4. Припинення поруки

Закон встановлює специфічні підстави припинення поруки, які є додатковими до загальних підстав припинення будь-якого зобов’язання. Порука припиняється у випадках (ст. 559):

1) припинення основного зобов'язання (це зумовлено акцесорним (додатковим) характером поруки щодо забезпечуваного зобов’язання);

2) зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (наприклад, збільшення суми договору або встановлення додаткової неустойки на випадок невиконання). На практиці можливим є виникнення ситуації, коли чітко не ясно, чи збільшилася відповідальність поручителя в результаті зміни змісту основного зобов’язання (наприклад, розстрочення боргу за основним зобов’язанням). Оскільки закон містить тільки один критерій – збільшення обсягу відповідальності поручителя – суд, за логікою, має всебічно проаналізувати всі обставини кожної конкретної справи на наявність такого збільшення⁹;

3) якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем (тобто, через прострочення кредитора). При цьому слід мати на увазі, що за нормальних обставин поручитель не зобов’язаний виконувати за боржника його обов’язок, а має лише нести відповідальність за невиконання. Водночас, поручитель за певних обставин може бути зацікавлений у реальному виконанні обов’язку боржника для мінімізації обсягу відповідальності (сум пені та процентів);

4) переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника (ч. 1 ст. 523) (це зумовлено фідуціарним характером поруки, при якій поручитель ручається перед кредитором та готовий відповідати саме за цього боржника, а не за будь-якого);

5) після спливу строку, встановленого в договорі поруки; або:

― у разі якщо такий строк не встановлено – за умови, що кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Закон у цьому випадку не конкретизує, яку саме вимогу кредитор має пред’явити до поручителя, а отже, це може бути як позов до суду, так і просто письмова вимога щодо виконання;

― якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги – за умови, що кредитор не вчинить позову до поручителя протягом 1 року з дня укладення договору поруки. Слід мати на увазі, що у цьому разі закон для дотримання строку здійснення поруки вимагає від кредитора вчинення до поручителя саме позову, а не направлення вимоги про виконання чи претензії.

Чим зумовлено такий різний підхід до обставин, які припиняють сплив строку дії поруки – чітко не відомо (для порівняння, за ЦК РФ сплив такого строку можна припинити лише вчиненням кредитором позову до поручителя – ч. 4 ст. 367 ЦК РФ).

На практиці також залишається відкритим питання, чи можна встановити строк поруки формулюванням типу: «Порука є чинною до повного виконання зобов’язання за забезпечуваним договором». У Росії суди відмовляються визнавати таку умову строком поруки (а отже, порука в такому разі вважається безстроковою)¹⁰. В Україні чіткої практики з цього приводу не склалося.