2. Маржиналізм. Становлення неокласичної економічної теорії

9.2.1. Теоретико-методологічні засади маржиналізму і неокласичної економічної теорії. Попередники маржиналізму

В історії економічної думки остання третина ХІХ ст. була перехідним періодом від класичної політичної економії до неокласичної економічної теорії на основі маржиналізму¹ як економічної концепції та методу економічних досліджень.

В економічній літературі об’єктивними умовами переоцінки цінностей класичної економічної школи визначають наступні:

а) певні інституційні зміни в економіці, зокрема розвиток зрілого індустріального світового та національних господарств, формування психології та ринку споживача, ідеологія буржуазії, яка відсторонена від процесу виробництва;

б) кризовий стан класичної політичної економії та необхідність вироблення нових підходів і рекомендацій щодо раціонального господарювання економіки за умов монополізації економіки;

в) розвиток математичних методів аналізу, філософії, соціології, психології. Так, Ф. Міровський у книзі „Більше тепла, ніж світла” стверджує, що теорія корисності сформульована за зразком термодинаміки, що неокласична економічна теорія ― це переінакшена фізика XIX ст.;

г) маржиналізм утверджувався в полеміці з історичною школою економічної теорії та марксизмом. Але перші праці попередників маржиналізму з’явилися раніше, ніж перший том „Капіталу” (1867). У 1890-х рр. Бем-Баверк, Парето, Візер використовували маржинальну теорію для критики марксистської теорії.

Перехід від класичної до неокласичної теорії в економічній літературі розглядається як наукова «маржинальна революція». Її змістом є кардинальний перегляд предмета і методу дослідження класичної економічної теорії, що мало революційний характер. Хронологічно це пов’язано з опублікуванням трьох книг: В.С Джевонса «Теорії політичної економії» (1871, Велика Британія), К. Менгера «Основи вчення про народне господарство» (1871, Австрія), Л. Вальраса «Елементи чистої політичної економії» (1874, Швейцарія), в яких вчені цілком незалежно відкрили принцип спадної граничної корисності як основи для побудови нового виду статистичної мікроекономіки. Видатний дослідник економічної думки М. Блауг писав, що в її історії це найкращий приклад „множинного” відкриття¹. Власне термін „маржинальна революція” вперше використав один із засновників маржиналізму Л. Вальрас у 1886 р.

На першому етапі маржинальної революції (1870–1880-ті рр.) сформувався «суб’єктивно-психологічний напрям» у політичній економії, який ґрунтувався на суб’єктивній теорії вартості, розробленої на основі принципу граничної корисності. Розвиток маржиналізму відбувався в межах австрійської (Менгер, Ф. Візер та Е. Бем-Баверк) і математичної, заснованої В.С. Джевонсом, у її рамках ― лозаннською (Л. Вальрас, В. Парето) школами економічної думки. В. Джевонс власної наукової школи не створив.

Методологічна та теоретичні ознаки маржиналізму порівняно з класичною політичною економією розкриває табл. 9.2.1.

Таблиця 9.2.1

Критерії	Маржиналізм	Класична політична економія
Методологічний іструмен-тарій	Суб’єктивно-психологічний підхід при аналізі економічних явищ і процесів. Аналіз економіч-них процесів через схильність,. бажання, інтереси та очікування суб’єктів господарювання. Принцип раціональної поведінки людини, ідея оптимальності. Об’єктом дослідження є індиві-дуальне господарство Робінзона ― ізольованого від суспільства індивіда, який керується при прийнятті рішень оцінкою особистих вигод і втрат від участі в економічному процесі (метод робінзонад). Методологічний індивідуалізм, що усуває з політекономії аналіз соціальних відносин у суспільстві та історичний метод дослідження, перетворення політичної економії в чисту науку, що досліджує вічні універсальні економічні закони. Ідеологічна нейтральність. Маржинальний аналіз: використання гранич-них величин як інструментів для аналізу економічних явищ (гранична корисність, граничний дохід, гранична продуктивність) та кількісних методів математичного аналізу (диференціальних рівнянь, похідної) для оптимальних рішень статистичних задач. Введення в економічну наук понять сукупної корисності (всього доступного окремій людині кількості блага), суб’єктивної корисності як значимості даного блага для життєвої насолоди конкретної людини (об’єктивна корисність — здатність задовольняти людські потреби), граничної корисності як додаткової корисності, яку споживач отримує від додаткової одиниці певного блага. Економічна модель статичних, рівноважних станів. Короткостроковий аналіз. Принцип рідкісності, визнання обмеженості економічних ресурсів (фіксованої величини пропозиції певного ресурсу чи якогось блага) порівняно з людськими потребами Використання філософських ідей гедонізму (життя заради щастя) та утилітаризму (вчення про задоволення потреб як сенсу життя та основу всіх дій людини, поєднання насолод і страждань) з метою аналізу економічного життя.	Дослідження об’єктивних законів ринкової економіки Теорія вартості: трудова, витрат виробництва, корисності. Розмежування споживної та мінової вартості. Причинно-нас-лідковий і абстрактно-дедуктивний методи. Системний аналіз Динамічний підхід Довгостроковий аналіз Ідеологічна упередженість
Предмет дослід-ження	Раціональна поведінка економічних суб’єктів (споживача і фірми), які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов обмеженості ресурсів. Ринкова економіка аналізується як механічна сукупність раціонально мислячих суб’єктів. Політична економія ― поведінкова наука, дос-ліджує мотиви економічної діяльності, інтереси економічних суб’єктів (споживача та фірми)	Багатство та фактори його зрос-тання для задово-лення суспільних потреб, нагромад-ження капіталу та функціональний розподіл багатства між основними кла-сами суспільства
Вихід-ний пункт аналізу	Трактування індивідуальних оцінок учасників економічних відносин на основі суб’єктивно-психологічного підходу	Узагальнення фактів економічно-го життя на основі причинно-наслідко-вого підходу
Пріоритетна сфера дослідження	Переведення економічних досліджень із макроекономічного рівня на мікроекономічний. Визнання примату споживання над виробництвом, аналіз сфери обміну та споживання, аналіз кінцевих результатів, а не витрат.	Дослідження економічних проце-сів на макрорівні. Сфера виробництва первинна щодо сфера обміну та споживання
Основний економічний суб’єкт	Споживач, його потреби.	Виробник
Джерело формува-ння вартості (цінності)	Визначення цінності як ставлення окремої людини до предмета споживання, тобто через корисність цього блага для споживача.	Праця. Витрати виробництва

На другому етапі маржинальної революції (90-ті рр. ХІХ ст.) запо-чатковано неокласичний напрям економічної теорії Його представники відмовилися від суб’єктивно-психологічного підходу, поєднали маржиналізм із функціональним мікроекономічним аналізом, проголосили себе наступниками класичної політичної економії. Сформувалися англійська (А. Маршалл, А. Пігу, Ф. Еджуорт) і американська (Д.Б. Кларк) економічні школи. Вперше термін «неокласична теорія» запровадив у науковий обіг американський економіст Т. Веблен.

Порівняльний аналіз теоретико-методологічних засад двох етапів маржиальної революції визначено у табл. 9.2.1.

Таблиця 9.2.1.

Маржинальна революція
1-й етап (70‑80-ті рр. XIX ст.. )	2-й етап (90-ті рр. XIX ст. )
Представники: В. Джевонс, К. Менгер, Л.Вальрас	Представники: А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Кларк
Суб’єктивна течія Політичної економії	Неокласичний напрям Економічної теорії
Суб’єктивно-психологічний підхід до економічних явищ, вивчення мотивації поведінки людей через психологічні фактори: бажання, очікування, прихильність; визнання пріоритетності сфери споживання щодо сфери виробництва; визначення цінності економічних благ вихідною категорією наукових досліджень; обґрунтування теорії граничної корисності як головної умови визначення цінності товару; причинно-наслідковий аналіз, вивчення залежностей між попитом і ціною.	Відмова від суб’єктивно-психологічного підходу, спадкоємність принципів класичної політичної економії; аналіз господарства як цілісної системи, що охоплює сфери виробництва та споживання; відмова від пошуку вихідної категорії та першопричини ціни, аналіз впливу різних факторів на економічний добробут; створення двокритеріальної теорії ціни на основі одночасного врахування граничних витрат і граничної корисності; використання функціонального методу, запозиченого в математиці, з’ясування функціональних взаємозв’язків, опис функцій попиту, пропозиції та ціни з метою пояснення економічного механізму. Утвердження методу математичного моделювання економічних процесів як засіб реалізації концепції економічної рівноваги на рівні мікроекономіки.

Становлення неокласичної економічної теорії як цілісної теоретичної системи відбувалося в процесі формування теоретичних і методологічних засад. Неокласики визнавали такі ідеї класичної політичної економії як принцип економічного лібералізму, саморегульованості та рівноважності ринкової економіки, яка є єдиною і природною («ринковоцентрічність» економічної науки), принцип «чистої економіки» незалежної від суспільної форми її організації, що абстрагується в економічному аналізі від історичного і національного підходу, типів і форм власності, суб’єктивізму, психологізму, ідеологічних та інших позаекономічних оцінок в економічному аналізі.

Основні методи аналізу економічних процесів неокласиками базуються на метафізичній філософії та формальній логіці, охоплюють

• математичну формалізацію, зокрема функціональний аналіз і математичне моделювання;

• мікроекономічний підхід, трактування мікрорівноваги як результату взаємодії мікро одиниць, поведінковий аналіз;

• аналіз статистичних рівноважних господарських систем, оскільки механізм досконалої конкуренції забезпечує „алокаційну ефективність” (повне використання економічних ресурсів);

• синтетичний підхід, що поєднує протилежні наукові підходи, традиції, методи наукових досліджень;

• системно-функціональний метод, згідно з яким економіка вивчається як система з певними функціональними зв’язками;

• поєднання позитивного і нормативного методів пізнання. Перший спирається на філософію позитивізму, полягає в систематизації фактів, окремих суджень, даних чуттєвого досвіду. Критерієм істини є верифікація (перевірка гіпотези чи теорії), та фальсифікація (заперечення гіпотези, теорії). Нормативний метод спирається на філософію прагматизму, завдання науки визначається як пошук шляхів максимально можливої ефективної діяльності людини.

Особливості теоретичного аналізу ринкової економіки неокласиками на відміну від класичної політичної економії характеризує табл. 9.2.3¹.

Таблиця 9.2.3.

Неокласична економічна теорія

Класична політична економія

Формулювання закономірностей оптимального господарювання та визначення принципів рівноваги на мікрорівні за умов вільної конкуренції; трактування економічної теорії як науки про оптимальне використання обмежених ресурсів для задоволення людських потреб; предмет досліджень — поведінка еко-номічної людини (споживача, підприємця, найманого робітника), праця якої є джерелом багатства суспільств, яка прагне максимізувати вигоду (дохід, корисність) і мінімі-зувати витрати (зусилля); дослідження мікроекономічного рівня економіки на основі статистичних моделей; цілісний системний аналіз сфер виробництва, обігу та споживання; системоутворююча категорія — теорія граничної корисності; в основі визначенні ціни — взаємодія попиту та пропозиції.

Аналіз глобальних динамічних процесів та закономірностей розвитку ринкової економіки; трактування політичної економії як науки, яка досліджує об’єктивні, універсальні закони економічного зростання; предмет досліджень — забезпечення зростання матеріального багатства як джерела задоволення суспільних потреб, аналіз ролі різних факторів виробництва в цьому процесі; врахування об’єктивних факторів життєдіяльності людини; аналіз економіки на макрорівні, проблем економічного зростання або економічної динаміки; визнання сфери виробництва первинною щодо сфери обігу; системоутворююча категорія — теорія трудової вартості витратний аналіз визначення ціни, залежність її величини від затрат праці (виробництва).

Історичний розвиток неокласичного економічної теорії можна узагальнити наступними періодами:

• перша третина XX ст. — панування

• 30‑60-ті рр. XX ст. —

• 70-ті рр. XX ст. – початок XIX ст. —

Неокласична економічна теорія є величезним надбанням цивілізації, залишається серцевиною мейнстріму економічної теорії і на початку XXІ ст., має теоретичне і практичне значення також для постіндустріального суспільства.

• економіка стала наукою, що досліджує взаємозв’язок між даними цілями та даними обмеженими факторами;

• розкриває роль людини в економічному розвитку, в досягненні економічних результатів, трактує суб’єктивні мотиви поведінки господарюючих суб’єктів як вихідний момент економічної теорії;

• перенесла економічний аналіз із витрат на кінцеві результати;

• дозволяє достатньо точно прогнозувати поведінку суб’єктів ринку, розміри, структуру та динаміку попиту, з’ясовує умови ринкової рівноваги, особливості ціноутворення. Економісти оперують поняттями оптимізація, максимізація, мінімізація;

• економіко-математичне моделювання поширилося у практиці планування, прогнозування народного господарства;

• зробила внесок у розвиток методології економічної теорії, відкрила дорогу математизації економічної науки, виробила аналітичний апарат наукового пізнання.

У сучасних економічних дослідженнях визначають слабкі місця методології неокласичної теорії, зокрема ігнорування історичного характеру ринку, абсолютизація ринкових відносин, складність використання у відображенні багатогранності суспільного розвитку, макроекономічних процесів, пов’язаних зінноваціними зрушеннями і поширенням творчої діяльності людини.

Основні ідеї маржиналізму виникали в XIX ст. у різних країнах:

Р. Дженінгсон, С. Лонгдфіл, П. Ллойд у Великій Британії, Ж. Дюпюї, А. Курно у Франції, У. Тюнен, Г. Гессен у Німеччині.

