19.Ліквідація царським самодержавством козаччини

1. Скасування Гетьманщини

2. Ліквідація Запорізької Січі

1. Після виступу Мазепи обмеження козацьких прав і вольностей царським самодержавством посилилося. Зокрема, вибори гетьмана цілком залежали від волі російських монархів. Кирило Розумовський не належав до козацької старшини і завдячував своїм гетьмануванням (1750-64рр.) рідному брату Олексію, котрий був фаворитом імператриці Єлизавети. Він поновив козацьке самоврядування і готувався закріпити гетьманство за родом Розумовських. Його наміри суперечили централізаторській політиці нової імператриці Катерині II. 10 листопада 1764року вона підписала маніфест про скасування гетьманства. Для управління українськими землями утворювалася Малоросійська колегія на чолі з генерал-губернатором Петром Румянцевим.

Отже Гетьманщина як окреме політичне утворення перестала існувати.

2. У 18 столітті запорізькі козаки приймали участь в російсько-турецьких війнах, в мирний час несли строжову службу. Тим не менше для царського самодержавства Січ залишалася чужорідним утворенням, оскільки вона вирізнялася виборним устроєм і дальніми антифеодальними традиціями. Тому в червні 1775року за наказом Катерини II російське військо захопило і зруйнувало Січ. Запорожцям запропонували записуватися в селянський або міщанський стан, січова старшина на чолі з останнім кошовим отаманом Петром Калнишевським зазнала переслідувань. Частина запорожців переселилася в турецькі володіння і заснувала Задунайську Січ, що існувала упродовж 1775-1828рр. А у травні 1783р. на українських землях було запроваджено кріпацтво.

Таким чином царське самодержавство ліквідувало українське козацтво. При цьому Лівобережна Україна втратила рештки своєї автономії і повернулася до феодально-кріпосницьких порядків.

20. Антифеодальні селянські рухи 18 століття

1. Гайдамацький рух

2. Опришківський рух

1. Після придушення козаччини Польща активно реставрувала на Правобережній Україні феодальні порядки. При цьому:

• Розширювалося шляхетсько-магнатське землеволодіння;

• Зростала панщина;

• Переслідувалася православна церква і православні віруючі;

В таких умовах антифеодальні селянські заворушення стали звичайною справою і набули форми гайдаматьського руху, що охоплював значні території Брацлавщини, Київщини, Поділля. Гайдамаки грабували і палили панські маєтки, чинили розправи над шляхтою, католицькими священиками, єврейськими орендарями. В 1768р. спалахнуло величезне повстання, відоме під назвою “Коліївщини”. Повстанці під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти захопили місто Умань – оплот польської влади на Правобережжя. На звільнених територіях скасовувалася панщина, розподілялися панські землі між селянами. Ліквідувати “Коліївщину” полякам вдалося лише при допомозі російських військ.

Таким чином гайдамацький рух продовжував традиції антифеодальної визвольної боротьби і підривав польське панування на українських землях.

2. Протест проти феодальних і національних утисків на західноукраїнських землях проявлявся у формі опришківського руху. Опришки були гірськими розбійниками, чиї ватаги з’явилися на Прикарпатті ще в 16 столітті. Від звичайних грабіжників вони відрізнялися тим, що їх жертвами частіше всього ставали місцеві феодали. Після раптових нападів на панські маєтки опришки ховалися у важкодоступних гірських місцевостях. Так протягом 1738-45рр. на польську адміністрацію і феодалів наводила жах ватага Олекси Довбуша, котрий прославився як захисник бідних селян і народний месник. Коли в 1772р. Галичина перейшла під владу Австро-Угорщини боротьбою з опришками зайнявся австрійський уряд. Кращим чином на ситуацію вплинули реформи імператора Йосифа II, що скасовували особисту залежність селянина та обмежували панщину до тридцяти днів на рік.

Отже на початку 19 століття опришківський рух, як форма соціального протесту себе вичерпав.