41) Сутність і приклади романського та готичного художніх стилів

Термін «романський стиль» увів на поч. XIX століття Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII століть з давньоримською архітектурою.

Будівлі романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, які розташовані на підвищених місцевостях. Романський стиль вирізнявся масивністю споруд. Основним будівельним матеріалом романської архітектури був камінь.У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.Важливу роль зіграло орнаментальне мистецтво, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.Термін «романський стиль» виник порівняно недавно — у першій половині XIX ст., коли був виявлений зв'язок середньовічної архітектури з римською.У XI—XII ст. церква мала величезний вплив на життя суспільства загалом, зокрема на духовне життя, культуру й державність, тому вона виявилася й головним замовником архітектурних споруд, що сьогодні розглядаються як твори мистецтва.У церковних проповідях піднімалася тема гріховності світу, сповненого гріха й спокус, підвладного впливу таємничих і страшних сил. Ця тема сприяла розвитку в романському мистецтві Західної Європи етичного й естетичного ідеалу, протилежного до античного мистецтва. У зв'язку з тим, що провідним видом мистецтва в той період була архітектура, їй приділялася роль тієї ланки, що «впливала» візуально й духовно на віруючих. Сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури — ось що масово було присутнє в оформленні церков. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті полум'яної духовної експресії й зовнішньої потворності.Романські храми, переважно монастирські, повинні були виглядати масивно, міцно і надійно, тому будувалися вони з великого каменю, мали прості форми, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі дверні й віконні отвори і півциркульні арки. Суворі, важкі зовнішні форми надавали романському храму суворого і простого вигляду. Щоб якось «розвантажити» конструкцію храму, архітектори створили склепіння у вигляді хрестів. Безліч вільних площин сприяла поширенню монументальної скульптури, що знайшла своє місце на площинах стіни або поверхні капітелей і виражалася у формі рельєфу.

Готика зародилася в Північній частині Франції (Ільде-Франс) у середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст.Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. Відомо, що готичний художній стиль, визначився у своїх типових рисах під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури. Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції на теренах Іль де Франса, він отримав загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних етапів еволюції та національних версій.

Розквіт середньовічної художньої культури виникли на базі інтенсивного соціального руху широких народних мас, які викликали ще задовго до формування мистецтва могутні ідеологічні течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо до самодіяльної практики соціального низу. Таким чином, прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для появи нових форм та способів самовираження у художній культурі.

Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба в нових формах організації праці. Ремісники у містах об‘єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення міських ремесел сприяло формуванню міської культури.

В багатьох містах на базі церковних та приходських шкіл виникали університети, як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали мислення середньовічної людини. Посилюється дух раціоналізму, дух допитливості, встановлюється тенденція до дослідження нового. Зростала індивідуалізація світовідчуття кожної особистості. Поступово університети перетворилися на своєрідні інтелектуальні центри.