3. Фермерське госпо­дарство.

Формою підприємництва громадян є фермерське госпо­дарство. Сьогодні фермерське господарство є формою аграр­ного підприємництва громадян з метою виробництва, пе­реробки та реалізації товарної сільськогосподарської про­дукції, створене родинно-сімейним об'єднанням громадян України з правом найму працівників за трудовим договором (контрактом). Членами такого господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, за умови, що їх батьки також працюють у господарстві, інші члени сім'ї, родини, які об'єдналися для спільного ведення господарства, визнають і дотримуються положень Статуту.

Відповідно до Закону України „Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р. фермерські господарства є прогресивною формою підприємницької діяльності громадян у галузі сільсько­го господарства України. Фермерське господарство може бути створено одним громадянином або кількома громадянами Украї­ни, які є родичами або членами сім'ї, що виявили бажання ви­робляти товарну сільськогосподарську продукцію, займаючись її переробкою та реалізацією з метою одержання прибутку.

Фермерське господарство є юридичною особою, має своє найме­нування, печатку і штамп і діє на основі свого статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходжен­ня, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування май­на, органи управління, порядок прийняття ними рішень, поря­док вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Фермери мають у власності землю, житлові будинки, продуктивну і робочу худобу, птицю, бджолосім’ї, посіви й посадки сільськогосподарських культур, а також вироблену продукцію і доходи від її реалізації.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Такий відбір проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою.

Висновок цієї комісії про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени і родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Членам фермерського господарства передаються безоплатно у приватну власність раніше наділені їм у користування земельні ділянки (паї) членів сільськогосподарського підприємства. Інші земельні ділянки фермерське господарство може набувати на підставі цивільно-правових договорів (купівля, оренда тощо).

4. Особисте селянське господарство.

Десятки тисяч селян ведуть індивідуальне госпо­дарство на невеликих, зокрема на присадибних, ділянках. Завдя­ки їх старанній і нелегкій праці та членів їхніх сімей ці господар­ства поставляють на ринок міст значну кількість овочів, фруктів, м'ясо-молочної продукції.

Правовою основою діяльності таких господарств став Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р. Згідно із Законом особисте селянське господарство (ОСГ) — це господарська діяльність, яка проводиться селянином або всіма членами його родини, що спільно проживають, з метою задово­лення їхніх потреб шляхом виробництва, переробки і споживан­ня сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків й надання іншим особам певних послуг, зокрема у сфері сільського туризму. Особисте селянське господарство не є юридичною осо­бою, а його діяльність не вважається підприємницькою.

Для ведення особистого селянського господарства використовуються земельні ділянки розміром не більше двох гектарів, які передаються селянину у власність або оренду. Розмір земельної ділянки ОСГ може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами ОСГ.

Земельні ділянки та майно ОСГ можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною част ковою власністю членів ОСГ.

У разі виходу в ОСГ кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі.

Члени ОСГ мають право укладати будь-які угоди, що не супере чать законодавству, реалізувати надлишки виробленої продукції на ринках, проводити в установленому порядку зовнішньоеконо мічну діяльність, використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти та інші корисні властивості землі.

З метою захисту спільних інтересів ОСГ можуть об'єднуватись у виробничі товариства, асоціації та спілки.

Члени ОСГ зобов'язані дотримуватися вимог земельного зако нодавства та законодавства про охорону довкілля, використову вати земельні ділянки за цільовим призначенням, підвищувати родючість ґрунтів, дотримуватися правил добросусідства та своє часно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають щорічно передбачати кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку ОСГ, зокрема в організації діяльності з надання ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних, інженерно-технічних та інших послуг.

5