Сучасний стан
Після десятиліть значної інфляції і кількох спроб взяти її під контроль, в липні 1994, під час президентства Ітамара Франку, уряд Бразилії розпочав програму економічної стабілізації, План-реал, названий на честь введеної нової валюти, реалу. Темпи інфляції, які досягли рівня приблизно 5000 % на рік в 1993 році, швидко впали, досягши рівня в 2,5 % в 1998 році. Ухвалення Закону про фінансову відповідальність у 2000 році поліпшило фінансову дисципліну місцевих і федеральних адміністрацій, частково за рахунок інвестицій в інфраструктуру і удосконалення соціальних послуг.
Протягом президенства Фернанду Енріке Кардозу (1995—2002) уряд доклав значних зусиль для перероблення переважно державної економіки на переважно ринкову. Конгрес схвалив кілька законів, що в більшій мірі відкрили економіку для участі приватного сектора і збільшили її привабливість для іноземних інвесторів. В кінці 2003 програма приватизації, яка включала продаж сталеливарних та енергетичних підприємств і компаній телезв'язку, дала прибуток на більш ніж 90 млрд. дол. США.
У січні 1999 бразильський Центральний банк оголосив, що реал більше не буде прив'язаний до долару США, що призвело до деякої девальвації бразильської валюти. Ріст економіки склав 4,4 % в 2000 році та 1,3 % в 2001. У 2002 році чутки, що кандидат у президенти Луїз Інасіу Лула да Сілва, у випадкові перемоги, проголосить дефолт щодо державного боргу, призвели до уповільнення зросту економіки. Проте, будучи обраним, Лула продовжив економічну політику свого попередника. Він здійснював суворий підхід до економіки, зумів стримати інфляцію, знаходячи гроші не тільки для виплат за бразильськими борговими зобов'язаннями, а навіть і для дострокової сплати боргу перед МВФ. В результаті у рік обрання Лули (2003) ВВП зріс на 0,5 %, але вже в 2004 — на 5,2 %, та в 2005 — на 2,3 %, хоча слід врахувати, що цьому допоміг також зріст світової економіки у цей період.
Проблеми
Економіка все ще має серйозні проблеми, тож реформи поки необхідні. Серед проблем можна назвати недостатню інфраструктуру, значну концентрацію прибутку, недостатню якість суспільних послуг, корупцію, соціальні конфлікти і урядову бюрократію. Ці проблеми досить складні у Бразилії порівняно з іншими країнами.
Внутрішній державний борг досяг рекордного значення на фоні зростаючих державних витрат. Податки вже представляють значну частину національного доходу і є серйозним тягарем для всіх соціальних класів, зменшуючи можливості для інвестицій. Крім того, ведення бізнесу важке через високі ціни на ліцензування та бюрократичний процес реєстрації підприємств.
Поточний зріст економіки є нижчим за більшість латиноамериканських країн, Китай та Індію. Бразилія опустилася на 11 позицій у Індексі конкурентоспроможності Світового економічного форуму з 2003 до 2005 роки. [1].
Транспорт
Основними транспортними шляхами усередині країни є автодороги. Система автодоріг досить розвинена та складна. Проте, у деяких районах під час тропічних злив автодороги стають важкопроходимими та небезпечними.
Залізниці у Бразилії загалом застарілі та використовуються майже виключно для перевезення вантажів. Існує лише декілька діючих пасажирських залізниць, найдовша — між містами Белу-Оризонті та Віторія.
Морський транспорт традиційно був дуже важливим у Бразилії, хоча зараз він також використовується майже виключно для перевезень вантажів. Майже всі великі міста уздовж бразильського узбережжя є також важливими торговими портами. Також важливий річковий транспорт, особливо у Амазонії, де він є основним транспортним засобом. Всього Бразилія має біля 50 тис. км водних шляхів.
Авіаційний транспорт зараз швидко розвивається. Лідерами перевезень у Бразилії є компанії Vasp і Transbrasil. У Бразилії діє 3 277 аеропортів (1999 рік), проте майже всі міжнародні рейси йдуть до міжнародних аеропортів Гуарульос в Сан-Паулу або Галеано вРіо-де-Жанейро. З останнього часу кілька рейсів йдуть до аеропортів міст Бразиліа і Форталеза. З південноамериканською інтеграцією очікується, що більше аеропортів відкриються для міжнародних рейсів протягом наступних років.