Перелік визначень до модуля 1:

1. Абстрагування — відволікання від несуттєвих рис, властиво­стей та відношень об'єкта і зосередження уваги на тих рисах, властивостях і відношеннях, які є суттєвими для пізнання певно­го процесу та явища.

2. Аналіз — уявне розчленування об'єкта дослідження на скла­дові (сторони, ознаки, властивості, риси, функції, відношення) та вивчення кожної з них окремо.

3. Дедукція — метод наукового пізнання, коли на основі знань щодо загального робиться умовивід щодо окремого.

4. Діалектика матеріалістична — учення, метод пізнання та рево­люційного перетворення дійсності, розроблені К. Марксом та Ф. Енгельсом на основі законів єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні та заперечення заперечення.

5. Економіка — поняття, яке нині застосовують у таких значен­нях: а) онтологічний аспект: ринкове господарство певної краї­ни, групи країн або всього світу; сфера господарської життєдіяль­ності людини, у якій створюються, розподіляються, обмінюються і споживаються життєві блага; система виробничих відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ; б) гносеологічний аспект: економічна наука про економічні явища та процеси, а також економічну поведінку основних економічних суб'єктів в умовах обмеженості економіч­них ресурсів.

6. Економічна політика — система економічних ідей, цілей, зав­дань і засобів їх досягнення, а також практична діяльність щодо їх реалізації.

7. Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих для, перевірки обґрунтованості наукових теорій та надання реко­мендації щодо їхнього подальшого практичного застосування.

8. Економічні закони — відображення найсуттєвіших, стійких, постійно повторюваних причинно-наслідкових зв'язків між еко­номічними явищами та процесами.

9. Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять припущення та усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

10. Індукція — метод наукового пізнання, коли на основі відомостей щодо окремого робиться умовивід щодо загального.

11. Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів.

12. Класична школа політичної економії — перша наукова шко­ла, що започаткувала теоретичні основи економічної науки. Ґрун­тується на ідеології ринкового лібералізму, розкритті саморегулюючих можливостей ринку, обґрунтуванні політики природної свободи (Laissez-faire) та невтручання держави в економіку.

13. Макроекономічна теорія – частина економічної теорії, що вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки.

14. Мікроекономічна теорія — розділ економічної теорії, що ви­окремився в самостійну теоретичну економічну науку наприкінці XIX ст. в межах неокласичного напряму; вивчає поведінку еконо­мічних суб'єктів, різні типи ринкових структур, умови часткової та загальної ринкової рівноваги.

15. Моделювання — опосередкований метод економічного дослі­дження, коли оригінальний об'єкт аналізу замінюється ідеаль­ним — моделлю, що існує у відповідній знаковій формі, функціональними законами логіки та відображає реальні процеси матеріаль­ного світу.

16. Синтез — уявне поєднання в єдине ціле розчленованих аналі­зом частин.

17. Узагальнення — метод пізнання, за допомогою якого здійсню­ється сходження від одиничних до особливих і загальних ознак та властивостей певної групи чи класу об'єктів.

18. Виробництво — це спосіб поєднання економічних ресурсів — землі, праці, капіталу — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, перетворення речовин природи в ті форми, які потрібні для споживання.

19. Обмін — відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Цей рух здійснюється за допомогою грошей.

20. Розподіл — це відносини, що визначають частку кожного члена виробництва в сукупності благ, що споживаються.

21. Споживання — використання доходів і реалізація тих корисностей, що їх мають товари та послуги.

22. Гранична корисність — додаткова корисність, або задоволення, одержуване людиною від споживання ще однієї одиниці конкретного блага.

23. Економічний інтерес — реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

24. Економічні потреби — ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, котрі дають їм задоволення, насолоду або втіху і які спонукають людей до діяльності, щоб мати і володіти такими умовами.

25. Закон зростання потреб — невтомне бажання людей мати все більше матеріальних благ і послуг, які дають їм насолоду, тобто задовольняють їхні зростаючі потреби.

26. Закон спадної граничної корисності — зменшення граничної корисності в міру споживання людиною кожної додаткової одиниці певного продукту.

27. Засоби виробництва — створені людиною в процесі виробництва засоби праці та предмети праці.

28. Земля, чи, більш широко, природні ресурси, — дар природи для виробничих процесів.

29. Корисність — ступінь задоволення або при­ємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.

30. Межа виробничих можливостей — максимальний обсяг продукції, що її може виробити економіка за даного рівня технологічного розвитку і наявних факторів виробництва.

31. Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуаль­ною діяльністю людини, спрямованою на виробництво еконо­мічних благ і надання послуг.

32. Капітал — це економічний ресурс, що визначається як су­купність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, ви­користовуваних для виробництва товарів та послуг.

33. Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

34. Підприємницька здібність — особливий вид людського капіталу, представленого діяльністю з координації і комбінування всіх інших факторів виробництва.

