2) Орендодавець зобов’язаний:

а) передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;

б) при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;

в) не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;

г) відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;

ґ) попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Права та обов'язки орендаря:

1) Орендар земельної ділянки має право:

а) самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

б) за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

в) отримувати продукцію і доходи;

г) здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

2) Орендар земельної ділянки зобов'язаний:

а) приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

б) виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

в) дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

4. Охорона земель.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельний кодекс України (ЗКУ) та інші нормативно-правові акти забезпечують правове регулювання відносин пов’язаних з охороною земель.

Охорона земель — це система правових, організаційних, еко­номічних та інших заходів, спрямованих на раціональне викори­стання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого ант­ропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздо­ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст.162, ЗКУ).

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель (ст.163, ЗКУ).

Охорона земель включає (ст.164, ЗКУ).:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагар­ників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруд­нення відходами виробництва, хімічними та радіоактивни­ми речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) запобігання погіршанню естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогос­подарських угідь.

Стандартизація і нормування в галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забез­печення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антро­погенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо. У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи: а) оптимального співвідно­шення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) гранично допустимого забруднення ґрунтів; г) показники деградації земель і ґрунтів. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Охорона земель забезпечується через рекультивацію порушених земель, яка є комплексом організаційних, технічних і біотехнічних заходів спрямованих на відновлення ґрунтового покрову, поліпшення стану та продуктивності порушених земель (ст.166,п.1, ЗКУ).

Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони. Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земель­них ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель (ст.168,п.1,2, ЗКУ)..

Закон України „Про охорону земель” від 19 червня 2003 р. вказує, що Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Самоврядний контроль здійснюють — сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами, а громадський контроль — громадські інспектори, які призначаються органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, за­твердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.

Надзвичайно важливе місце у цьому процесі відводиться моніторингові земель.

Моніторинг земель — це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель прово­диться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прий­няття рішень щодо запобігання негативним змінам стану зе­мель і дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніто­рингу довкілля. Залежно від цілей, спостережень і охоплен­ня територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.

До винних в порушенні законодав­ства про охорону земель, юридичних осіб і громадян, застосовуються заходи дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності. Застосування цих видів юридичної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам, у повному обсязі.

У разі порушення громадянами та юридичними особами вимог законодавства в галузі охорони земель, може бути застосована тимчасова заборона (зупинення) чи припинення ви­користання земельної ділянки.