Правове регулювання

Правове регулювання – метод державного управління, суттю якого є юридичний вплив на соціально-правову сферу та її окремі елементи у процесі впорядкування суспільних відносин, основним учасником якого є державна влада ¹.

Правове регулювання в системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування – видання нормативно-правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упорядкованості суспільних відносин у сфері державного управління; б) розпорядчо-юридичних дій – правового регулювання поточної управлінської діяльності.

Залежно від рівня юридичного застосування, методи правового регламентування бувають трьох видів: загальнодержавні, відомчі, внутрішньосистемні.

Загальнодержавні спрямовані на всю систему державного управління, надаючи їй форми організованої структури. Ці акти мають комплексний характер, що охоплює всі аспекти управлінської діяльності і сектори державного управління, регламентуючи здійснення основних управлінських функцій (політико-адміністративних, економічних, соціальних, гуманітарних).

Відомчий характер має регламентування, яке здійснюється на основі загальнодержавних нормативно-правових управлінських актів місцевих та відомчих органів виконавчої влади в рамках своєї компетенції. Здійснюється правове регулювання діяльності підпорядкованих структур, організацій, підрозділів у вигляді регламентуючих документів (статутів, правил, інструкцій, регламентів) і розпорядчо-правових актів (розпоряджень, наказів), спрямованих на вирішення конкретних завдань.

Внутрішньосистемне правове регламентування в структурних підрозділах та установах здійснюється за допомогою нормативних актів, до яких відносять: розпорядчі акти – накази; затверджуючи акти; положення, які встановлюють завдання, функції, права, обов’язки і відповідальність підрозділів, служб та їх керівників; посадові інструкції, що встановлюють права і функціональні обов’язки посадових осіб. До них пред’являються певні вимоги, що забезпечують їх легітимність та ефективність: відповідність Конституції, законам і указам вищих органів влади; дотримання необхідних процедурних правил.

Щодо іншого складової правового регулювання – конкретних розпорядчо-юридичних дій, то слід зазначити, що вони є невід’ємним елементом будь-якої адміністративно-управлінської діяльності. Адже важко уявити адміністративний орган без здійснення юридичних дій, що стосуються організаційних, кадрових та фінансових питань (переміщення персоналу, затвердження організаційної структури, витрачання бюджетних коштів тощо).

Причому в сфері державного управління такі дії здійснюються як відносно підпорядкованих об’єктів управління, так і щодо внутрішньо-організаційних параметрів. Так, центральні органи виконавчої влади (МВС України, ДПА України) призначають керівних працівників місцевих структурних підрозділів, а також працівників власного апарату.

Переконання і примус

Методи переконання і примусу внаслідок всепроникаючого характеру використовуються у всіх сферах та на всіх рівнях управління, багато в чому визначаючи зміст та конкретний прояв інших методів. Наприклад, метод єдиноначального розпорядництва, як і економічні, адміністративні методи, заснований на методі переконання.

Переконання – метод управління, спрямований на свідоме засвоєння й усвідомлення працівником морально-правових принципів та цінностей державної служби – визначальних чинників його поведінки та виконання службових обов’язків.

Цей метод становить основу функціонування апарату державного управління. Переконання є впливом на свідомість, почуття, волю людей з метою формування в них свідомої участі у виконанні поставлених завдань; є засобом попередження правопорушень і зміцнення державної дисципліни.

Виходячи з того, що державна служба сьогодні – це публічна довіра до державного службовця, функціонування даного інституту базується на двох невід’ємних складових: моралі і праві. Прийняття Закону „Про державну службу” заклало правові засади вимог до державного службовця, які виходять з основних принципів державної служби, зафіксованих у ст. 3 даного Закону.

Методу переконання передує метод примусу, який застосовується при нездатності суб’єктів адміністративно-правових відносин скерувати свою поведінку відповідно до встановлених законів, нормативно-правових актів. Примус, як і переконання, є обов’язковим елементом правового методу державного управління.

Примус – метод управління, що ґрунтується на авторитеті держави і сили закону, спрямований на суб’єкт і об’єкт управління, з метою досягнення встановлених параметрів діяльності, вироблення певних форм поведінки та підтримання суспільної дисципліни.

Даний метод у взаємовідносинах між органами управління та їх посадовими особами застосовується в таких формах:

• встановлення в управлінських актах заборон і санкцій за їх порушення;

• примусове вилучення матеріальних і фінансових засобів у випадках, передбачених законодавством;

• скасування незаконних актів управління;

• застосування матеріальних санкцій за порушення державної дисципліни, заподіяння матеріальних збитків державі;

• застосування заходів дисциплінарної та адміністративної відповідальності до державних службовців¹.

Щодо відповідальності, то в Україні на законодавчому рівні прийнято цілий ряд законів, які встановлюють правові засади відповідальності за певні види порушень у сфері державного управління. Зокрема, Закон „Про боротьбу з корупцією” визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Важливо, щоб методи переконання й примусу розумно поєднувалися, тобто не протистояли один одному, а доповнювали, підпорядковувалися загальним завданням керівного впливу. Як уже зазначалося, примусові засоби – це країні дії, а тому, як правило, застосовуються у тих випадках, коли переконання та суспільний вплив не досягли бажаних результатів. Поступове зростання культури управління, свідомості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин.