2. Поняття, функції та види договору. Зміст та форма господарського договору.

"Господарський договір - це засноване на домовленості сторін і зафіксоване у встановленій законом формі, зо­бов'язальне правовідношення між суб'єктами господарю­вання, змістом якого є взаємні права та обов'язки сторін у галузі господарської діяльності з урахуванням загально­господарських (публічних інтересів)". Водночас, і, виходячи з публічних інтересів у господарському договорі Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні дого­вори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору обов'язкове для сторін, якщо він заснований на державному замовленні виконання якого неодмінне для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону що­до обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Велика різноманітність господарських договорів зумов­лює їх різноманітну класифікацію, а саме:

- за терміном дії: довгострокові (5 і більше років), середньострокові (від 1 до 5 років), короткострокові (до ро­ку) та разові;

- за суб'єктним складом: двосторонні (договір між дво­ма учасниками); багатосторонні (договори за участю більше двох суб'єктів);

- за взаємним становищем сторін: вертикальні (од­нією зі сторін є уповноважений державний орган); горизонтальні (укладаються між юридичне рівними суб'єктами господарювання);

- договори за конкуренцією покупців (тендери, торги, аукціони);

- залежно від економічного інтересу та юридичного змі­сту господарських договорів:

- договори на реалізацію та придбання майна (постав­ки, контрактації сільськогосподарської продукції, купівлі-продажу тощо);

- договори на передачу майна в користування (орен­ди, лізингу);

— договори на виконання робіт (підряду, підряду на капітальне будівництво, виконання науково-дослід­них робіт тощо);

- договори транспортного обслуговування (перевезен­ня вантажів, пасажирів усіма видами транспорту);

- договори надання послуг (схову, експедиції, техоб­слуговування тощо);

- договори залежно від ролі у встановленні господар­ських зв'язків (генеральні договори, субдоговори);

- договори у зв'язку з проведенням переговорів (по­передній та основний договори);

- договори за ступенем складності (прості та комп­лексні).

Зауважимо, що така класифікація найдохідливіша та в юридичній літературі можлива за іншим критерієм.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на власний розсуд будь-які умови дого­вору, що не суперечать законодавству;

2) примірного договору, рекомендованого органом управ­ління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть від­ступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією сторо­ною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти при вступі в договірні відносини мають право наполя­гати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Господарські договори укладаються за правилами, вста­новленими ЦК України з урахуванням особливостей, перед­бачених ГК України, іншими нормативно-правовими акта­ми щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору (істотні умови, звичайні та випадкові умови). Форма господарського договору.

Зміст господарського договору становлять істотні умови, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлен­ня, зміну або припинення господарських зобов'язань, як по­годжених сторонами, так і тих, які приймаються ними як обов'язкові умови договору згідно зі законодавством.

Господарський договір уважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досяг­нуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умо­ви, визнані такими за законом чи необхідні для договорів того чи іншого виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору, сторони також зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та тер­мін дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні ви­значати найменування (номенклатуру, асортимент) і кіль­кість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються згід­но з обов'язковими для сторін нормативними документами, а при їх відсутності — в договірному порядку, з дотриман­ням умов, які забезпечують захист інтересів кінцевих спо­живачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ст. 189 ГК України, іншими законами, ак­тами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін, у гос­подарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін змінити умови договору щодо ціни.

Терміном дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виник­ли на основі цього договору. На зобов'язання, котрі виник­ли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Порядок укладення господарських договорів.

Укладення господарського договору передбачає встанов­лення господарсько-договірних відносин і визначення змісту господарського зобов'язання. Згідно зі ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріп­леного печатками. Допускається укладення господарських договорів за спрощеною схемою, тобто через обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а та­кож через підтвердження прийняття до виконання замов­лень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Виконання господарських зобов'язань.

Виконання зобов'язання є засобом досягнення мети його укладення, та припинення. Суб'єкти господарювання й ін­ші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання в належний спосіб і в натурі.

Належність, полягає у виконанні зобов'язання в належ­ний спосіб згідно з вимогами закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — згідно з вимогами, що у певних умовах зви­чайно ставляться (іншими словами, - згідно зі звичаями господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) роз­строчення виконання.

Згідно зі ст. 197 ГК України, господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, госпо­дарським договором, або місцем, яке визначено змістом зо­бов'язання.

Зобов'язання має бути виконане також:

- у повному обсязі (управлена сторона має право не при­ймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання;

- вчасно (зобов'язана сторона має право виконати зо­бов'язання достроково, якщо інше не передбачено за­коном, іншим нормативно-правовим актом чи догово­ром або не випливає зі змісту зобов'язання).

Одностороння відмова від виконання господарського зо­бов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається у випадках:

- передбачених законом; у разі неналежного виконан­ня іншою стороною (згідно з ч. 6 ст. 193 ГК України зобов'язана сторона має право відмовитися від вико­нання зобов'язання за неналежного виконання другою стороною обов'язків, які є необхідною умовою вико­нання);

- у разі відмови від виконання або відстрочки виконан­ня з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано у належний спосіб (ч. 7 ст. 193 ГК України);

- управлена сторона, приймаючи виконання господар­ського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зо­бов'язання повністю або його частини.

Забезпечення виконання господарських зобов'язань.

На жаль, наявність зобов'язання ще не гарантує його виконання. Тому воно забезпечується: заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не супере­чать) і заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України, ЦК України й інши­ми законами.

Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України, до відносин щодо забез­печення виконання зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України. В нашому випадку - - це гл. 49, в якій передбачені такі способи: неустойка та її види (ст. 549— 552), порука (ст. 553—559), гарантія (ст. 560—569), завдаток (ст. 570—571), застава (ст. 572 —594), притримання (ст. 594-597), які повніше розглянуті в підрозділі 64 "Форми гос­подарсько-правової відповідальності". Характерно, що цей перелік не є вичерпним, бо самі сторони у зобов'язанні мо­жуть встановлювати нові способи забезпечення їх виконан­ня, що відсутні у законодавстві, але не суперечать йому.