35. Потреба — категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності, а звідси визначає і поведінку.

36. Власність — це сукупність економічних відносин, що виника­ють з приводу привласнення засобів виробництва та його резуль­татів.

37. Економічна система — сукупність взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. її складовими є ре­сурси, економічні відносини, включаючи поведінку суб'єктів еко­номіки, та результати економічної діяльності.

38. Засоби (знаряддя) праці — річ або комплекс речей, за допомо­гою яких людина перетворює предмети праці у таку форму, яка здатна задовольняти її потреби.

39. Предмети праці — всі ті об'єкти природи, на які спрямована праця людини; вони становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

40. Продуктивні сили — ресурси, що продукують (виробляють) економічні блага, необхідні для задоволення людських потреб. За марксистською концепцією, продуктивні сили включають засоби виробництва та людей з їх знаннями, навичками, кваліфікацією.

41. Суспільний поділ праці — спеціалізація виробників на певній виробничій діяльності.

42. Вартість товару - уречевлені в товарі витрати факторів вироб­ництва, пов'язані з його створенням.

43. Мінова вартість – здатність товару обмінюватись на інший товар у певних пропорціях.

44. Споживна вартість – здатність товару задовольняти потреби людини.

45. Виробнича функція — технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробничих ресурсів і максимально можливим обсягом випуску про­дукції.

46. Економічна ефективність — досягнення вироб­ництвом найбільших результатів при найменших витратах живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

47. Суспільне виробництво — організована спільна діяльність лю­дей, спрямована на перетворення предметів і сил природи з метою задоволення людських потреб (індивідуальних й суспільних).

48. Товар — продукт людської праці, призначений не для власно-і о споживання, а для обміну.

49. Фактори виробництва — економічні ресурси, необхідні для здійснення виробничого процесу зі створення як матеріальних, так і нематеріальних благ. Структура факторів виробництва різ­ними школами економічної думки висвітлюється по-різному: класики поділяли фактори виробництва на землю, працю, капітал марксисти — на особові (робоча сила) і матеріально-речові (засоби виробництва); маржиналісти — на землю, працю, капі­тал, підприємницькі здібності.

50. Гроші – особливий товар, який виконує функцію загального еквіваленту і через який вимірюється вартість усіх інших товарів і послуг.

51. Інфляція — стійке і тривале зростання рівня цін, зумовлене диспропорціями в економіці, які призводять до перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченою економічними бла­гами.

52. Попит – кількість товару, яку покупці хочуть і можуть купити за певною ціною, платоспроможна потреба.

53. Пропозиція – кількість товару, яку продавці хочуть і можуть поставити на ринок за певною ціною.

54. Ринок — система економічних відносин з приводу обміну товарів та послуг; механізм узгодження економічних інтересів покупців та продавців.

55. Акції — цінні папери без установленого терміну обігу, що засвідчують участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджують членство у цьому товаристві, права на участь й управлінні ним, одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, і в розподілі майна в разі ліквідації АТ.

56. Біржа — регулярно функціонуючий, організаційно визначений оптовий ринок однорідних товарів, на якому укладаються угоди щодо купівлі-продажу великих партій товарів; розрізняють товарні, фондові, валютні біржі, біржі праці тощо.

57. Дивіденди — дохід власника акції; частина чистого прибутку акціонерного товариства, розподілена між акціонерами у вигляді певної частки від вартості акцій, котрими вони володіють; вели­чина дивідендів залежить від результатів роботи акціонерного то­вариства та дивідендної політики, яку воно проводить.

58. Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств та організацій, які забезпечують нормальний режим безпе­ребійного функціонування ринку (оптові підприємства, біржі, фінансові інститути тощо).

59. Облігація — документ, що засвідчує передачу грошових ко­штів у борг на певний термін з правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов'язання щодо повернення суми боргу у визначений термін.

60. Дефіцит — ситуація, що виникає на ринку, коли за певної ціни обсяг попиту на товар перевищує обсяг його пропозиції.

61. Профіцит – ситуація на ринку коли за певної ціни обсяг пропозиції товару перевищує обсяг його попиту.

62. Ціна – грошовий вираз вартості товару, результат взаємодії попиту і пропозиції.

63. Еластичність — здатність однієї змінної величини реагувати на зміни іншої.

64. Конкуренція — економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення інтересів, пов'язаних із реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

65. Монополія – ситуація на ринку, кали фірма виробляє товар, що немає близьких замінників.

66. Концентрація капіталу — збільшення обсягу капіталу шляхом перенесення частини прибутку в елементи постійного і змінного капіталу.

67. Централізація капіталу — збільшення обсягу капіталу внаслі­док об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів (напри­клад, утворення акціонерних компаній).