11. Периодизация научных школ по проблемам глобалистики.

Найбільший потенціал наукового розвитку можуть розраховувати лише деякі з представлених вище шкіл, а саме — еколого-економічна, глобальної екології і економічної соціології.

Школа економічної соціології бере свій початок у працях Ф. Броделя, М. Вебера, Т. Веблена, Е. Дюргейма, К. Поланьї, Й. Шумпетера. У 80-х роках ХХ століття багато з їх ідей одержало новий розвиток у напрямі більш широкого, соціологічного осмислення проблематики ринку і конкуренції, відмови від вузькоекономічного тлумачення господарських питань.

Дослідження в межах економічної соціології, зокрема концепції мережевої організації (на відміну від ієрархічних та ринкових), соціально-економічні порівняння форм та методів організації виробництва на макро- і мікрорівнях, підвищення статусної функції моральних та етичних факторів у економічному житті суттєво вплинули на основні потоки західної економічної думки.

У середині 1960-х—1970-х рр. ХХ ст. на стику політологічної теорії міжнародних відносин і соціологічної системної теорії активно опрацьовувалась концепція світової системи/сві­тового суспільства. Термін «глобальне» включається до нього лише в середині 1960-х років, коли В. Муром був запропонованим термін «глобальна соціологія»

Власне дискурс глобалізації в соціології виникає в середині 1980-х років, коли це поняття стало розроблятися і популяризуватися Р. Робертсоном. З кінця 1980-х років ХХ ст. більшість пошуків у галузі теорії змін було зосереджено на новому генераль­ному напрямі — розробці теорій глобалізації. В 1990 р. побачила світ програмна збірка статей «Глобальна культура», в якій були опублікованими праці провідних теоретиків І. Уоллерстайна, М. Арчера, Р. Робертсона, М. Фезерстоуна, А. Аппадураі, Б. Тернера та інших.

Відправним пунктом для більшості теоретиків, котрі оперують розбіжністю реального і віртуального, є створена в середині 1970-х — на початку 1980-х—1990-х років концепція «занепаду реальності» Ж. Бодрійяра. Бодрійяр першим на рубежі 1980-х—1990-х рр. ХХ ст. почав використовувати метафору віртуальності для пояснення сучасних соціальних процесів.

У 1990-х рр. ХХ ст. одночасно з розробкою власне теорій віртуалізації стали помітними тенденції використання розбіжності «реальне/віртуальне» і в теоріях глобалізації. Термін «віртуальний простір» використав М. Уотерс, термін «віртуальна економіка» — У. Бек. Звичним став термін «віртуалізація економічної діяльності». Визнаний лідер в теоретичних дослідженнях глобалі­зації Р. Робертсон констатує, що поняття «віртуальне» стає суттєвим елементом концептуального апарату.

12Сравнительная характеристика школ «контролируемого развития» и «универсального эволюционизма».

19.Globalization Index — Индекс уровня глобализации стран мира. Рассчитывается по методике консалтинговой компании A.T. Kearney совместно с политологическим журналом Foreign Policy. Индекс глобализации позиционируется как сводный показатель, который позволяет оценить масштаб интеграции той или иной страны в мировое пространство и сравнить разные страны по его компонентам. Исследование проводится с 2003 года. Последнее исследование проводилось в 2007 году, в него были включены 72 государства, которые представляют 88% населения планеты и около 97% мировой экономики. Все страны, охваченные исследованием, оценивались по 12 показателям, объединенным в четырех ключевых компонентах глобальной интеграции:

Экономическая интеграция — объем международной торговли, уровень международной деловой активности, торговые потоки, международные инвестиции, и различного рода выплаты (в том числе и зарплаты), совершаемые с пересечением государственных границ.

Персональные контакты — международные поездки и туризм, объем телефонного трафика, почтовых отправлений, трансграничных денежных переводов, другие личные контакты.

Информационно-коммуникационные технологии — уровень развития информационно-коммуникационной инфраструктуры, число пользователей Интернета, число безопасных интернет-серверов (необходимы для проведения онлайн-транзакций) и так далее.

Вовлеченность в международную политику — членство государств в международных организациях, участие в международных миссиях (включая миссии ООН), ратификация определенных многосторонних договоров, количество государственных трансграничных финансовых операций, количество посольств и других иностранных представительств в стране и так далее.

Индекс уровня глобализации исчисляется как сумма указанных составляющих с равными весовыми коэффициентами. Для всех стран, охваченных данным исследованием, составляется рейтинг по Индексу глобализации, который указывает их место среди других исследуемых государств.