 6 Виноски 7 Джерела та посилання

[Ред.]Територія князівства

Князівство займало невелику територію. Йому належала частина внутрішнього Пелопоннесу, Еліда, Мессенія і частина Аркадії та декілька портів, подібних до Монемвазії. Завдяки існуванню цих портів князівство багатіло і могло допомагати Латинській імперії в її боротьбі з візантійськими нікейськими імператорами, що претендували на константинопольський престол. Зі всіх сторін територія Ахейського князівства була оточена володіннямиЕпірського деспотату та Венеції. Столиця Мореї декілька разів змінювалась. Першою столицею була визначена Андравіда. У 1249 році Гільйом ІІ Віллардуен переніс столицю до Містри, однак вже у 1262 він вимушений був передати Містру та більшу частину Мореї візантійцям.

[Ред.]Історія

Під час Четвертого Хрестового походу, коли хрестоносці розділили між собою Візантійську імперію, Гільйом де Шамплітт та Жоффруа де Віллардуен висадились на Пелопоннес та захопили його частину у 1205 році. Першим правителем новоутвореної держави став Гільйом де Шамплітт, а після його смерті у 1209 Жоффруа де Віллардуену домігся визнання своєї влади над князівством зі сторони місцевих феодалів, папи Іннокентія ІІІ та імператора і разом з цим отримав титул князя Ахейського. У час правління сім'ї Віллардуенів князівство досягло свого найбільшого розквіту. Двір князя в Андравіді вважався одним з кращих та найвишуканіших у Європі. Князь Гільйом ІІ був відомим поетом та трубадуром. Князівство мало свій монетний двір. З'явилися власна література та особлива форма французької мови. В цей час була написана Морейська хроніка — цінне джерело по історії Четвертого хрестового походу.

Монети Ізабелли де Віллардуен (1297—1301)

Правова система Ахейського князівства, що створювалась на основі синтезу норм французького феодального права та норм візантійського права почала свій розвиток саме в правління Віллардуенів. Ці закони стали прикладом для всіх держав хрестоносців цього періоду. Морейська знать часто використовувала назви візантійських посад пристосовуючи їх до своїх потреб, наприклад: логофет та протовестарій. За наказом Жоффруа І був складений регістр проній (феодів)^[1]. Вершини могутності князівство досягло після сходження на престол Гільйома ІІ де Віллардуена, що був другим сином князя Гільйома І. Ним була побудована фортеця та палац у Містрі. У1249 за допомоги князівських вассалів з Негропонту йому вдалося захопити Монемвасію і після цього відправився із загоном в 400 лицарів та 28 кораблями у Сьомий хрестовий похід. Після повернення з нього Гільйом ІІ був визнаний сеньором герцогством Архіпелагу, герцогством Афінським та більшістю баронів Негропонту (Евбеї). У 1255 князь Гільйом, через суперечку навколо спадку своєї померлої дружини Катарини делла Карчері, почав війну проти венеціанських володінь для того, щоб захопити острів Евбею. У 1259 він об'єднався з Михаїлом ІІ, деспотом Епіру проти Михаїла VIII Палеолога, імператора Нікеї і одружився на Анні Дукині, дочці епірського деспота. Проте Михаїл ІІ Епірський перейшов на сторону нікейського імператора і в Пелаґонійській битві Гільйом ІІ був взятий у полон. У 1262, після рішення так званого «дамського» парламенту в Ніклі, що вирішив йти на поступки по відношенню до візантійців, він був звільнений в обмін на Містру та найважливіші укріплення Пелопонессу — , Монемвасію та Велику Майну, що стали візантійським Деспотатом Мореї^[2]. Після смерті Гільйома ІІ де Віллардуена в 1278 латинський імператор Балдуїн ІІ визнав права на Ахейське князівство за Карлом І Анжуйським, королем Сицилії та Неаполя. Правителі з Анжуйської династії самі не бували в Ахеї, але присилали гроші для боротьби з візантійцями. Реально ж справами в князівстві керували італійці. Така ситуація продовжувалась до поки Фома Палеолог, деспот Мореї у 1432 не захопив територію, що залишилась від князівства. А 1460 році сам деспотат Мореї був захоплений Османською імперією.