Виникненню ідей маржиналізму сприяли праці видатних вчених-економістів, математиків: Й. Г. Тюнена, Ж. Дюпюї, А. Курно, Г. Г. Госсена та ін. Вони першими почали переглядати основні постулати класичної політичної економії з позиції маржиналізму.

Йоган Генріх фон Тюнен (1783–1850) — німецький землевласник, вчений-економіст і практик. У праці «Ізольована держава щодо сільського господарства і національної економіки» (1826, 1850, 1863 рр.) започаткував теорію розміщення продуктивних сил, досліджував питання граничної продуктивності. Він розробив економіко-математичну (територіальну) модель державного господарства, яка охоплює систему взаємопов’язаних між собою інститутів.

Досліджуючи організацію сільського господарства вчений:

• сформулював ідею про взаємозалежність факторів виробництва, опрацював оптимальні варіанти поєднання факторів виробництва, які забезпечують максимальний прибуток на капітал;

• використовуючи аналіз граничних величин, розробив теорію граничної продуктивності факторів виробництва, довів, що найбільший чистий дохід досягається тоді, коли сума граничних витрат на фактори виробництва дорівнює граничній цінності продукту;

• обґрунтував механізм формування рівня земельної ренти залежно від віддаленості ділянки від місця збуту, конкуренції між фермерами за придбання найбільш придатної для використання земельної ділянки;

• сформулював основні засади некласової концепції розподілу доходів, яка ґрунтується на теорії граничної продуктивності факторів виробництва.

Антуан Огюстен Курно (1801–1877) ― математик, філософ, економіст. Економічні погляди виклав у книзі «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» (1838), де акцентував увагу на проблемах ціни з точки зору теорії попиту. Досліджуючи ринкову модель дуополії на основі використання фактору конкуренції між двома продавцями, А. Курно обґрунтував положення: у точці рівноваги дуополістів формується ціна (ЦДР), нижча за ціну монопольного ринку (ЦМР), але вища за ціну ринку вільної конкуренції (ЦРВК). Математично це має такий вигляд: ЦМР > ЦДР > ЦРВК. Проаналізував ситуацію на ринку досконалої конкуренції, коли фірми не мають можливості впливати на ціноутворення. У такий ситуації випуск продукції є максимальним, а ціни ― мінімальні, а максимізація прибутку досягається за умов рівності граничних витрат та середнього доходу. Розробив теорію попиту, ввів до наукового обороту поняття «еластичність попиту», «закон попиту», який записав у вигляді функції: D = f (P), де D — попит, Р — ціна. Сформулював поняття економічної рівноваги.

Жюль Дюпюї (1804–1866) ― французький інженер і вчений, основні ідеї з маржиналізму виклав у статті «Про вимір корисності громадських робіт»” (1844), де досліджував проблеми порівняння корисності індивідуальних та суспільних благ, теорії попиту. Вчений стверджував, що: кожна додаткова одиниця суспільних благ приносить щоразу менше задоволення споживачам; значення (величина) попиту як функції граничної корисності зменшується у міру зростання кількості придбаних споживчих благ;

Герман Генріх Госсен (1810–1858) ― німецький вчений-економіст і математик. Ідеї з маржиналізму Г. Госсена знайшли відображення у праці «Еволюція законів людської взаємодії» (1854). Серед основних здобутків науковця, найважливіше значення мають:

вчення про задоволення потреб як сенсу життя і основи всіх дій людини. На думку Г. Госсена предметом політичної економії мають бути не загальні економічні закони, а економічна поведінка суб’єкта господарювання, його психологічна оцінка та вибір блага. Оскільки мета політичної економії має полягати в тому, щоб допомогти людині отримати максимум насолод, її необхідно перейменувати у вчення про задоволення;

• розробка теорії раціонального споживання індивідуумом обмеженої кількості благ і закономірностей споживчого вибору, на основі якої сформулював два загальні закони рівноваги в економіці, які стали основою всієї мікроекономічної теорії наступного століття. Перший закон Госсена: величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці даного блага, а значить і її корисність, поступово зменшується і при насиченні досягає нуля. Бажаність даного блага зменшується по мірі збільшення його споживання і у точці повного задоволення вона дорівнює нулю. Вчений графічно зобразив принцип спадної граничної корисності за допомогою кривої, показав її відмінність від кривої попиту. Другий закон Госсена: оптимальна структура споживання (максимальне задоволення потреб при обмеженості запасу благ) досягається за умов рівності граничних корисностей благ, які споживаються, тобто тоді коли інтенсивність задоволення від споживання однакова. Максимально сукупне задоволення від благ досягається тоді, коли приріст насолоди від кожного виду благ стає однаковим (коли є рівними граничні корисності кожного блага). Другий закон Госсена фіксує принцип рівноваги індивідуального споживання.